В Середній Азії й досі, через 27 років після розпаду СРСР, не вирішені територіальні суперечки між колишніми республіки. Існує біля 1000 спірних ділянок кордону (раніше – адміністративного, лише на картах; з 1991-го – державного), на 1150 км кордони досі не делімітовані.
Можна констатувати, що радянська політика «національного розмежування» призвела до «межового розладу» регіону (в психіатрії є такий термін щодо особистості – а в деяких місцях СА, як у Фергані, його можна застосувати до всього регіону).
Результати: погроми, біженці, заколоти, громадянська війна в Таджикистані, революції 2005 і 2010 в Киргизстані, міни на кордонах, знищена торгівля, ворожі стосунки між сусідніми державами.
Однак етноси вже сформовані, чітко тримаються своєї ідентичності, нові експерименти не приймуть (і «руський мір», і «халіфат» тут неможливий).
А що в Україні? Невже «нормально розійшлися» з сусідами? Простіше всього це простежити на динаміці делімітації нашого кордону.
В 1992-му, всім сусідам були надіслані пропозиції: Україна не має територіальних претензій до жодної з семи сусідніх держав, і, в той же час, не визнає таких претензій до себе.
З Польщею, Словаччиною і Угорщиною делімітація кордону закінчилась в 1995-му. З одного боку, могла бути купа претензій — враховуючи наше бурхливе минуле. З іншого – кордон фактично вже існував (це був кордон СРСР, проходив по річкам і горам), прискіпуватися до окремих ділянок – не було сенсу.
«Прихована міна №1» — «приватизовані кордони». Схема була налагоджена ще в 90-ті: місцева влада передає в приватну власність прикордонну зону (до 100 м від кордону) — 2 га на особу, або 90-130 га для ОСГ, і начебто для с\г робіт. Фактично, замість кукурудзи там росли сторожові вежі, де цілодобово чергували ділки зі зброєю і тепловізорами. Коли поруч не було прикордонників, переправляли в Угорщину нелегалів і сигарети.
Лише в 2017-му відчужену землю почали повертати державі, через суди: начебто 134 га вже повернули (це 5,5 км кордону), ще 90 – у планах, стосовно інших «триває робота» (в т.ч. – і в Львівській області).
Додам трохи інсайдерської інформації від мого сусіда в АТО з м.Берегове («я угорець, але ідейно — проти пуйла"). Він казав, що десятиліттями всі закривали очі на такі злочини, бо вздовж кордону в Закарпатті завжди жили угорці, а не українці. Школи у них – з угорською мовою навчання; виші, робота – все на "батьківщині", бо отримати для них угорський паспорт – не проблема (саме тому такий голосний скандал вибухнув щодо української мови навчання у школах – угорцям вона не потрібна).
На жаль, поки в Будапешті при владі залишатимуться націоналісти "Фідес" і Орбан на гачку Кремля – проблема не зникне...
В 90-х нашим найбільш вірогідним військовим супротивником вважали Румунію – через неможливість поділити шельф. Добре, що суд у Гаазі в 2009-му постановив: румуни отримують багато шельфу, на який раніше не мали права через наш острів Зміїний; Однак Зміїний – це саме острів, а не скала, як хотіли румуни (тоді б вони ще в 2 рази більше шельфу захапали).
"Прихована міна №2": можливі конфлікти у гирлі Дунаю. Румуни ще в 1902-му побудували дамбу в місці, де починається гирло (недалеко від нашого Ізмаїлу). Вони щороку її добудовують (зараз – вже 430 м!), щоб посилити течію в своїх каналах. Кількість води у "нашому" Дунаї зменшується, протоки міліють. В 1994-му грошей на поглиблення дна не стало, наші судна 15 років заходили до Дунаю лише через румунські канали (і платили румунам чималі гроші). Нарешті, збудували канал "Дунай –Чорне море" (румуни й досі його опротестовують – бо він проходить посеред заповідника).
Однак наша частина гирла все одно швидко міліє і замулюється. Це навіть на знімках з космосу видно – верхня частина значно "зеленіша". А якщо порівняти з картами середини 20-го сторіччя – багатьох тодішніх протоків вже нема.
У наш канал як не могли, так і не можуть зайти сухогрузи, тому:
- зерно везуть машинами до порту "Чорноморськ";
- залізну руду з Кременчука до Ізмаїла – залізницею (а вже там перевантажують на судна – "цирк на дроті", але це вдвічі дешевше, ніж одразу везти кораблем по Дніпру);
Оскільки наш кордон з румунами – саме по гирлу Дунаю, яке все змінюється і змінюється, проблем не уникнути…
Якщо ж глянути ширше:
- 90% дунайських вантажів все одно не йдуть через гирло, а через румунський канал Чорноводи-Констанца – так на 400 км ближче;
- однак румуни весь час поглиблюють старий Сулимський і будують новий Георгіївський канал у гирлі – здається, щоб "у сусіда корова здохла", щоб у нас все комишом поросло;
- фактично, південь Одеської області 20 років був анклавом: судноплавство вмирало, а дороги там були жахливі. З 2016-го роблять трасу "Одеса-Рені", як добудують — це справді з'єднає наші країни.
Кордон з Білоруссю начебто безхмарний: раніше його не було (т.зв. "адміністративний"), однак в процесі делімітації суперечок не виникло, і з 2013-го кордон "зі стовпчиками" встановлюється.
"Прихована міна №3": Завдяки "бурштиновій лихоманці" кордон перенасичений місцевими мафіозі і зброєю (особливо з 2015-го, коли атовці почали повертатися). Приїхали білоруси зі свого боку ставити стовпи – наша мафія з автоматами кричить: "Геть, ми тут воду берем!" (бурштин вимивають потужними мотопомпами).
Білорусь – частина кремлівського Договору про Коллективну Безпеку, і ніхто не знає, що буде з країною після смерті Лукашенка. Слід нагадати нашим бурштинокопачам, що провокації на кордонах мають криваві наслідки…
Територіальні претензії ч. 2. Молдова і ПМР.
Мало хто знає, а за часів незалежної України вже відбувся один обмін територіями з сусідом. Без референдумів, без "шуму і пилі".
Молдова отримала 480 метрів Дунаю біля їх м.Джурджулешти і в 3-х км від нашого м.Рені, побудовала там порт і нафтотермінал (раніше у Молдови не було доступу до Дунаю)
Україна отримала 7,7 км траси Одеса-Рені біля м.Паланка. Головна траса у цій місцевості "застрибнула" тут з УРСР до МРСР.
Хоча домовленості щодо обміну були ще в 1997-му, остаточно передача відбулася лише в 2011-м. Молдавани міста Паланка не могли домовитися з владою щодо своїх городів, було багато галасу щодо "нерівноцінного обміну".
Як на мене, обмін і справді нерівноцінний: дорогу можна було прокласти і на 100 м вбік, вже на нашій території. А от чи варто було забирати роботу в ренійців? Молдавани могли б і далі вантажити своє зерно та інші товари в ренійському порті. Натомість – вони отримали до $200 млн інвестицій від ЄБРР та інш.фондів, щоб збудувати з нуля порт, підвести залізницю, створити інфраструктуру тощо – і все це в 3-х км від нашого порту, вже існуючого!
Врешті решт, за $200 млн можна було б значно покращити порт Рені, щоб разом їм користуватися (перші 5 років перемовин саме такою була позиція України – кооперат.управління). Жаль, не вийшло…
Щодо решти кордону: вже весь делімітований, в т.ч. і на частиніПридністров'я (невизнана республіка ПМР не була учасником переговорів).
Трохи інсайдерської інформації: в 2001-му я об'їздив все Придністров'я у справах, і з власного досвіду знаю тогочасні схеми контрабанди (скільки ж тоді їх знають місцеві жителі!). Тоді кордони не були демарковані, лише прикордонники перевіряли на КПП паспорти.
Здавалося, що цьому "атракціону сірих схем" не буде кінця – бо поки ерефія не виведе звідти війська, ПМР буде існувати (це гачок, який не дає Молдові приєднатися ані до Євросоюзу, ані до Румунії).
Ан ні! В 60 км від Одеси на трасі Одеса-Тирасполь знаходиться КПП Кучурган, через яке поступає 75% імпорту ПМР. І з 2017-го на цьому КПП працюють не тільки українські прикордонники, але і молдавські! Поки ще не підрахований економічний ефект нововведення, але холдінгу "Шериф", якому належить 52% економіки ПМР, це явно не сподобалось – і досі в змі зустрічається "Плач Ярославни про блокаду Придністров'я".
На жителях, до речі, це не особливо відобразилось; вони і раніше їздили в Україну за харчами, бо у нас дешевше; а паспорти у них є і російські, і молдавські.
Далі – більше. Оскільки кордон UA – ПМР = 450 км, бажано було б перекрити його весь. Коли почалася "руська весна", російський контингент у ПМР, їх склади зі зброєю могли "спалахнути".
Так, деяких "відморожених ватників" затримували на кордоні, і навіть "полковника ДНР", але серйозних конфліктів не було. Однак ПМР дуже привертала до себе увагу, провела за останні декілька років більше ста (!) військових навчань, з імітаціями перетину Дністра. Відповідь України: "…посилені заходи безпеки, збудована спеціальна контрольно-слідова смуга, за якою споруджено триметровий рів. Рух на кордоні відстежують патрульні та камери спостереження".
Замість крокодилів у рові :-) , кордон з ПМР у Вінницькій області тепер разом з укр.прикордонниками охороняють молдавські: " …це нова форма охорони кордону, яка спрямована на протидію транскордонній злочинності".
Сподіваюсь, наші очільники непогано розбирається у тамтешній ситуації (президент виріс в Молдові, прем'єр – з Вінницької області), і про той кордон можна буде справді не турбуватись.
P.S. Хочу прокоментувати ще три думки, які іноді з'являються в інтернеті:
1) що Придністров'я до 1940-го було частиною України, і "треба поновити історичну справедливість";
2) що треба активніше "українізувати ПМР", бо молодь там вже більше тяжіє до Києва, ніж до Кишиніва, а Москва їх "кинула";
3) що рано чи пізно ПМР стане Україною (як доказ наводять викладену Wikileaks телеграму посольства США в Україні, що начебто в 2007-му Молдова збиралась віддати Придністров'я Україні, щоб об'єднатися з Румунією);
За усіма пп – марні сподівання! Рос.контингент з ПМР не виведуть, молодь з ПМР вся з молдавськими паспортами — і така ж частина Європи, як наша молодь. А кордони краще не чіпати — таким тільки путіни займаються.
Хронологія підписання документів, вартих туалетного паперу, або "За Тузлу можна і в тузлу отримати". РФ.
Ця хронологія дуже яскраво демонструє закономірність захоплення Криму і Донбасу. Треба було бути зрадником (чи Януковичем), щоб знати про це – але ніяк не протидіяти!
Якщо коротко, історія дип.стосунків з ватостаном така: 1) які кордони, які договори між братами? 2) давайте спільно користуватися… (спільно – значить одноосібно) 3) пішли на..., це наше!
Інших аргументів, ніж сила, ерефія не розуміє. Однак ще раз нагадаю цю "хронологію підписання документів, вартих туалетного паперу", бо українці швидко забувають…
UA- дипломати: "Починаючи з 1992 року, ми щорічно посилали Росії 5-6 нот з пропозиціями розпочати переговори щодо встановлення державних кордонів. Відповіді: "Ми не розуміємо, про що йде мова, що за кордон повинен бути між нашими братніми народами, ми не розуміємо, що таке "делімітація", і взагалі, навіщо нам стовпи на державному кордоні?"
Черномирдін: "Я не дозволю вбити жоден кол на українсько-російському кордоні!"
Почалися конфлікти в Азовському морі: рос.рибалки ловлять рибу біля наших берегів, і відганяють – від своїх. А за нормами міжнародного права, 62-63% акваторії — України, а 38-40% ерефії.
RU- дипломати про Азов: "Це наше спільне море, наша загальна акваторія, і нічого ділити нам не треба, навіщо взагалі межа в Азовському морі і Керченській протоці?".
Лише в 1998-му міжурядова комісія почала делімітувати кордон. На той час вже нарешті поділили флот (1997 рік, до цього та ж пісня була), росіянам дали базу в Севастополі.
До 2003-го делімітацію закінчили, і підписали договір про кордон, в 2004-му його ратифікували парламенти. Начебто, великих поступок UA-сторона не зробила, хоча RU багато галасувала через "поділені навпіл села". В 2011-му почалася демаркація, тобто вкопування стовпчиків (то вже формальність, якщо проведена делімітація).
