Кожна національна трагедія або широкомасштабна війна починається задовго до того, як пролунали перші постріли. Вона починається з ідеологічного програмування суспільства. Цей процес незмінно супроводжується насадженням ксенофобії, формуванням образу ворога, цілеспрямованою маніпуляцією суспільною свідомістю через так зване «промивання мізків».

За допомогою масових інформаційних вкидів та екстремістської пропаганди у суспільстві культивуються страх, ненависть та нетерпимість.

Одним із найяскравіших прикладів такої тривалої ідеологічної обробки в Росії є антикультова діяльність РАЦИРС під керівництвом Олександра Дворкіна.

З моменту створення у 1993 році апологетичного центру імені Іринея Ліонського Дворкін систематично вів діяльність з демонізації релігійних меншин, впроваджуючи у свідомість суспільства ідею так званих «деструктивних культів» і «сект».

Протягом 30 років він формував сприйняття релігійних інакодумців як серйозної загрози, закладаючи підґрунтя для їх подальшого переслідування з боку державного репресивного апарату. Саме це згодом і сталося. Проте процеси, що відбувалися в цьому контексті, виявилися настільки руйнівними, що сьогодні мало хто здатен розпізнати їх глибину й усвідомити наслідки.

Спробуймо проаналізувати, які цілі могли переслідувати ці дії. На перший погляд, відповідь здається очевидною: підготувати суспільство до тотального придушення інакодумства. Але навіщо?

Одна з причин — боротьба за абсолютне домінування титульної релігії — Російської православної церкви або Московського патріархату. Це логічно, якщо розглядати усунення конкуренції у релігійній сфері.

Однак, знаючи історію антикультизму, ми можемо побачити й інше: планування широкомасштабної агресивної війни. Коли необхідно ідеологічно підготувати населення до збройного вторгнення в сусідню країну у короткостроковій перспективі, в хід ідуть репресивні чистки невеликих релігійних груп, або, простіше кажучи, сект.

Антикультові кампанії напередодні широкомасштабної війни

Історична аналогія вражає: те, що робив Вальтер Кюннет та його «Апологетичний центр» у довоєнній нацистській Німеччині, перед збройним вторгненням у Польщу, а згодом у Радянський Союз, повторюється у діях Олександра Дворкіна та його секти РАЦИРС у передвоєнній Росії, перед нападом на Україну.

Саме для цієї війни Дворкні в Україні використовує своїх адептів , завербованих в «обрані» кола тоталітарної секти РАЦИРС черех принизливу ініціацію: поїдання екскрементів Дворіна прилюдно із записом на камеру. Саме таку ініціацію пройшла Ірина Кременовська - аддепт РАЦИРс, яка веде свою підривну діяльність всередині України

на скрині справа адепт РАЦИРС в Україні - Ірина Кременовська та її поплічник Олексій Святогор

Обидва діячі систематично виявляли інакодумців, складали «чорні списки» та тісно співпрацювали з правоохоронними органами — Кюннет із гестапо, а Дворкін із ФСБ — з метою подальшого придушення окремих верств населення, так званих «сектантів» (інакодумців).

Схожість їхніх дій не випадкова, адже вони могли бути спрямовані, по-перше, на створення правлячим режимом ідеологічної єдності населення для розв'язання війни, а по-друге — це схоже на продуману стратегію формування суспільства, готового до тоталітарного правління.

Цей приклад наочно демонструє, що активізація антикультової діяльності та успішне усунення «небажаних культістів і сектантів» слугували в обох випадках необхідним приводом і передвісником широкомасштабної війни.

Насправді, в умовах релігійного і культурного розмаїття, коли різні конфесії мирно співіснують і визнаються рівними, мобілізувати населення на агресивні воєнні дії вкрай складно. Коли в суспільстві підтримується принцип релігійного плюралізму, люди менш схильні до пропаганди ненависті та менше схильні сприймати сусідні народи як ворогів.

І навпаки — в умовах, коли держава прагне мобілізувати населення на війну, ключовим інструментом стає відродження так званого «гена переваги» в суспільстві.

Цей термін, по суті, є евфемізмом для нацизму, заснованого на вірі в винятковість однієї групи людей (нації, раси або релігійної спільноти) та її праві домінувати над іншими.

Історично склалося так, що подібні ідеї використовувались для виправдання агресії, репресій і геноциду. Причому цей процес включає в себе не лише ідеологічне програмування, а й створення образу зовнішнього ворога, а також формування репресивного апарату придушення інакодумства.

Быльше Тоталитарная секта Дворкина. 2009: Экспертный совет — РАЗОБЛАЧЕНИЕ АНТИКУЛЬТИЗМА