З ЛДНР вже майже всіх чоловіків призвали, там мобілізація почалася 20.02. Саме так, ще до атаки РФ.
Відтоді, в окупації опинилось біля 3 млн ч. на Херсонщині, Запоріжжі, Харківщині та півночі Луганщини.
Генштаб ЗСУ, інші посадовці заявили, що чоловіків звідти теж мобілізують.
Це може бути геноцид, аналогічний злочину СРСР у 1943 році, знищення 1 млн «чорносвитників».
Хронологія злочину, скорочено:
1. Наказ Ставки Верховного Головнокомандувача № 089 від 9 лютого 1942 року, згідно з яким військовим радам армій і командирам дивізій було надано право необмеженого призову на військову службу людей, «які проживають на територіях, що звільняються від окупації».
2. Це був геноцид саме українців: при звільненні РСФСР і БРСР такої практики не було (одиничні випадки).
3. Схему розробив М. Ватутін (до речі, українець Ватутя), якого називали «генерал-облава». Після звільнення села, взвод солдат и два-три офіцера його «прочісували», забирали всіх чоловіків 16-60 р.
4. Звідки назва: хлопцям не давали форму, не оформлювали у штат РККА (тому зараз важко навіть підрахувати втрати). Вони йшли на німецькі кулемети у цивільних чорних фуфайках. Жуков: «В чем пришли, в том и воевать будут!»
Німці їх називали "Beutesoldaten" («трофейні солдати").
5. Завдання: "в бою здобути зброю і змити кров'ю ганьбу перебування на окупованій території".
Жуков: "Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — из заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам…"
[Особисте: На фото — мій дід Пироженко Іван Якович. Влітку 1943-го, після облави, його разом з 25-ма хлопцями 16-18 років призвали з села Рацево Кіровоградської області. Їм дали 1 гвинтівку на 7-х і відправили на штурм. Вижив дід, бо в атаці отримав важкі поранення, а в шпиталі дізналися про його медичну освіту. Тож він закінчив війну фельдшером, і єдиний з того призову повернувся додому в 1945-му. Він помер дуже молодим, ще до мого народження. Осколки від численних поранень унеможливили діагностувати рак].
6. Мета подібних атак:
6.1. витрата боєприпасів супротивником;
6.2. розмінування. Жуков — Ейзенхауеру: "Когда мы подходим к минному полю, наша пехота наступает так, как если бы их там не было".
6.3. визначення опорних точок, позицій кулеметників, тощо.
7. Підтвердження геноциду у письменників-фронтовиків:
7.1. А Дімаров: "Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии — все равно взяли.
И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания.
Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоем, скованный льдом, и сказали ждать сигнала — ракеты. А когда она взлетит, дружно высыпать на лед и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты.
Назад повернуть никто не мог, потому что нам показали хорошо оборудованные окопы, в которых через каждые три шага сидели смершевцы с нацеленными нам в спину пулеметами.
Меня спасло лишь то, что я уже порох нюхал и бежал не в первом ряду, а в пятом. Мы добежали метров за сто от того ограждения, немцы нас подпустили. Вы представляете, голый лед, спрятаться негде! И как ударили из пулеметов кинжальным огнем! Ребята передо мной падали, как подкошенные, я тоже упал и лежал, а солдат передо мной аж вертелся от пуль, которые в него попадали. Все время на меня наползал…
Потом немцы начали стрелять из минометов. Слышали о таких минах, которые называли "квакушками"? Падает, ударяется о лед, не взрывается, а подскакивает вверх метров на четыре-пять, тогда взрывается, и осколки идут вниз. Как меня теми осколками не убило?.. Затем взрыв — и черная яма, в которую я провалился. Меня санитары так и подобрали: с намертво зажатым кирпичом в руках"
7.2. Ю. Яновський "Шлях війни": "..на фронт іде "чорна піхота". Вони вмирають, якщо доводиться, але в агонії роблять ще один крок уперед".
7.3. О.Довженко, лист: "... в боях загибає велике множество мобілізованих в Україні звільнених громадян. Всі вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. Один генерал дивився на них у бою і плакав"...
8. Підтвердження геноциду зі спогадів німецьких ветеранів: "Даже нам было жалко этих подростков. Когда видели, что их стадом гонят, без оружия, рука не поднималась. А те, кто сидел у пулеметов и вынужден был стрелять, старались попасть по ногам. Другие сходили с ума или отпрашивались от такой бойни, этой страшной миссии".
9. Свідоцтва геноциду від історика з Кропивницького, В.Даценка: "В одній Кіровоградській області таких "чорносвитників" з жовтня 1943 року і до кінця війни було мобілізовано близько 130 тис. і 99 % із них загинули. 76 років тому Київ був звільнений у листопаді 1943 року ціною щонайменше 380 тис. солдатських життів. Серед них — приблизно 250–270 тис. "чорносвитників", яких гнали на німецькі війська без зброї і боєприпасів тільки для того, щоб якомога більше знищити… За деякими підрахунками, протягом 1943–44 рр. у такий дикунський спосіб було знищено близько мільйона українських чоловіків — похилого віку і ще зовсім молодих".
Узагальнення. В УРСР до ДСВ було 41 млн жителів, після — 27 млн.
В період з 1939 по 1954 рр. сотні тисяч українців («бандерівців і їх поплічників") були вислані до Сибіру, Казахстану та в інші віддалені краї.
У 1956 році у доповіді на ХХ з'їзді КПРС "Про культ особи та його наслідки" перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов стверджував, що "українці уникли поголовного виселення лише тому, що їх занадто багато й нікуди було висилати".
Зараз, РФ продовжив геноцид. Чоловіків з ЛДНР вже відправляють помирати під Ізюм. Що завадить туди ж відправляти херсонців?
Дехто думає, що росіяни не набиратимуть в армію українців через їх анти-рашистську позицію. На жаль, у наших хлопців не буде можливості її проявити, бо:
1) не буде автоматичної зброї. Вже є багато фото і відео, де у чоловіків з ЛДНР — ті самі гвинтівки-мосінки 1896 р., які видавали українцям в 1943-му.
2) кадировці, вагнеровці — це і є "загран-отряди НКВД", які слідкують за виконанням наказів і стрілятимуть у спину. Свідчень полонених про це достатньо.
Висновок. Як саме чоловікам на окупованих Херсонщині, Запоріжжі, Харківщині та півночі Луганщиниу никнути облав — це питання індивідуальне.
Для початку, вони повинні знати вищенаведене.
Тож прошу — перешліть це родичам на окупованих територіях, або репостніть.