Невизначеними лишились лише Азовське море і Керченська протока: RU вимагала, щоб судноплавний канал був якщо не російський, то спільний, поділений навпіл (бо рос.судна платили збір за прохід протокою).
В серпні 2003-го Путін політав там на вертольоті з губернатором Краснодарського краю Ткачовим, і за 2 тижні росіяни почали насипати зі свого берега дамбу, щоб приєднати український острів Тузла. Цей острів – лежить посередині протоки, однак судноплавний канал проходить між ним і укр.берегом. Якби Тузла стала частиною рос.коси, платити за канал було б не треба…
До Москви полетіла делегація на чолі з прем'єром Януковичем, де він неформально прем'єру Кас'янову сказав "…за Тузлу можна і в тузлу отримати". Шоковані такою дипломатичністю , росіяни дамбу не добудували…
Мабуть, злякалися, що дипломати підготували звернення до США, з нагадуванням "будапештського меморандуму". Або ж знали, що ще добудують – на тій дамбі, і на о.Тузла, зараз розміщений міст у Крим.
А показовою операцію, що визначила подальший хід подій у регіоні, стало вбивство рос.прикордонниками 4-х рибалок в Азовському морі, в липні 2013-го. Про це майже забули, коли окупували Крим – але, можливо, і окупації не було б, якби ті покидьки одразу сіли в тюрму.
Патрульний корабель протаранив човен рибалок (ФСБ потім доводила, що це наша 5-метрова посудина "навалилася" на борт їх 20-метрового "Мангуста"). Тіла 4-х українців згодом повернули (дружини кажуть — "хотіли приховати кульові поранення"). Вцілілого рибалку О.Федоровича тримали в рос.СІЗО, хотіли осудити за "браконьєрство та порушення кордону", але потім відпустили – бо осудити було юридично неможливо!
У відповідності до "Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки", акваторія Азовського моря перебуває у сумісному використанні двох сторін. Тобто, прибережних вод тут немає, "всьо вокруг колхозноє, всьо вокруг мойо".
А от рос.прикордонників осудити можна за навмисне вбивство: вони таранили маломірне судно, не врятували потерпілих (чи застосовували кулемет – спірне питання, бо експертизи не було, про постріли твердив лише О.Федорович).
Чи була адекватна реакція укр.влади? Ні! Навіть розслідування не було – начебто, було розслідування ФСБ (!)
Чому? На той час, укр.берег Азовського моря вже 4 роки як належав "донецьким": вони контролювали рибалок, домовлялися з рос.прикордонниками про викупи в разі затримання тощо. Якщо розслідувати гучну трагедію, вилізли б сотні менших: це ж був не перший наїзд і не перша стрілянина! Спочатку, про це знали лише рибалки і члени їх сімей, а з 2010-го російські прикордонники навіть почали викладати відео переслідування в ютуб: "Бойтєсь, какли, ловіть в нашєм морє!"
Думаєте, зараз там ситуація змінилась? Хутін каже, що "РФ буде контролювати Азовське море від берега до берега". Оскільки не чути звідти гучних конфліктів — схоже, нічого не змінилося, або наші рибалки взагалі перестали рибу ловити…
Щоб закрити тему, треба спростити дурниці, що й досі гуляють інтернетом: "що у нас не було кордону з ерефією, які узгоджені з ООН", "я сам бачив, що кордону не було", і т.д.
Агов, громадяни! Демаркація кордону, тобто стовпчики в землі — це лише повторення юридично визначених кордонів на реальній місцевості. Стовпчиків може не бути вкопано з різних причин, але це не несе в собі ніяких правових наслідків для держав, якщо проведена делімітація і є договір про кордон (і ООН кордон ніяк не узгоджує).
Ерефія може вигадати ще тисячі тупих "отмазок", але вже ясно – уникнути відповідальності за злочини проти України і людства їй не вдасться!
Пости про Середню Азію — для розуміння, що таке ж пекло могло б бути і у нас.
1) як партсекретарі грали на села у карти — про 8 анклавів. https://site.ua/dmitriy.yakornov/12959-yak-srsr-pe...
2) як розгрібають "совкове щастя" сучасники. https://site.ua/dmitriy.yakornov/12976-porohova-di...
3) чому саме так провели "національне розмежування". https://site.ua/dmitriy.yakornov/12991-das-experim...