Коли день тиші вже зімкнувся над нашими головами дзеркальною водною гладдю, давайте я розповім вам про мою ідеальну партію.

Моя ідеальна партія знає, що в більшості своїх проблем винна сама людина. Здебільшого, так чи інакше, більшою чи меншою мірою. Навіть якщо це не так, це не має жодного значення, адже розв'язувати наші проблеми за нас ніхто не буде. Ні міфічна соціальна держава, ні кабінет міністрів, ні міжнародні партнери, ні фахові-красиві-чесні-нові політики. Якщо політик розгортає нам назустріч м'яку тепленьку ковдрочку і навіть готовий попідтикати її під нас, це звісно, приємно і тішить самолюбство. Але скоріш за все, таку риторику політику порадили використовувати штабні політтехнологи, щоб отримати побільше голосів.

Я свідома того, що в дорогій нам країні стільки проблем, стільки всього потрібно лагодити, змінювати, переосмислювати, виправляти, зводити наново, що коли настане черга наших приватних потреб і бажань, про це можна буде поговорити хіба з нашими праправнуками. Найкраще, що може зробити держава - не заважити і не створювати нам додаткових проблем. Найкраще, що можуть зробити політики - захищати нашу країну, робити її сильнішою та поступово перетворювати умови життя тут на все більш стерпні. Збалансовано, розумно, тримаючи в голові картину в дальній перспективі.

Моя ідеальна партія займається стратегічними для країни речами. Вона має бачення, має програму, має план. І якщо я хочу дивитися концерт надєждибабкіной по телевізору і хочу російську другою державною, бо мені так менш напряжно, моя ідеальна партія не буде боротися за це. Бо війна і анексія Криму. Бо краще зараз перекрити дорогу російському контенту, ніж потім думати, чим перекрити дорогу російським танкам. Якщо я хочу, щоб мені в під'їзді пофарбували батареї в червоне чи поміняли старі лавочки на новіші в усьому місті, моя партія не буде вибивати на це гроші з бюджету, тому що значно важливіше поміняти підземні комунікації, і машини з людьми припинили варитися в окропі під асфальтом. Тому що виборці не можуть і не мають самі в усьому розбиратися, а потім голосувати всі питання на референдумі. Бо це підло і малодушно. Бо виборці часто хочуть взаємовиключних речей, які неможливо вмістити в одну стратегію. Виборці можуть дозволити собі бути придурками в питаннях геополітики, а міністри - ні.

Моя ідеальна партія слухає мене. Але вона не кур'єр, вона лікар, який проводить діагностику і підбирає лікування, яке спрацює. Якщо я хочу лікувати застуду морозивом і сидінням в холодильнику, моя партія не буде підтримувати шкідливі для мене речі. Якщо щось не вписується в її програму, зараз є не на часі чи просто є брєдовою маячнею, моя ідеальна партія делікатно, м'яко, дипломатично, але скаже мені про це.

Моя партія не розвиває в мені комплекс жертви. Окей, я 20 років слухаю плачі про поганих старих політиків, які псують життя прекрасним хорошим нам. І як тільки їх усіх переловити, немов жуків у банку, поділити всі їх гроші і роздати людям, ось тоді заживемо. Не заживемо. Тому що проблема в нас. Тому що за місяць ми оберемо наступну чергу таких же. Тому що українські політики - це уроборос, що кусає себе за хвіст, а на цьому хвості сидимо ми. Українські політики - це плоть від плоті, кість від кості українського народу. Поки ми не змінимося, продукти нашої життєдіяльності - українські політики, також не зміняться. А вся ця гра в лицарів, що рятують прекрасну даму - суцільна гомеопатія. Досить бути прекрасними дамами, час самим ставати лицарями.

Якщо можете, змінюйте інституції, створюйте адекватну судову систему, саджайте злочинців, запроваджуйте нові правила, але перестаньте займатися петингом із самолюбством виборців. Мені потрібна партія домкратів, гайкових ключів і молотків, а не партія котиків, яка муркотітиме мені на вухо щоразу, коли я вмикаю політичне ток-шоу.

Я хочу почути від моєї ідеальної партії одну з небагатьох цитат Черчилля, яка справді належить Черчиллю: "Я не можу запропонувати нічого, крім крові, тяжкої праці, сліз і поту". Бо це найбільше в Україні на п'ятий рік війни схоже на правду. Бо я розумію, що люди хоча б адекватно оцінюють ситуацію. Бо це звучить, як план, і я готова включатися, ставати поруч і тяжко, болісно, поступово, але змінювати країну на краще власними зусиллями, кожен на своєму місці. Моя ідеальна партія говорить зі мною, як із дорослою, а не пропонує перекладання відповідальності та солодке життя за найближчим поворотом.

Моя ідеальна партія не йде на вибори. Але звісно, що в неділю я піду і проголосую. Хоча б тому, щоб, як сказав мій друг, всіляким медведчукам-ляшкам-рабіновичам-мураєвим дісталось поменше державного фінансування. А вже в понеділок буде новий день, і почнуться нові вибори, і як написав Вінстон Черчилль у своєму фейсбуці: Будьте реалістами, вимагайте свою ідеальну партію.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація