site.ua
denis.kirkach
Денис Киркач
новачок

Про це вже багато писали і ще більше напишуть. І доповнювати цей перелік текстів я не планував. Бо 6 квітня 2014, в день захоплення будівлі управління СБУ в Луганській області, мене взагалі не було в місті і про те, що сталося дізнався тільки увечері. Але так вийшло, що днями до мене в ФБ з анонімного акаунта постукав учасник «штурму СБУ» ). Принаймні так він себе відрекомендував. Я не знаю, як звати мого співрозмовника (назвемо його для зручності Іваном). Не знаю, де він зараз. Я навіть не знаю, чи справжня ця людина. Профілю, з якого він писав вже не існує.

Говорили ми недовго. В принципі, нічого нового цей інкогніто не розповів. А потім, для більшої об'єктивності, я показав ці спогади своєму другові Михайлові (ім'я замінено на прохання співрозмовника), проукраїнському активісту і колишньому луганчанину, який встиг більше року повоювати під Щастям. Вийшли дуетні спогади. Може трохи рвані. Але я й не ставив собі за мету створити щось структуроване. Просто залишу цей текст тут. А ви вже вирішуйте, що вже з цим робити.

«Мародерити почали одразу, як потрапили в середину. Добряче відметелили тих, хто заважав і розпочали», - розпочинає розповідь Іван. З його слів, тягли все, що погано лежить, почали одразу. В поле зору «борців за фєдєралізм» потрапили комп'ютери, монітори, меблі та навіть ручки на дверях. Паралельно розпочали трощити інформаційні стенди, розміщені на кожному поверсі. Мине майже місяць і аналогічне відбуватиметься в захопленому приміщенні облпрокуратури. А поки що «республіканці» робили перші кроки.

«В якості їдальні сєпаратисти захопили колишню військову частину на вулиці Анрі Барбюса.– Згадує Михайло: Там солідний харчовий блок лишився ще зі старих часів. В різних частинах міста діяли «патрулі», які мали попередити про пересування автобусів із силовиками. Коли ще чекали штурму».

Перші барикади біля «ізбушки» (так в народі прозвали захоплену будівлю) почали з'являтися увечері в день захоплення. «Оборонні споруди» робили з першого-ліпшого «підручного матеріалу»: металеві огорожі, бита цегла, будівельні відходи зі сміттярок з найближчих дворів. (Трохи згодом до сепаратиського «майдану» підвезли будматеріали від анонімних і не дуже анонімних симпатиків «руського міру». Дуже відзначилися в цьому члени місцевої КПУ. Тим, хто підвозив «гуманітарку» для сєпаратистів, не заважали й виставлені патрулі з місцевої ДАІ, вони їх пропускали, ненадовго зупиняючи «для протоколу». «Видно, що це була спланована акція, в якій брали участь місцеві силовики. – Розвиває думку Михайло: Міліцеські машини прямо від самого кордону супроводжували автобуси з російськими «туристами». При тому, робили це як водиться, з мигалками». З тієї ж церкви кілька днів потому прийшли бабусі з іконами, аби захищати озброєних сепаратистів від вірогідного штурму. До речі, про «російських туристів». Видавали вони себе, звісно за місцевих, але в географії міста не оріентувались.

«Багато з цих «місцевих» не могли знайти супермаркет, що стояв в ста метрах від СБУ. Але його не видно з-за дерев, автобусної зупинки та кіосків», - сміється Михайло.

Пізніше на барикади натягли покришок, протягнули колючку та поставили перші намети в сквері Пам'яті, що навпроти будівлі СБУ. Тоді ж біля барикад були помічені перші «молотови».

В перші дні частина учасників штурму залишилися охороняти «периметр» (підходи до захопленої будівлі). «Їм видали балаклави та палиці, - каже Іван: стволи із СБУ-шної зброярки «засвітили» пізніше. Хоча видавати її почали майже одразу. Давали під паспорт. Показуєш документ, розписуєшся та отримуєш».

«Зброю міг отримати будь-хто: бомж, таксист, студент, - не погоджується Михайло:. Приходиш, кажеш, що за Росію та отримуєш калаш та набої до нього. Цю, зброю, до речі, із радістю освячували попи з церкви неподалік».

«Коли на дахах будинків поруч із СБУ з'явилися снайпери хтось з наших вирішив їх потролити. Вночі дістали лазерні вказівки і почали світити по дахах. Так було аж поки з мегафону нас не попередили, що застосують силу, якщо не припинемо їх дражнити», - написав мені Іван.

На цьому наше спілкування з Іваном припинилося. Він зник так само раптово, як і з'явився. Та що було далі всі й так чудово знають.

P.S. Історію пишуть переможці. Чи ті, хто такими себе вважає. В середніх школах на окупованих територіях Луганської області захоплення будівлі СБУ намагаються представити як «народне повстання». Доки писав цей текст дізнався, що цього тижня, напередодні річниці, для школярів влаштовують зустрічі з «живими свідками». Бойовики, що захоплювали будівлю, розповідають дітям як «підіймали Донбас с колін». І ставили його в дещо іншу позу. Але про неї, напевно, мовчатимуть.

P.S. 2 Нажаль не можу назвати імені автора використаних мною фотографій. Бо він і досі знаходиться в окупованому Луганську.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація