Мені здається, що в присязі народних депутатів є обіцянка хоча б раз за скликання спробувати пропхати законопроєкт про заборону «пропаганди гомосексуалізму». Інакше я не можу пояснити таку наполегливість списати тоталітарні закони у північного сусіда і таке небажання хоча б трішки увімкнути здоровий глузд. Фракція Слуга Народу пішла далі і вирішила заборонити ще й «пропаганду трансгендеризму». Оце вже буде легко, адже такого поняття просто не існує.

Автор законопроєктів №3916 та №3917 – ініціатор конкурсу краси серед спортсменок «Міс спорт Україна», мажоритарник від Чернівецької області, Георгій Мазурашу. А ідейний натхненник -- чернівецький активіст і капелан Церкви адвентистів сьомого дня Микола Гунько. Раніше пан Микола розважався тим, що реєстрував безглузді петиції на сайті міськради про перейменування парків і вулиць. Але одного дня перевершив сам себе: зареєстрував петицію з вимогою «Внести до статуту територіальної громади міста заборону лгбт-заходів», а щоб її виконати, необхідно було б скасувати статті 24 та 39 Конституції України, а заодно й Загальну Декларацію Прав Людини.

Але не існує такої ідіотської ідеї, яку хоча б хтось не підтримав. Депутати міськради Чернівців проголосували за петицію і висловилися за те, щоб запровадити в окремо взятому обласному центрі філію Радянського Союзу. У відповідь на це Демократична Сокира відправила 365 заявок на рік уперед на акції в Чернівцях, що мали вигадливі назви як-то «ЛГБТ-хресна хода», «ЛГБТ і поліція разом!», «Читання творів автора „Щоденник партизана“ і „Гусарський бенкет“ про боротьбу ЛГБТ-підпілля в гусарському середовищі царської Росії ', «Медові забави ЛГБТ-бджолярів до 170 років від дня народження Олени Пчілки». За дивним збігом обставин акції мали пройти і біля будівлі міськради, і біля офісів політичних сил, що підтримали петицію Миколи Гунька, і біля ще кількох невипадкових адрес. При нанесенні всіх локацій проведення акцій на карту цілком випадково виходило слово «х*й».

А паралельно місцеві активісти боролися з Гуньком його ж зброєю. На сайті міськради з'явилися петиції з побажанням «перейменувати Чернівці на місто Миколо-Гуньківськ», а потім взагалі «не розглядати більше петиції Гунька Миколи Івановича. Принаймні до публічного покаяння пана Гунька за всі попередні петиції». Невідомо, чи це спрацювало, однак тепер Микола Гунько вирішив вийти на всеукраїнський рівень і зайнятися законотворчістю, знайшовши в Чернівцях союзника в особі мажоритарника від партії влади.

А що ж розуміє під законотворчістю цей нестандартний дует Гунько-Мазурашу? Ну, наприклад, заборонити «виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насильства, жорстокості, гомосексуалізму чи трансгендеризму». Ну, тобто якщо цей сон розуму ухвалять, в Україні більше не можна буде видати ні «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської (вона, до речі, більшість життя прожила в Чернівцях, можливо, це така помста?), ні листування самої Ольги Кобилянської з Лесею Українкою, ні, наприклад, опис святкування Маланки, коли, нагадаю, хлопці перевдягалися в жіноче вбрання і ходили селом.

Що ж станеться, якщо закон порушити? Доведеться сплатити штраф від 17 000 грн до 136 000 грн за «пропаганду гомосексуалізму або трансгендеризму, що може негативно вплинути на фізичне чи психічне здоров'я, моральний чи духовний стан та розвиток людини», а ще гірше, якщо пропаганда виражена в «публічній демонстрації способу життя осіб, які мають одностатеві сексуальні стосунки». Найвищі штрафи загрожують посадовцям. Якщо я правильно розумію цю «логіку», то якщо Володимира Зеленського на пресконференції запитають, як йому останній концерт Елтона Джона чи, не дай боже, чи читав він Оскара Вайльда, а він щось відповість – одразу отримає штраф, що в 6 разів перевищує його місячну зарплату.

Окрім репутаційних втрат для країни та моральних втрат для здорового глузду законопроєкти про «заборону пропаганди гомосексуалізму» обіцяють ще й витрати з держбюджету. Цікаво, хто оплатить час роботи поліцейських за складання протоколів, і прокурорів та суддів за розгляд таких справ, де складно щось довести. А якщо складно довести, вмикається людський фактор, хабарі за «порєшать на місці» та фейкові довідки про моральну й фізичну шкоду від пропаганди.

Однак це не перша спроба ввести в Україні норми зразка російської заборони «пропаганди нетрадиційних сексуальних відносин серед неповнолітніх». У 2011 році це намагалася зробити група нардепів на чолі з комуністом Євгеном Царьковим. Покаранням «за пропаганду» мав стати штраф 5100 грн або позбавлення волі на термін від трьох до п'яти років. Тоді проєкт закону застряг після першого читання. У 2012 геніальна ідея «боротися з геями» спала на думку регіоналу Вадиму Колесніченку. Гомопорушники мали отримати штраф до 11900 грн або ув'язнення від трьох до п'яти. В лютому 2014 законопроєкт зняли з розгляду. Але того ж 2012 року позив Колесніченка підхопив його колега-регіонал Віталій Журавський, він вніс свій законопроєкт і запропонував ввести штрафи до 15300 грн за пропаганду гомосексуальних, бісексуальних стосунків та трансгендерності. Пізніше Журавський сам відкликав свій законопроєкт.

Не знаю, що мене більше турбує в цій ситуації. Чи те, що ініціативи депутатів партії влади відрізняються від ініціатив регіоналів і комуністів лише написанням «трансгендерності» на противагу «трансгендеризму». Чи те, що читаючи новини, ми щодня натрапляємо на недолугі, шкідливі ініціативи, включно з тими, які суперечать Конституції та правам людини, іншими словами «діч». Чи те, що маючи більшість, будь-яку діч завтра можна завтра зробити законом.