Перші розкручені публікації робіт Зигмунда Фрейда в Америці дуже сильно вплинули на журналістську інтелігенцію 1920-х років. Останні були зачаровані та налякані, намальованим Фрейдом, образом людини в якому існували приховані небезпечні сили, що лежали майже на поверхні тогочасного суспільства.

Усіх лякали підсвідомі сили, які могли легко спалахнути, щоб створити потужний безумний натовп, що був здатний навіть скинути уряд. Журналісти та політологи вважали, що саме це і відбулося в революційній Росії. Для багатьох це означало, що один з найголовніших принципів загальної демократії — а саме, віра в те, що людям можна довірити приймати раціональні рішення, — був докорінно не вірним.

Видатний політичний письменник та оглядач Уолтер Ліппман вважав, що, якщо людьми керують підсвідомі ірраціональні сили, то необхідно переосмислити демократію. Будучи помічником воєнного радника Теодора Рузвельта та одним із соратників Вудро Вільсона, беручи участь в усіх політичних кампаніях США того часу, він казав, що необхідно створити нову еліту, яка буде керувати “безумним стадом” за допомогою психологічних технік, які могли б контролювати підсвідоме і почуття мас.

Учень і племінник Зигмунда Фрейда (а, скоріше, талановитий аферист, що спекулював на імені дядька) — Едвард Бернейс, який називав себе “спеціалістом по зв’язках з громадськістю” і працював в США, почав використовувати ідеї Уолтера Ліппмана та видавати їх за свої. Свої технології управління масами він назвав «конструюванням згоди».

Дядя Бернейса — Фрейд — був і сам надзвичайно песимістично налаштований до ідей рівності та демократії. Він вважав, що здатність безмежно самовиражатися може вивільнити в людині небезпечні підсвідомі сили, що призведуть до саморуйнування і руйнації суспільства, через неконтрольованість. Саму ж рівність, за таких умов (коли кожен може отримати безмежні можливості для самовираження), він вважав, практично, неможливою.

В моделі демократії Едварда Бернейса, яку він пропонував американським політичним та комерційним лідерам початку ХХ-го сторіччя, люди не були активними громадянами, а були пасивними споживачами, що не брали участь в управлінні.

Не активна громадянська позиція була їх найбільшою мотивацією, а бажання споживати. Неконтрольоване екстенсивне зростання розвитку егоїстичного споживання в США у двадцятих роках ХХ-го сторіччя призвело до краху фінансового ринку, коли налякані інвестори почали масово розпродавати цінні папери, накачані, народженою піарниками, культурою споживання та бажанням вдовольняти свої потреби, не чекаючи та не докладаючи зусиль.

Велика депресія, що стала наслідком цього процесу, була одною з перших розплат “капіталістично-демократичного” людства за впровадження ліберально-демократичних цінностей необмеженої свободи самовираження.

Фактично, ті самі процеси невдоволення демократичним устроєм суспільства розпочалися і в повоєнній Німеччині другої половини двадцятих років. Цим дуже успішно скористалася партія НСДАП та її лідери, які несли в суспільство ідеї вирішення проблем і невдоволення через скорочення кількості партій та об’єднання протестних настроїв суспільства.

Саме так партія Адольфа Гітлера прийшла до влади. Шляхом добровільних демократичних виборів з обіцянками “ліквідувати демократію”, через хаос і безробіття, до яких вона призвела.

Минуло майже сторіччя, а ми досі не можемо визначити, чи віримо ми в те, що громадяни приймають раціональні, виважені рішення, а не діють емоційно.

Фактично, на рішеннях, що продиктовані емоційними реакціями, ґрунтується більша частина інструментів гібридної війни, розповсюдження дезінформації, маніпуляцій і фейків.

В наш час інтенсивного розвитку інформаційного простору та, практично, всеохоплюючого доступу до різних джерел інформації, питання дефіциту інструментів верифікації фактів об’єктивного світу — не стоїть.

