По телевізору Тото Кутуньйо доспівує останні секунди "Salut" — хіта, від якого мурахи по шкірі як у двадцятирічних, так і шістдесятирічних.

Зал аплодує стоячи. Кутуньо так робить останні років тридцять, і мабуть, в цей момент не дуже розуміє, в яку частину «радянського союзу» потрапив. Немає нічого поганого в тому, щоб слухати пісні 70-х, чи в тому, щоб слухати лише одну цю пісню. Та за цей час вийшли тони хорошої, цікавої, різноманітної музики: італійською, французькою, англійською, українською мовами. І коли роками слухаєш лише Тото Кутуньйо і Джо Дассена, для іншого просто не лишається місця. Ностальгія — це непогано, тільки якщо вона не заважає розвиватися.

Приблизно так і в політиці. Риторика більшості українських політиків спрямована на консервацію минулого — хто про ковбасу по 3 копійки, хто про відродження козацької слави, хто про популістські виплати і проїдання бюджету. Ніхто не пропонує прогрес та розвиток, ніхто навіть не намагається говорити про майбутнє. Давайте я розкажу вам, як уявляю майбутнє в політиці. Україна, в якій я хочу жити і долучитися до її створення, грунтується на трьох «китах»:

Перший принцип — інновації і науково-технічний прогрес. Це ставиться в пріоритет, завжди закладаються кошти на розвиток науки, техніки й освіти. Обов'язково. Це основа державного курсу, головна інвестиція. Сьогодні в світі говорять про 5G, зв'язок, що дозволить запускати авто без водія чи робити хірургічні операції на відстані. Життя вдосконалюється щосекунди, і якщо ми стоїмо на місці — ми відстаємо, сходимо з дистанції.

Ви бачили на фейсбук відео, з мальованими провідниками електричного струму? Тобто на стіну наносять пасту, після висихання ви її торкаєтеся, і вмикається лампочка.

Я хочу, щоб такі штуки винаходили і першими пускали в масовий обіг тут. Я хочу надруковані на 3D принтері будинки на відновленому Донбасі, хочу пластир, який склеює рани без зашивання, штучну шкіру для опіків, вирощену в лабораторії розумними людьми. Я хочу, щоб в Україні винаходили ліки проти хвороб, які вважалися невиліковними. Ви знаєте, що до середини ХХ століття натуральною віспою заражалося 50 млн людей щорічно, а 2 млн помирали? Остаточно хворобу, від якої помер ще фараон Рамзес V, перемогли лише 1980 року? Моєму поколінню таке вже здається страшним сном. Я хочу, щоб ліки проти усіх видів раку винайшли в Україні. Не українці, що в другому поколінні живуть і працюють у Штатах. А в Україні, багатонаціональна команда вчених з України, Японії, Франції, Канади, в місцевій лабораторії, бо тут найкращі умови роботи і передове обладнання. Хочу, щоб замість жахів із закупівлею ліків та провалу медичної реформи ми могли експортувати вакцини від СНІДу і гепатитів всьому світові. На них буде інструкція українською і переклад англійською мовами. Я хочу, щоб мої батьки прожили довше, ніж це заведено в сучасній Україні.

Другий принцип — економія ресурсів. Вода, повітря, корисні копалини, території коштують дорого. Країна має на всіх рівнях підтримувати енергоефективність та відновлювальні джерела енергії. Всі чули історію про Швецію, яка заробляє на переробці сміття. Якщо хочемо розвивати сільське господарство, то нехай це будуть вертикальні ферми, не потрібно займати гектари і гектари українських територій. Україна багата ресурсами, але ми знаємо їм ціну. Якщо платити за проїзд, то без талончиків, використовуючи електронний квиток або мобільні платежі. Нам потрібна країна, в якій вас ніколи не попросять зробити копію паспорта в трьох екземплярах чи здавати звіт НАЗК в паперовому вигляді на 36 тис.сторінок щоквартально. Країна, де експортувати сировину замість готового продукту із шаленою додатковою вартістю — просто злочин.

Третій принцип: держава знає ціну найголовнішому людському ресурсу — часові. Скрізь, де це можливо, ми спрощуємо процедури, переносимо їх онлайн. Ми зробимо все, щоб люди не втрачали години свого життя в чергах, виконуючи безглузді, непотрібні дії. Держава зручного сервісу, держава, де не потрібно сплачувати податки, їх автоматично знімають з банківського рахунку, як комісію. Я хочу, щоб в Україні проклали труби hyperloop, хочу не лише безвіз, але й в Польщу за півгодини. Не витрачати час на миття посуду і прибирання в хаті, бо це робить маленький домашній робот. Хочу колись мати одяг, що моментально висихає і підлаштовується під розмір тіла, як в «Назад у майбутнє». Літати містом на маленьких машинках, отримувати результати аналізів від лікаря Viberом чи Telegramом в державних клініках.

Прогрес буде летіти вперед шаленими темпами з нами чи без нас. Не буває наддержав, що зубами чіпляються за минуле. Не буває наддержав, що роздумують, чи не замінити нам одним комп'ютером поверх чиновників-дармоїдів міністерства. Чи робити нам медичну, пенсійну, освітню реформи або почекаємо ще 20 років нових правок?

Успіх — це не закритися від усього світу, тішачись власним славетним минулим та лякаючись власної тіні. Успіх країни — це задавати напрям всьому світові, вчити, вчитися, пробувати і нічого не боятися. В такій країні я хочу жити. До такого я готова докладати зусилля й ресурси, жертвувати своїм часом і комфортом. Для мене це і є «Країна, якій вдалося». Я дуже сподіваюся колись її побачити.