Ну що ж, про ЗЕбілів і малоросів поговорили, тепер давайте про 25%, тобто 24,45%, про еліту, біле пальто і стокгольмський синдром.

Знайомий написав мені сьогодні: «за всі 5 років ніхто особливо не тішився президентом, принаймні, в моїй стрічці...[а тепер] Програш Петра майже всі сприйняли як особистий. Це також частина „технологій“».

Якби це були якісь технології, все було б значно простіше. Якби штаб Петра Порошенка був здатний хоч на якісь технології, результат на табло був би іншим. Цього разу, наскільки я розумію, навіть адмінресурс не змогли. Що, до речі, дуже тішить.

Перед другим туром в моїй стрічці відбувалося цікаве природне явище. Люди, які раніше нічого не писали про політику, а вживу говорили «фу, знову ви про це», почали висловлювати свою позицію, хто натяками, хто на повен голос, у повен зріст. Люди, які регулярно критикували Петра Порошенка, опинившись перед лицем альтернативи в другому турі, почали прямо писати, що для них вона неприйнятна. Деякі при цьому продовжували і продовжують критикувати Петра Порошенка: за корупцію, за свинарчуків, за кононенків-березенків, савченків та луценків.

Тому що справа не в Порошенкові, справа в цінностях і відчутті особистого програшу. Можу лише припустити, що частина людей, які вчора були на Банковій, не стільки дякували президентові, скільки вдивлялися в себе за ці 5 років. Пам'ятаю свої відчуття після оголошення екзит-полів: злість, а ще більше образа. Образа, бо якісь дуже суттєві для тебе речі для більшості виявилися неважливими. Оці от цінності, які так складно вхопити за хвіст і покласти під мікроскоп. Історик Ярослав Грицак на лекції в УКУ розповідав нам про цінності виживання і цінності самовираження. Я запитала, чи можна перейти до других, не розібравшись остаточно з першими, а він відповів: що не можна, а потрібно.

Що це за цінності? Повага до власної країни, її мови, культури, незалежності, розуміння, що українське — це не щось другосортне, пережоване і виплюнуте росією чи заходом. Можливість і підстави пишатися Україною за кордоном. Ми змогли, у нас найкраща в світі армія, у нас абсолютно шалені суперлюди волонтери, ми знімаємо кіно, пишемо книги, робимо прекрасні переклади на красивому папері в красивих обкладинках, на концерти наших гуртів охорона не пускає Метта Грюнінга, ми всерйоз говоримо про українські фільми в шорт-листі Оскару, ми перші стикаємося з кремлівськими технологіями і вчимося їх відбивати, ми виганяємо з країни російських попів, ми проводимо Марш Рівності, один, другий, ми боремося за свої інтереси на міжнародних переговорних майданчиках, нас пускають без віз в Європу, подивіться, ми є, ми існуємо, ми не колонія, ми важливі! Вперше в історії! Без шароварщини, без дебільних міфів про народження Ісуса Христа на Гуцульщині і про священну Трипільську Аратту — найдавнішу державу в історії (Лолшто?).

Ці цінності — це всі ці речі, про які ми думаємо, коли співаємо гімн України. І для цього не потрібно закінчувати філфак чи ставати доктором філософії. Повірте мені, всі мої родичі по лінії дідусів з росії, я виросла в цілком російськомовному середовищі, де вважалося, що українське — це Павлік і Зібров, а Скрябін — це такий невдалий Депеш Мод. З цими цінностями не народжуєшся, це цілком можна було набути за останні 5 років. Достатньо трохи поваги до власної країни, трохи цікавості до неї та трохи любові. Ось воно — беріть, черпайте собі повні кишені, діліться з іншими, жодна еліта від вас їх не ховає у вежі зі слонової кістки, правда ж?

Але ж ці цінності живуть в людях, до чого тут президенти, скажете ви? Так, але останні 5 років — це вперше, коли ці цінності підтримали на рівні держави. Ну як мені пояснити Володимиру Зеленському, що жарти кварталу — це жлобство і «пошлість» (не знаю, як це перекласти українською), що не можна українську мову, культуру і історію виносити за дужки, навіть якщо від цього понесеш електоральні втрати. Що не можна змінювати свою точку зору на фундаментальні питання від інтерв'ю до інтерв'ю, а на питання про виживання країни відповідати з папірця. Як йому пояснити, що українське кіно не може бути лише Сватами і фільмами з Дзідзьо, навіть, якщо вони окупаються в перший тиждень прокату. Як розповісти, навіщо Петро Порошенко ходить на відкриття Книжкового Арсеналу, цитує в кожній промові Миколу Хвильового, хто взагалі той Микола Хвильовий, і нашо він кому потрібен. І хоча Бандера — герой для якогось відсотка українців (знову ці відсотки), про нього бажано хоча б знати, і бажано не з російської пропаганди.

І саме тому дуже цікаво й важливо було проглядати список, хто кого підтримав в другому турі, і чому. Бо це як такі маячки людей, в яких спільні з тобою цінності. Це відчуття плеча. І так, багато з них зробили свій вибір в останній момент перед другим туром. Бо у фіналі перебирати не випадає, граєш тими фігурами, які є. Вибір диктує тобі ця маленька с*чка — гідність. Невідомо, чи правильний, але єдино можливий. Чи легко це? Ні, бо воно йде в комплекті зі свинарчуками, хріновою кадровою політикою, корупцією і нерозкритими злочинами. Доводиться ковтати все це разом, запихати поглибше в горлянку, і це дуже некомфортно, це боляче. Будемо чесними, на Майдані з одного боку був Ляшко, Аваков, з іншого трійця, яку всі ненавиділи, а над усім цим ширяв привид Юлії Володимирівни. Чи було нам від того менш тепло в компанії одне одного? Чи був у нас варіант не приходити на Майдан?

Трагедія не в тому, що переміг Зеленський, а Порошенко програв. Трагедія в тому, що ці цінності цього разу зміг запропонувати лише Петро Порошенко. Саме тому, я не вірю, що це якась технологія, і на парламентських виборах ми побачимо партію чинного президента "25%". Опустимо навіть рівень роботи штабу, який ми всі оцінили під час передвиборчої кампанії. Просто така консолідація у нас можлива лише перед лицем зовнішньої загрози чи, скажімо, гм...опонента до наших цінностей. Лише коли припекло, монстр остаточно сформувався, наростив м'ясо й шкіру на кістках. І це дуже велика наша біда, за яку ми постійно вигрібаємо. Давайте нарешті зрозуміємо, що від нас залежить не лише фінальний результат, але й вибір, який перед нами рано чи пізно знову постане. Обов'язково знову постане.