#багатобукв

Це те, як я можу назвати своє життя за останні 10 років. 

В далекому 2000 -му році я почала свій шлях з роботи в банківському секторі. Вчилась, отримувала другу освіту, працювала в банку, викладала по суботам, щоб можна було отримати другу освіту безкоштовно. Потім, в 2004, прямо під час написання відповідних нормативно — правових актів перейшла на фондовий ринок. Це був high level економіки. 

Працювали ми багато, спали мало, але було все вкрай цікаво. 

В 2009 році, після фінансової кризи та народження дитини, я вийшла на руїни фондового ринку, і зрозуміла що чекати пожвавлення не хочу. Тому я купила квиток на літак, та полетіла  в Азію. Я не знала  чим буду займатися, що буду робити. Але, дуже швидко знайшла, і дуже швидко почала реалізовувати. Спочатку  було розвантаження перших 6 кубів товару, потім найм людей. Потім  усвідомлення, що несеш відповідальність за людей, і маєш робити так, щоб після всіх виплат і тобі щось лишалось. Потім створення особистої торгової марки одягу. Потім власне виробництво. 

Чому я так довго це все розписую? Щоб було розуміння що я не людина, яка звикла працювати на зарплату не залежно від того, зробила вона щось чи ні. 

Але в 2014 році все змінилось. Я включилась з початком війни у волонтерсво. В 2015 році, я з багатьма іншими людьми, з якими ми спілкуємось і зараз, у складі Волонтерського десанту,  зайшла в стіни Міністерства оборони. Зайшла…. І почала сваритись матом. 

Я не розуміла бюрократичних процесів, тягомотини по питанням, які вирішуються за 5 хвилин, перекладання папірців, ігор престолів, що на самому високому рівні, що на нижчих рівнях. 

Направлення своєї роботи, по суті, я обрала сама. Це імплементація стандартів НАТО при наданні першої домедичноі допомоги, та перехід з форми,  яка згорала за секунди, до форми, яку зараз носять наші військові. 

Задачі я виконала і вже склала свої капці в сумочку, як екс очільник МО, якого я дуже поважаю, почав наполягати на тому, щоб я очолила департамент державних закупівель. 
Я втікла. 
Чесно скажу. Втікала назад в бізнес, де все просто і зрозуміло. Працюєш ліпше, більше, розумніше ніж конкуренти- отримуєш більший прибуток. 

А потім. Потім сталось повномасштабне вторгнення. І я тисячу разів задавала собі питання,  а якби я не пішла? Змогла би я зупинити скорочення армії? А згортання ракетних програм? А забезпечення армії? 

На ці питання в мене немає відповідей. І ніколи не буде. Але я знову знаходжусь в стінах Міністерства оборони, на тій самій посаді. 

Тут можна довго міркувати чому? Навіщо ? Чому я?   

Але що саме я зараз роблю в МО, я розумію дуже добре. І якщо мене спитати, чому я там, і що я роблю. Я відповім. 

Я хочу, щоб моя країна була в НАТО 
Я хочу, щоб троє моїх синів пішли в армію, а не пішли на війну. 
Я хочу, щоб діти загиблих, якими я опікуюсь, також шли в армію, та не йшли на війну. 
Я хочу, щоб мої внуки  не знали, що таке війна. 

Скільки я буду це робити? Поки не досягну поставленої мети. І мені без різниці гвинтиком якого розміру я буду для досягнення поставлених цілей. 
Ну а поки : @@ть, знову ми