Йшов перший день арешту Медведчука. Він понуро вийшов на ганок свого палацу і роздивився подвір'я. По двору бігав Ківа і своїми могучими лапами рів жомову ямку. Ківа дуже старався. Бо із глибин тої ямки Ківа викопував свою нову наукову працю. Який талановитий цей Ківа, подумав Медведчук. Породістий. Хорошо, що мені його Аваков за пів ціни продав.

Але побачивши, що Ківа розрив уже майже сотку його красивого газону, Медведчук розлютився і кинув у Ківу з усієї дурі палку. Палка попала Ківі в голову, він заскавчав і побіг за дім до аспірантів. Медведчук пройшовся по доріжці до дуба. Він присів під деревом подумати про свою складну ситуацію. Але щось не думалось. Щось заважало. Якийсь шум. Та ні, то не шум. То людський голос... То ближче, то далі, то ближче, то далі. Медведчук придивився вверх. Сидячи на золотому ланцюгу на гілці дуба розкачувався Рабинович. Коли він улітав наліво, він співав «Вставай страна огромная», а коли улітав вправо розказував одеський анекдот.

Ех, романтика. Лукоморьє — подумав Медведчук. І так йому стало приємно на душі. Бо міг би сидіти в цей час десь в тісній Верховній Раді. А так, може нарешті насолодитись красою свого маєтку. Із будинку вийшла його дружина — Оксана Марченко. Оксана дуже переживала за свого чоловіка. Вона саме вийшла, щоб поїхати до лаври і поставити там свічку за чудесне звільнення Медведчука. Свічку вона взяла з собою, а двоє аспірантів Киви ззаду неї несли сумки з кешем. Бо всі знають, що молитвою і кешем можна досягти набагато більше ніж просто молитвою.

Дійшовши до гаража Оксана раптом згадала, що її легендарну машину-паломніцу забрав евакуатор. Бо вона якось помилково припаркувала її коло храму ПЦУ. Але нічого, добре, що в неї є багато православних друзів, які не кинуть її в біді. Оксана набрала телефонний номер і вже через п'ятнадцять хвилин до воріт приїхав сам митрополит Онуфрій. Митрополит Онуфрій дуже поважав набожну сім'ю медведчуків-марченків, а особливо поважав їх кеш. Тому був готовий надати їм релігійні послуги де завгодно і коли завгодно 24 на 7.

«Батюшка, згоняйте в лавру і поставте свічку за мого чоловіка. І ось візьміть пожертву. Зробіть добре діло — роздайте ці гроші нужденним. Тобто вашим прихожанам — суддям верховного, печерського суду, дбрівцям. Бо повинні ми помогати іншим людям во христі» — сказала Оксана.

«Амінь» — сказав батюшка і схопив мішки з кешем. А от свічку взяти не міг. Бо щоб молитва спрацювала, треба, щоб Оксана особисто ту свічку запалила. А він, Онуфрій, довезе уже її як олімпійський вогонь. На жаль, ні у Оксани ні у батюшки не було запальнички. І тому Оксана покликала Рабиновича, що продовжуав гойдатись на гілках.

Рабинович розкачавшись, як на гойдалці, зістрибнув з дубу і приземлився прямо коло Оксани. Він вже хотів розповісти нового одеського анекдота (бо стрибав він на праву сторону дуба), але Оксана зупинила його і попросила запалити свічечку. «Та без проблем» — посміхнувся Рабінович. Потерши своїм хвостом об невеличкі ріжки на лисині, він добув іскру. Його хвіст загорівся і піднесши його до свічечки він запалив її. На радощах Оксана поцілувала Рабиновича в щоку. Онуфрій вирішив не відставати і теж поцілував його. В губи. Бо так звик.

Коли Онуфрій поїхав до лаври Оксана підсіла до чоловіка. «Чахлику мій», сказала вона. «Це ж ти майже як на канікулах. Стільки вільного часу! То що ти тепер будеш робити?»

«Та от, не знаю», сказав Медведчук. «Думав, може вірші писати». Оксана покачала головою: «Ні, вірші точно не треба».

«Та ні», каже Медведчук, «напишу, бо щось кортить. Романтика ж! Дуб зільоний! Бірьозки!»

«Ти що, з глузду з'їхав? Ти б ще пісню на гітарі склав. От за вірші тебе вже точно в тюрму на 20 років посадять» — сказала Оксана. «І ніхто тебе не відмаже. Навіть найкращий в світі адвокат».

«Ти про мене зараз?» — посміхнувся Медведчук. Бо думав, що саме він найкращий в світі адвокат.

«Так, про тебе, чахлику» — збрехала Оксана, бо насправді вона думала про майбутнього доктора юридичних наук Іллю Ківу і його величезний червоний диплом.