#людивійни

 

Вона.

 

Вона з'явилась як парамедик на фронті дуже давно.

 

Вона рятувала життя, вивозила поранених, надавала часом і медичну допомогу, не тільки домедичну. Інколи, коли вона не встигала довезти 300-го до лікарні, Вона сідала на землю, та довго курила.

 

Певно, Вона хотіла, щоб земля забрала її біль, її нестерпний біль, її душевні муки, її розуміння, що не змогла. Що на її очах померла людина. Певно, в її голові були думки, що Вона не все зробила, щоб врятувати. Але Вона робила все. Але, війна, сука, така. Безжальна, потворна, в крові, відірваних кінцівках, та смертях. Потім, Вона йшла та відмивала машину від крові. Крові людини, яка була жива, а потім померла. От і все. Треба відмити машину, бо завтра нові поранені.

 

Вона не кидала лінію зіткнення навіть, коли всі вже стомились від війни. Стомились і забули.

 

Вона не стомлювалася і не забувала, та була постійно там.

 

Единий раз, коли я Іі бачила в Києві, це на похованні Святослав Носов. Саме Вона, за Стелою, приводила мене до тями.

 

24.02.2022 Вона була вже там.

В самому тоді пеклі. В Маріуполі.

 

Скільки могла, Вона рятувала людей. Скільки могла, Вона вивозила поранених. Скільки могла, Вона вивозила цивільних. Скільки могла.

 

Багато чи мало?

 

А кому це відомо, і як то порахувати?

 

Як оцінити?

 

Як зважити цінність життя солдата? Чи цінність життя матері з дитиною? Чи старенької бабусі. Яку ціну поставити кожному врятованому життю?

 

16.03 її взяли в полон. Взяли в полон на швидкій допомозі при вивезенні поранених. З цього моменту, у людей, які її дуже люблять та цінують, почався справжнісінький адочок. Ми довбили ОП, Верещак, Евродепутатів, Міжнародний червоних хрест.

 

Саме гірше, що ми довбали один одного.

 

Ми не знали, що робити. В ОП нам казали не підіймати паніку. Але почали з'являтися відео на російських каналах де з неї ліпили, те що хотіли ліпити.

 

Спочатку ми не знали де Вона. Потім, ми дізнались, що Іі вивезли в Росію, та готують до суду. ОП нам казав, що Її не включають в списки на обмін. Ми як сліпі кошенята, не розуміли, нам брешуть чи ні. Нам підіймати паніку, чи ні. Нам кричати про це на кожному кроці, чи ні.

 

Жодна людина, якій боліло за Неї не розуміла що їй робити. Тому ми довбали один одного з питанням: " що робити?" Паніка? Ми підіймаємо ціну Її обміну. Суд та тюрьма в россіі — це зовсім триндець. Ще раз хочу сказати, так як ми задовбали один одного з цим питанням за 3 місяці то складно уявити.

 

З одного боку мовчати неможна, з іншого — страх нашкодити.

 

Коли я дізналась , що Вона в іде в Україну, я майже не збожеволіла від щастя. Честно, я готувалась до довгого суда, акцій протесту по всьому світу, закидування евродепутатів листами, та інші організації. Але. Вона повернулась.

 

Перші дні, я навіть не намагалась Іі телефонувати, розуміючи, що Вона не в тому стані.

 

Вчора я говорила з Нею.

 

Вона рветься знову на нуль. І я більш ніж впевнена, що по іншому не буде.

 

Що Вона повернеться.

 

Що вона врятує ще не одну сотню життів.

 

Що Вона буде одна з обличь нашої Перемоги.

 

Бо те, що Вона пережила в полоні у ФСБ протягом трьох місяців, певно, Вона не розповість нікому.

 

Дівчина, у якої сталеві яйця. Просто знай. Ми дуже любимо тебе. Віримо в тебе. А ще, в тебе будуть самі найкращі медичні шняги. Обіцяю тобі. І обіймаю. Ти непереможна.