Останні декілька годин український медіапростір переповнений новинами та дискусіями з приводу наказу міністра оборони РФ по відведенню російських військових сил від кордонів України.

Ще не відомо — реальне це чи фейкове відведення військ. У будь-якому випадку — це не привід розслаблятися. Недавнє путінське «послання народу» містить два напрями — «соціальний» (внутрішній); меншою мірою «білоруський» (зовнішній) — тема «замаху» \ «перевороту» на О. Лукашенка.

В обох випадках керманич Кремля намагатиметься розв'язувати дві задачі: укріплення внутрішньої стабільності та легітимності політичного режиму; поглиблення «повільного аншлюсу» Білорусі.

Що ми маємо? «Українська карта» останнього місяця зіграла дуже інструментальну роль, у в зовнішньополітичній стратегії Кремля.

1. Реакція Заходу переконала РФ, що «стеля» яку собі дозволить собі Захід — це санкції, які у довгостроковій перспективі збільшать технологічне та соціально-економічне відставання РФ, але, які не знищать російську економіку в один момент. Тим більш, до цих санкцій та міжнародної ізоляції Росія ретельно готувалася усі сім років, збільшуючи власні золото-валютні резерви.

2. Велика війна, яку так бояться європейці не сталася, Північний потік буде добудовано, Україна втратить свій статус держави-транзитера російського газу, а РФ один з аргументів невторгнення в Україну у ближчому майбутньому.

3. Білорусь буде остаточно «м'яко інтегрована», під мовчання європейців, які будуть цілком задоволені зменшенням ескалації в Україні, і, які й так сприймають Білорусь як сателіта РФ. Україна отримає ще сотні кілометрів із «союзною державою РБ І РФ»

Які перспективи для України?

1. У перспективі, внаслідок остаточного «входження» Білорусі у російський політичний простір, ми отримаємо ситуацію, у якій опинилася польська армія у 1939 у протистоянні з вермахтом, коли останній вів наступ фактично з трьох сторін, знищивши польську армію як єдине організаційне ціле ще до вступу у війну СРСР.

2. Росія продемонструвала можливість «проектувати» військово-політичний конфлікт у будь-який момент, під будь-яким приводом.

3. Існує ризик, що, як українська еліта, так і обивательська маса громадян отримає «дозу заспокоєння» стосовно потенційної агресії РФ, вважаючи що один дзвінок американському президенту здатен зупинити російський наступ.

Наступні вибори президента РФ відбудуться у 2024 р. Виникає питання, що керманич Кремля зможе запропонувати російському суспільству, щоб зафіксувати своє правління ще на 12 років (навряд чи він планує обмежитися одним президентським строком)? У 2014 р. «кримський консенсус» влади та суспільства надав високий «кредит довіри» російському президенту. Варто думати, що РФ піде звичним історичним шляхом: відновлення статус-кво на пострадянському просторі за рахунок Білорусі та України; «геополітизація» внутрішньополітичного дискурсу, тобто встановлення прямої залежності між «підступами Шерхану (США) та його євро-шакалів» проти прагнень «Росії стати великою знову» та соціально-економічними проблемами в середині Росії.

Відповідно для України критично важливо не лише зміцнюватися військо-політично, але і здійснювати такий вектор реформування української держави, який би дозволив Україні як середовищу стати дійсно привабливою для зовнішнього світу.

Якби до 2014 р. Україна не знаходилася на периферії міжнародних соціально-економічних, політичних, технологічних та інфраструктурних процесів, а була «вузлом» де концентрувалися конструктивні інтереси розвинених держав та центрів сили, вірогідність того, що Росія почала б гібридну агресію була б зведена до мінімуму; в іншому випадку, РФ почала б гібридну агресію фактично проти всього світу.