Два роки — з березня 2014 року — виявилося недостатнім для консолідації пост-майданівських ліберальноорієнтованих демократичних сил.
Лише на проектному рівні — накшталт, у електронних державних закупівлях — єднання відбулося. А вже, наприклад, в податковій реформі в громадянському суспільстві утворилося два центри: ліберальний (навколо Коаліції та законопроекту 3357) та макрофінансової стабілізації (пані Яресько, Іван Міклош та ряд громадських експертів), що призвело до гальмування і спотворення реформи.
В політиці також спостерігається атомізація пост-майданівського суспільсва.
Конкуренція «я краще знаю як треба робити» і «все марно» поруч із керованою з боку олігархічної системи тотальною руйнацією довіри призвели до неспроможності єднання.

Але досвід об'єднання «Реформи мають бути справжніми» і Ініціативи «Перший професійний уряд реформ» показав, що єднання можливе і стає ефективним.
Що для цього необхідно:

1. Має бути проведена амністія довіри.
Принцип простий: «Прошу тих, хто довіряє мені, довіряти тим, кому довіряю я.»
До тих пір, поки не доведена зрада спільних інтересів одним з нас — тоді спільнота просто виключить особу з кола довіри.
Долаємо прокляття, описане Валерієм Пекарем:
https://site.ua/valerii.pekar/4132-dovira-tri-oznaki-odnieyi-hvorobi/

2. Медійна впізнавана команда.
Нажаль — чи на щастя — відомі обличчя все ще потрібні як один з «центрів кристалізації».
Але цього разу має йтися не про «нові обличчя», а про «нові сенси».
В основу формування як ядра команди, так і нової політичної сили в цілому мають бути покладені цінності:
— довіра
— відповідальність
— спроможність досягати консенсус
— відкритість (в тому числі щодо джерел власного статку, особистих інтересів)
— визнання інтересів України вищими за власні політичні амбіції (наприклад, готовність на 10 років відійти від політичної активності після проведення кардинальних реформ; запобіжник проти прямого використання результатів реформ для власного збагачення).

І головне:
3. Основою єднання має стати однакове розуміння Майбутньої України.
За роки після Майдану створено три ліберальних стратегічних бачення України, які не протирічать, а доповнюють одне одне. Це Маніфест об'єднання «Реформи мають бути справжніми» та стратегічне бачення України в напрацюваннях Громадянської платформи Нова Країна та Несторівської групи.

Єднатися в парадигмі «проти» суспільство навчилося за роки незалежності. Але вже Антикорупційний рух — незважаючи на високу актуальність теми — показав, що конструктивного просування єднання «проти» не дає.
Майбутнє все ще розділяє суспільство на тих, хто мислить критично і налаштованих патерналістично; на лібералів і консерваторів, а лібералів на відповідальних і популістів. На тих, хто прагне змін та тих, хто прагне збереження примітивно індустріалізованої, недосоціальної, корумпованої держави.

Але й ми маємо відійти від популістичного прагнення сподобатися усім.
В країні є 4% прогресорів. 18% тих, хто підтримує їх. І майже 40% тих, хто прагне ліберальних змін.
Це більш ніж достатньо для того, щоби отримати владу в країні на користь нової політичної еліти. Яка, в свою чергу, має провести модернізацію України.

Отже, що має бути на прапорі нової політичної сили?
Образ майбутної України.
Країни, в якій:
— Громадяни — мислять критично і прагнуть економічної незалежності
— Створені умови для інноваційного розвитку, в основу якого покладено людський капітал
— Створені найкращі умови в Європі для ведення бізнесу
— Створений інноваційний та інфраструктурний центр Європи і Азії
— Забезпечена безпека для громадян і гостей; захист і допомога тим, хто не взмозі піклуватися про себе
— Україна, яка є суб'єктом світової політики, Центральноєвропейського єднання.

Якщо ми прагнемо такої країни не тільки для наших дітей, а і для нас самих, то ми маємо рухатися рішуче і швидко, підбираючи друзів за напрямом і швидкістю руху.

Звичайно, подібні тези з легкістю скопіюють до власних програм і популісти, і традиційні олігархічні перевидборчі політпроекти.
І тоді вже вступить у дію четвертий пункт:

4. Вибори (як національні, так і актуальні для локальних соціумів) мають перетворитися на конкурс команд і проектів.
Ключовим завданням Громадянскього суспільства стане організувати цей конкурс поза політичною рекламою, зробити його головним інструментом прийняття рішень для всіх сегментів суспільства.
Пам'ятаючи про досвід Brexit — не дати минулому в черговий раз відкласти майбутнє.

Одним із тестів на зрілість стане спроможність обирати між «своїми», що не призведе до внутрішнього канібалізму.
Нажаль (чи нащастя) об'єднати «всіх-всіх» не вдалося. То ж як обрати між умовною партією Саакашвілі, до якого приєднається частина громадських активістів та партією, що створюють учасники громадських об'єднань, народні депутати на базі ДемАльянсу?
Дуже просто: обирати тих, з ким готовий діяти спільно в будь якій ролі — стати членом партії, підтримати фінансово того, чию систему фінансування вважаєш прозорою, розповсюдити інформацію, переконати родичів, проголосувати.

Ми сподівалися, що політика омине нас і реформи зроблять професійні політики та люди з досвідом державного управління.
Час таких сподівань пройшов.
Час кожному українцю взяти відповідальність за майбутнє на себе.

Створення нової політичної партії не є самоціллю.
Влада (тобто стати членом органів влади) — не потрібна справжнім патріотам як така.
Створення нової політичної еліти — також є необхідною, але не достатньою умовою.
Все це інструменти для проведення модернізації країни.

Отже, прапор нової політичної партії, яка єднає громадянських активістів, бізнесменів, інтелектуалів, нових відповідальних політиків піднятий.
На цьому прапорі — майбутнє України.

Єднаймося.