Поставив собі питання. Чому в Україні нема популяризації науки? Скажімо, в російськомовному сегменті ютюбу є багато людей, які цікаво розповідають чи то про математику (Алєксєй Савватєєв), чи то про антропологію (Станіслав Дробишевський), чи то про ще щось. Стосовно якості вже інше питання, але є хоча б кого послухати або почитати.
Зовсім недалеко від цього питання стоїть та всміхається економіка і те, що наша країна не хоче вкладати гроші у науку. За 30 років так ніхто і не знайшов шляхів інвестицій в науковий потенціал, тому і пропадає ця ніша. Пропонують 2 шляхи. Або їдьте запорєбрік, або не суйтеся в ті дебрі, шукайте «нормальну» роботу, а не оці от ваші дослідження.
Люди на кшталт Балашова, так відповідають на це питання. Російськомовного населення на планеті біля 300 млн. А українськомовного десь 30 млн. От і виходить, що чисто економічно нема потреби виробляти якийсь відеопродукт, який не буде збирати мільйони переглядів. Тому легше знайти щось російською або англійською. Останнє зовсім легко, бо носіїв мови вкрай багато. І простору для пошуку — не розвернешся.
Ерефія намагається Україну в своє культурне середовище захапати та запхати. Ніби язик розуміють, тому і вдається. Балтійські країни теж хотіли окультурівать, але в них вистачило клепки показати середній палець. Ті ж поляки або угорці мають менше нашого населення і носіїв мови, але все ж більше просувають національний культурний продукт. Певно справа не лише в кількості. А і в ставленні до справи. Хоча в таких випадках зазвичай про мононації торочать, а Україна не з таких. Нібито.
Відійдемо трохи вбік. Подивимось як там інші галузі. Не лише ж науку популяризувати не вдається.
Ліпше за всіх музикантам. Музику легко популяризувати, бо мова не має значення в даному випадку. Пісня може сподобатися незалежно від неї. Так і відбувається по всьому світу. Умовному норвежцю не так важливо про що щебече японський співак. Мелодії передусім. А точніше просто звук. Бо енергія людини, вкладена в нього, відчутна без розуміння чужої культури. А тексти так, аби були і доповнювали звуки. Так само і тим, хто працює з візуальним мистецтвом. Це та мова, яку розуміють незалежно від нації. Але крім того, що нема ментальних перешкод, є фізичні. Треба ж донести свої твори до іноземного споживача. Зусилля докладати доведеться.
А от книги треба перекладати, кіно треба сабами та дубляжами огортати. Тут вже так просто не вилізеш зі свого болота. Потрібні побічні вправи, аби купу роботи понад самої творчості зробити. Так переклад і дубляж стали окремим мистецтвом і зараз набувають неабиякого значення. Раз свою творчість складніше продукувати, то з перекладом та дубляжем в нас все окей. Талановитих людей в цій ніші вистачає, тому воно й розвивається.
Інша теза Балашова вже більш схожа на правду, хоч і популістична. Держава повинна бути багатою, щоб гроші потекли у науку та її популяризацію. А поки в нас нищать інженерів, збільшуючи зарплатню прибиральницям, нічого спільного з багатінням не буде. З такою тезою складно не погодитись. Поза політикою перебувати собі дорожче. Тому треба стимулювати, щоб в нас економічно росли усі галузі. Тоді й популяризація попре вгору.
Також велику роль грають анімаційні серіали, на кшталт «Ріка і Морті». Новачкам важко знайти щось цікаве саме з науки, але прокачані кідалти можуть ловити натяки та символи запропонованого контенту. Ламери просто захлинуться псевдонаукою, яку просто не відрізнять від реальності. В подібних мультах заховано купу посилань і символів. Тому створення анімаційного контенту з глибоким філософським та культурним корінням теж не завадить.
В науках в нас дуже замкнуті на собі спільноти. Скажімо, ті хто математику вивчають, вони плідно працюють з викладачами, а потім лівають за кордон. Самостійно щось вивчити через інтернет майже неможливо. Саме українською. Англійською — будь ласка. Книжок багато. І ютюб-канали є від британців, австралійців та німців. Це я не кажу про американців, де такі красуні пояснюють.
В біологіях, хіміях, фізиках ситуація дещо схожа, гадаю. Візьмемо менш популярну науку, але найбільш важлива. Економістів в нас більше, ніж математиків, але популяризацією все одно ніхто займатися не хоче. Не дарма в школі ця наука лише в 11 класі з'являється, бо потрібен бекграунд в знаннях математики, психології, яку в школі взагалі не вивчають, та й купи інших базових речей. Нонсенс повний.