Кожна людина, якщо докладе зусиль, може зібрати достатню кількість об’єктивних фактів, для формування і прийняття виваженого і аргументованого рішення. Однак, цього не відбувається.

Оцінюючи процеси, що відбуваються навколо виборів президента України, велика чисельність експертів в сфері психології, соціології та розвитку громадянського суспільства використовують слово — інфантильність. А поведінку українських виборців називають інфантильною. Що ж це означає?

Це означає те, що за останні сто років, патерни людської поведінки, які визначені їх мотиваціями, підсвідомими і свідомими процесами психіки — майже не змінилися.

Сучасний інформаційний світ тільки вивів їх на новий рівень, вклавши в руки людей небезпечну і дуже потужну силу у вигляді прямого застосування підвалин демократичного розвитку суспільства — свободи слова.

Однією з основних ознак споживацького суспільства, яке отримало свій бурхливий розвиток на початку минулого сторіччя (як ми вже написали вище), є постійне невдоволення людини своїм поточним станом і різними аспектами свого життя.

Така постійна і нескінченна фрустрація забезпечує для споживацького суспільства “економічний вічний двигун”, який штовхає людей постійно змінювати своє життя і вірити в те, що, задовольняючи свої бажання (купівлі нових товарів, переходу на нову роботу, зміни місця проживання, зміни партнера, і т.д.), людина забезпечує собі більш краще самопочуття. Відчуває, що її життя покращується…

Іншими словами, механізм, який було розвинуто Едвардом Бернейсом, перетворився на невпинний інструмент самозадоволення людини через прийняття «споживчих» рішень, які не завжди можуть бути пов’язані саме з товарами, але й з іншими сферами життя людини.

Однак інший «бік медалі» такого постійного невдоволення і фрустрації наносить людській психіці значну шкоду. Особливо в умовах неспроможності досягнути бажаного. Споживацьке суспільство змушує людину відчувати себе кинутою, незахищеною, нелюбимою, слабкою… Ще більше ускладнюють ситуацію масові неврози, які розвиваються в людях. Ці неврози повертають їх у ностальгічні відчуття «недолюбленості у дитинстві» і ще більше множать фрустрацію від неотримання бажаного.

Як кажуть: “якщо в дитинстві в тебе не було велосипеда, а зараз ти — успішний бізнесмен, то — в дитинстві у тебе все одно не було велосипеда”.

Тиск глобального світу, який проявляється через медіа, — вінчає картину, запевняючи людину в тому, що вона настільки мізерна, в порівнянні зі світовими силами, що її життя нікого не цікавить, а особиста думка — нічого не важить.

І в цей момент соціальні мережі пропонують людині неконтрольоване плацебо, яке, нібито, притишує хворобливі симптоми проблеми. А, насправді, тільки погіршує загальний стан.

З екстенсивним розвитком соціальних мереж, які уособлюють собою необмежене самовираження та свободу сова, у людини, присутньої онлайн, з’являється невиправдане враження, що її думка є дуже цінною, а її рішення можуть змінити світ.

Ці враження притишують неврози людини і забепечують викиди гормонів щастя та інші позитивні біохімічні реакції в моменти інтеракцій, які людина здійснює в соціальних мережах. Паралельно це повязано і з активізацією агресивної поведінки у тих самих соцмережах.

Самі по собі ці механізми не несуть ніякої загрози, однак, мультипліковані до світових масштабів силами «глобального цифрового селища», вони руйнують спроможність приймати та реалізовувати раціональні нелегкі рішення, через масову ірраціональну поведінку.

Соціальні мережі та онлайн-платформи надають можливість молодій матусі з десятьма класами освіти мати настільки ж авторитетний голос та точку зору, наскільки і у професора медицини із сорокарічним стажем роботи, який вмовляє своїх співгромадян вакцинувати дітей.

Ці механізми ставлять на один рівень сусідський вайбер-чат, та багатомільйонні міжнародні наукові конференції Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

Все це призводить до глобальної руйнації авторитетів експертизи та орієнтирів, коли тотальна рівність, що є лише тільки ілюзією, «зрівнює» голоси критично мислячих досвідчених професіоналів та інфантильних, схильних до простих рішень, людей з невисокою освітою. Цим же й користаються і зацікавлені суб’єкти, здійснюючи маніпуляції.

