Судові баталії за Скіфське золото почалися в Амстердамі у грудні 2016-го року завдяки активності Міністерства інформаційної політики України та особистої участі першої заступниці міністра інформаційної політики України Еміне Джепарової.

Виставка «Скіфського золота» була за межами України під час окупації Криму і його вдалося вберегти завдяки позову до Окружного суду Амстердама, під час якого адвокатів особисто супроводжувала і підсилювала Джапарова, яку відрядив у цю поїздку Юрій Стець.

Мова йде про виставку експонатів 5-х українських музеїв (4 кримських і 1 київський), які виставлялися в приватному музеї Аллард Пірсона в 2014 року, в тому числі під час окупації Криму Росією. Після закінчення терміну виставки (літо 2014 р.) експонати українських музеїв в Криму були опечатані і зберігалися в підвалах голландського музею. Оплачувати зберігання експонатів має програвша сторона, тобто Росія.

Всі експонати українських музеїв належать Державному музейному фонду України. Україна відповідальна за їх збереження. В умовах окупації забезпечити цю безпеку в Криму ми не могли, а тому вимагали повернути артефакти в Україну. А після того, як Росія забереться з Криму, вони негайно вони будуть повернуті на півострів.

Позиція кримських музеїв полягала в аполітичності процесу, мовляв, не варто політизувати, коли мова йде про культурні цінності. Голландський захисник кримських музеїв переконував суд у тому, що визнається факт окупації і розуміється «емоція» Украни, але ж «люди і музеї не винні». І представники кримських музеїв і історики, які приїхали з Криму, зображували патріотів України.

Саме тоді Джепарова та адвокати заклали підвалини нашої перемоги, яку зараз намагається присвоїти адміністрація Андрія Єрмака.

100 років тому, 1918 року, Олександр Блок написав свій знаменитий вірш «Скіфи».

Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
        Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, Скифы — мы! Да, азиаты — мы, —
        С раскосыми и жадными очами!
Для вас — века, для нас — единый час.
        Мы, как послушные холопы,
Держали щит меж двух враждебных рас —
        Монголов и Европы!

..............

Мы любим плоть — и вкус ее, и цвет,
        И душный, смертный плоти запах...
Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет
        В тяжелых, нежных наших лапах?
Привыкли мы, хватая под уздцы
        Играющих коней ретивых,
Ломать коням тяжелые крестцы,
        И усмирять рабынь строптивых...
Придите к нам! От ужасов войны
        Придите в мирные объятья!
Пока не поздно — старый меч в ножны,
        Товарищи! Мы станем — братья!

Навіть Блок навчався у гімназії Російської імперії та читав її підручники з історії, написані на основі Карамзіна, Татіщева, старшого Соловйова, а не їхнього опонента Ключевського. Ще не було теорії євразійства, щойно народився Лев Гумільов, але підручники були сповнені примітивним слов'янофільським самовихваленням, і не Чаадаєв з Герценом їх писали.

Вірш талановитий, погано Блок писати не вмів. Тим гірше. Як сперечатися із генієм? А сперечатися треба.

В 1918 Блок записав у щоденнику жахливі слова щодо небажання німців терміново укладати Брест-Литовський мир і нерозуміння Антантою великих завдань російської революції. Вже «працювала» ВЧК, вже закрили «буржуазні» газети. Коли Андрій Козирєв назвав Росію «Азіопою», а Едвард Радзинський у «Луніні, або Смерті Жака» — Азією, що «нарядилася», вони робили це з болем, а у Блока — виклик і пиха!

Московія, що підкорилася монголам, стала живильним середовищем для завойовників і не намагалася чинити опір, незважаючи на героїчні приклади св. Михайла та Олександра Тверських; Москва сплатила свою першість колабораціонізмом Юрія та Івана Даниловичів, справжніх поліцаїв Русі. Москва засвоїла всі правила та звичаї Золотої Орди і до XV століття сама стала її спадкоємицею, Московською Ордою.

А Європа бачила і російських козаків у 1813 році, і пам'ятала про «францюзів», що відстали від наполеонівської армії, яких російські кріпаки топили в ополонках. Більшовики були гірше гунів, і ще до смерті Блоку європейські посли в цьому переконалися. А після 1945 року захоплена СРСР Східна Європа побачила «азіатську пику» Московії.

Геніальний російський поет дуже чітко окреслив сутність російської натури, яка «любить плоть», «хрустить вашим скелетом», «ламає коням хрестці» та гвалтує рабинь... Очевидно, що дикість, насильство, наруга над людяністю — це і є про росіян. І.... можливо, про скіфів. 

Але Скіфське золото — це є мистецтво, яке не належить ні скіфам, ні росіянам, ні, зрештою, українцям. Воно належить всьому людству як його спадщина. З точки зору здорового глузду, було просто нелогічно повертати мистецьку спадщину людства дикунам. Тому, Скіфське золото отримали українці.

Нехай живе голандський суд!

Найрозсудливіший суд у світі!

Чекаємо того самого і по кейсу MH17!!!