В інтернотє мало що українською наукового знайдеш. Та й варто скептично підходити до інформації. Бо псевдоекспертів теж розвелося багацько. Он був Михайло Кухар на skrypin.ua. Хоч якась адекватна пілюля. І той всплив, дисципліни бракує. За бугром дядьки на кшталт Сергія Гурієва, Павла Асанова, Григорія Баженова, намагаються в ютюбі щось розказувати. В нас ніхто не бачить в цьому сенсу. «Йдіть у вищу школу економіки, там навчимо, нєхєр в інтернеті шукати надурняк якісь поради». Одним з таких крутих дядьків є Олексій Геращенко. Його книжка про економіку чудова. Але щоб про нього дізнатися, треба добряче поколупати той інетік, баренс чат читати.
В цьому є певна логіка. Безкоштовні знання мало цінуються. А коштовні ніби складають враження чогось якісного. На жаль, так буває не завжди. Треба шукати баланс, бо дитині в 14 років на платні курси навряд вдасться потрапити, а в економіку вже час вдуплятися. Хоча вже в 14 років потрібно розуміти, що за все треба платити, а за інтелектуальні послуги тим паче.
Зазирнемо у щілину запорєбрік. В РФ був філантроп, завдяки якому розвивалася наука та її популяризація, але через 15 років існування держава звинуватила фонд в «іноземній агентурі» і все. Потім з'явився N+1 з харизматичним Андрієм Коняєвим. Це було 5 років тому. Зараз в расєї ще більше хочуть прижати популяризаторів, бо відчули, що державі користі воно не дуже приносить. Розумні просто тікають з країни.
Де наші філантропи? Звірятка та приватні колекції показує той же Фєльдман. І шо? Якось покращилося життя в когось від його доброти? Чому ніякі Ахмєтки не вкладують в науку. Хіба можна будувати якесь громадянське суспільство без науки? От лізуть де завгодно, але не в науку. Бо бізнесу там не бачать.
Ну добре. Популяризатори в ерефії є, але ж не всі вони цікаві. Візьмемо антрополога Дробишевського. В нього вроджений талант до цікавого викладання. А от в тих же західних Сапольски або Харарі нема тої харизми, яка є у Станіслава. Тобто щоб бути якісним популяризатором, треба мати хист до викладання, мати харизму, говорити простою мовою, з гумором та театральними інтонаціями. Навіть візуальний образ грає значну роль. Якась внутрішня відкритість має відчуватися. Антропологію навіть серіал «Кістки» популяризує. Але то вже інший підхід. Дробишевському вдається саме спіймати хвилю і толочити годинами, і слухачі згодні слухати його той час.
Окрема тема, яка муляє, це політична позиція. Наразі можна цікавитися популяризаторами з ерефії, до поки свої не сформувалися. Але неприємний присмак відбувається, коли дізнаєшся, що вони підтримують окупацію України, кричать кримнаш та інше побєдобєсіє. З одного боку, воно і зрозуміло. Держава там якось підтримує, якісь гранти, інша лабуда, тому складно йти всупереч та хуєсосити її. А з іншого — знаходяться митці та різні культурні діячі, які засуджують хуйла і не підтримують цей морок та війну. Скажімо, Олексій Полярінов, який переклав «Нескінченний жарт» російською, не стидається своєї позиції. Хоча йому могли б встромляти палки в колеса, за те, що режим не підтримує. Інколи встромляють, без сумнівів.
Західні популяризатори теж можуть бути довбойобами. Кретин Харарі погодився на російський переклад, в якому прописали історичну брехню про Крим та приєднання до росії.
Тому обираючи західного чувака замість оркського, знов можна потрапити у болото. Тому тут треба обережно підходити. Мінне поле нескінченне. Поки оминаєш одну купку лайна — потрапляєш в іншу.
Варто сказати одну простую весчь. Люди не шарять однаково добре в усіх питаннях, тому й потрапляють у пастку, де вони хочуть максимізувати свій комфорт і не лізти на рожон. Тим паче, російським популяризаторам вигідніше бути лояльними саме для росіян, а не якихось там пари українців та малоросів, для яких їх позиція неприйнятна. Джаст бізнес.
Гаразд, з точними науками в нас дупа. Має ж бути популяризація, так званих, гуманітарних?! Дійсно. Тут поле більш спахане. Філологи язиком дригають легше, тому їм не так важко відкрити канал на ютюбі та віщати про щось своє професійне. І в нас є якісна популяризація, і в расєї непоганий тіпочєк присутній.
Якщо гуманітарному популяризатору майже ніяких візуальних додатків не потрібно, то математичному та фізичному важче. Тому умовні викладачі не хочуть прикладати купу зусиль для ютюбу, якщо воно не особливо й вистрілить. Але можливо колись ця ситуація зміниться на краще, адже потенціал в нашої країни класний. Молодь ладна вигадати щось прогресивне в цій сфері, бо старі вже не в змозі. Польстерів багато не народжується. Одиниці в усьому світі.
Вже в цьому році вельми цікавий подкаст про нонфікшн з'явився. 10 епізодів про популяризацію науки вийшло. Математиків не було, на жаль. І вже 1 з 30 до 30-річчя незалежності України. То ж, все буде добре, для кожного з нас.
Оригінал