Усе це призводить до відмов політичних та суспільних систем по всьому світі: вибори президента США в 2016-му році, Брекзит, вибори в країнах Європи (Італії, Греції, Австрії, Швеції, Угорщині… Україні).

Це і є ефект необмеженого впливу інформаційного простору та його екстенсивного розвитку, забезпечений трильйонними інвестиціями в інструменти свободи слова та плюралізму думок, без будь-яких “запобіжників” у вигляді несення відповідальності та обов’язків за ту інформацію, яку ти розповсюджуєш.

Одним з найбільш яскравих прикладів руйнівного впливу цих механізмів став рух проти вакцинації (Anti-Vax Movement). Кардинально неправильним буде стверджувати відсутність проблем з:

  • неякісними вакцинами,
  • поганим державним управлінням в сфері охорони здоров’я,
  • неврегульованістю відповідальності медпрацівників,
  • відсутністю страхування на випадок після-вакцинаційних захворювань і т.д.

Все це і багато іншого — є серйозними викликами не тільки для українського, але й для світового суспільства. Ніхто не ставить це під сумнів. Це все є частиною нашої реальності, і вона нікого не влаштовує. Вона має бути змінена!!!

Однак, з іншого боку, світова медицина і наука (яким немає підстав не довіряти, оскільки людство досі не вимерло, не зважаючи на епідемії віспи, чуми та нетипового грипу) запевняють, що повна відмова від вакцинації — це стратегія самознищення.

Тим не менше, Anti-Vax Movement є світовим трендом, присутнім в десятках країн. Цей рух ставить під сумнів статистичні показники, сторічні дослідження медиків та мільярдні програми ВООЗ тільки тому, що «подруга мами моєї сусідки, тієї, що за алкаша заміж вийшла, казала, що в сестри її куми дитина після прививки захворіла на аутизм».

Віхою нашої з вами ери стало “вимирання дорослих”. Рішення про наше майбутнє в різних країнах приймають діти віком від 18-ти до 70-ти років. Діти — не по віку, стану здоров’я, самопочуттю чи емоційному стану. А діти — по спроможності нести відповідальність за свої слова і вчинки. Діти — за ознакою готовності вірити у прості рішення і чорно-білі пояснення (як “вакцинувати або не вакцинувати”).

Здається, так було завжди. Протягом тисяч років людської історії «умовні дорослі» забезпечували виживання «умовним дітям» шляхом створення правових норм і правил співжиття, звільнення від рабства, винайдення і забезпечення прогресу, тощо…

Однак, тільки впродовж останніх десяти років «умовні діти» отримали до своїх рук зброю, з якою вони завоювали майже увесь світ (соціальні мережі). З огляду на те, що це може призвести до самознищення людства, маятник історії ризикує гойднутися в протилежний бік…

А на протилежному боці нас чекає — деспотія і диктатура. Насильницьке захоплення контролю за процесами, яке усуне ризики “самознищення”, а разом з ними і критику влади. Думаю, так теж бувало не раз в історії. Приклади знайти неважко.

Ці вибори є однією з ознак інфантильності українського суспільства. Однак, не це є проблемою. Бо, суспільство має властивість дорослішати. Частіше за все стрибками, а не поступово. Проблемою є той факт, що зараз наявні усі ознаки того, що ціною дорослішання буде шлях через диктатуру і авторитаризм.

Що робити?

Рецепт не змінився з 1918-го року. Гуртуватися, забути про емоції, готуватися до спротиву критично мислячої меншості проти інфантильної більшості, вірити в свої сили та Україну, пам’ятати про небезпеки з боку Кремля і завжди тримати її у фокусі уваги, не дозволяти собою маніпулювати, працювати, працювати, працювати…


Телеграм-канал оперативної аналітики #черговийпокраїні

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація