Чомусь до цього інтерв'ю я нік не могла підступитись. Складно було. І слухати і писати потім. Ця історія про незламність. Ця історія про людей зі сталі. Тому саме на день ЗСУ я її друкую. Читайте, розповсюджуйте. Країна має знати своїх Героїв. Особливо Героїв Маріуполя.
#ГероіУкраіни
Він приїжджає на проєкт зі своїм заступником. Красивий, впевнений в собі, видно військовий вишкіл, видно що Він кадровий військовий. Я знаю, що в Нього високе військове звання. А дивлюсь на Нього, але не розумію, що за безмежна туга в Його очах. Я дивлюсь в Його очі, і бачу в них, очі людини, яка в своєму досить молодому віці бачила занадто багато. Занадто багато для психіки будь-якої людини. Потім, вже в розмові, я отримує відповіді на свої питання. Тому прочитайте цю історію про героїчних захисників Маріуполя.
Знайомтесь, підполковник Бова Євгеній, командир 1 окремого батальйону морської піхоти 36 окремої бригади морської піхоти Командування морської піхоти ВМС ЗС України
Його війна почалась також в далекому 2014 році. Євгеній закінчив Одеську військову академію, факультет аеромобільних військ та розвідки. В червні 2014 року він отримання диплом, і зразу після його отримання прямо з випускного вечора Євгеній був направлений в зону АТО. На той момент Євгенію був 21 рік. Він був призначений командиром десантно–штурмового взводу, який входив в склад ротно — тактичної групи. Почав воювати під Волновахою. Воював під Широкиним, Павлополем, Гранітним, Водіне.
- Євгеній, скільки ротацій у вас було за ці 8 років?
- Я всі 8 років був війні, я постійно виконував бойові завдання. Так, були відпустки, але не більше місяця, двох. Це моя професія воювати, тому всі 8 років я виконував свій обов'язок, та ніс військову службу.
- Євгеній, ви розуміли що буде повномасштабна вторгнення?
- Я 8 років був на війні, це великий термін. Я спостерігав, аналізував, і розумів що це протистояння закінчиться тільки повномасштабним вторгненням. Ще на початку лютого почались масивні обстріли з артилерії по лінії фронту, противник почав переміщуватись по позиціям, почав заводити боєздатні підрозділи на позиції. 23 лютого були обстріляні наші резерви під Маріуполем, було використані артилерія великого калібру, та системи залпового вогню, от тоді я остаточно зрозумів, що почалось.
24 лютого о 2 годині почались масивні обстріли наших позицій. О 6 годині ранку почався наступ противника піхотою. Мій батальйон отримав наказ зайняти позиції по обороні Маріуполя. В період з 24.02 по 27.02.2022 під час запеклих боїв на Маріупольському напрямку з переважаючими силами противника я організував оборону в районі населеного пункту Павлопіль. Я не хочу казати про себе, як про героя, але ми тримали свій рубіж, та наносили значні втрати ворогу, як в живій силі так і техніці.
- Я правильно розумію, ви очолювали батальйон морських піхотинців, які шли на прорив через багато ешелоновану оборону ворога ?
- Саме так. Очолював батальйон, та деякі інші підрозділи в підпорядкуванні було близько 800 військовослужбовців. Моїм батальйоном та іншими командирами було прийнято одноголосне рішення, що з того напрямку де ми знаходились, а це був тил противника, прориватись на територію підконтрольну Україні було майже неможливо. Я цей прорив називаю вірність українських морських піхотинців. Кожен з нас знав, що це може бути його останній бій, остання хвилина життя, але абсолютно всі прийняли рішення йти на прорив. І це була не остаточна ціль прорватись до своїх, основна ціль була саме ефект неочікуваності для противника, зайти з тилу, і на шляху виконувати бойові завдання.
- Тобто у вас навість не стояла основна ціль прорватись? Я правильно розумію, що ціль була здійснювати бойові завдання?
- Саме так. Все було розплановано так, що під час прориву люди були поділенні на окремі штурмові групи, і у кожної групи було своє завдання. У одних було задання знищувати резерви противника, у інших знищувати артилерії противника, техніку. Ворог не очікував, що в нього в тилу з'являться Збройні сили Украйни. Тому багатьом вдалось виконати свої бойові завдання, знищити і техніку і живу силу ворога. Деякім вдалось після успішного здійснення своїх бойових завдань перетнути лінію зіткнення, і таких було майже 160 морських піхотинців. А деякі…. Під час виконання бойових завдань залишились без боєприпасів, отримали поранення, та потрапили в полон. Всі ми однаково захищали Маріуполь, ділити на кращих та гірших не правильно. У нас у всіх був один наказ, у всіх було одне завдання — це захист Маріуполя. Не заводів Ілліча та Азовсталі, а саме міста. У нас у всіх був один Маріуполь.
- Євгеній, ви потрапили в полон?
- Так, я потрапив в полон.
- Я розумію що ви не хочете про це говорити. Я і питати не буду, розкажіть тільки те, що вважаєте за потрібним.
- Я перебував в полоні в Донецьку. Мені були пред'явлені звинувачення по 4 статтям кримінального кодексу ДНР. Мене звинуватили в участі в тероризмі, в навчанні військовослужбовців з ціллю поваленні конституційного ладу в ДНР. Я приймав участь в міжнародних навчаннях, тому мене ще звинуватили в навчанні військовослужбовців тероризму, та в агресивному веденні війни. В зв'язку з тим, що в ДНР знятий мораторій по правам людини щодо смертної кари, мене мали розстріляти.
- Коли ви повернулись в Україну? І які були перші відчуття, думки? Бо слухаючи вас в мене сльози стоять в очах.
- 21 вересня, по обміну. Це були неймовірні відчуття, просто побачити в лісових хащах простріляний знак з написом Чернігівська область. Будучі в полоні, я змирився з думкою, що я вже ніколи не повернусь. Так, не буду брехати, були сльози. Потім побачив українську поліцію, яка нас супроводжувала, лікарів, які зразу почали надавати допомогу, потім військовий шпиталь, потім я побачив дружину і сина. Це дійсно неймовірні відчуття повернутись додому, в свою країну, в Україну.
- Коли ви вирішили повернутись до Збройних сил України? У вас була можливість хоча б взяти відпустку?
- Я повернувся до строю менше ніж через місяць після обміну. Я не взяв повну відпустку яка була передбачена, я розумію, що ворог на території України, тому я не можу відпочивати саме зараз. Відпочину після Перемоги. Я повернувся в підрозділ морської піхоти, де й зараз виконує бойові завдання)
- Яка у вас мотивація? І що для вас буде Перемога?
- Щоб не відбувалось і не відбулось я залишусь в Україні. Це моя земля, це моя держава, тут жили мої предки, тут живе моя родина, тут земля, де поховані мої побратими. Перемога буде коли будуть відновленні адміністративні кордони України, коли буде розпад країни-агресора. А після Перемоги повернусь на службу, буду далі будувати нашу українську армію.
- За що дали Героя України?
- Саме за оборону Маріуполя
- Євгеній, можна вас обійняти і подякувати, за все те що ви зробили?
- Можна, але я нічого особливого не зробив, це все робив мій підпорядкований особовий склад, це їхня нагорода, це їхня заслуга, це їхня мужність.Я поважав, поважаю і буду поважати кожного військовослужбовця живого, в полоні, або того який віддав своє життя за Україну і український народ. Я військовий, я робив тільки те, що й мав робити- боронити свою країну.
Звання Героя України присвоєно 10.03.2022 Указом Президента України № 122