ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра інформує платникі податків:

Власники нерухомості мають право на проведення звірки даних щодо об'єктів майна

Відповідно до ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Сплата державного мита при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу при відчуженні нерухомого майна

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦКУ).

Згідно з ст. 55 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» із змінами та доповненнями посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.

За посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об'єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, згідно з п.п. «а» п. 3 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» із змінами і доповненнями (далі – Декрет) сплачується державне мито у розмірі 1 відс. суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами (ст. 1 Декрету).

Договір купівлі-продажу належить до типових двосторонніх договорів. З укладенням такого договору продавець, зокрема приймає на себе обов'язок передати покупцеві нерухоме майно і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату такого майна і водночас набуває права вимагати від покупця його передачі.

Відповідно до ст. 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи вищезазначене, при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу при відчуженні житла та іншого нерухомого майна державне мито сплачується особою, в інтересах якої здійснюються дії. За домовленістю сторін сума державного мита ділиться між покупцем і продавцем.

З цим та іншими роз'ясненнями можна ознайомитися у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України (дане роз'яснення у категорії 117.05).

Контролюючі органи надають інформацію на адвокатський запит протягом п'яти робочих днів

Порядок розгляду адвокатських запитів у контролюючих органах передбачено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Контролюючі органи, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Термін розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, якщо запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Про це письмово повідомляється адвокату не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Перелік документів, які зобов'язані пред'явити податківці перед початком перевірки

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених ПКУ, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених ПКУ, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці – адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Джерела погашення податкового боргу платника податків визначено Податковим кодексом України

Згідно з п. 87.2 ст.87 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених ПКУ, а також іншими законодавчими актами.

Пунктом 87.3 ст. 87 ПКУ визначено перелік майна та коштів, які не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків

У разі якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків (абзац перший п. 87.5 ст. 87 ПКУ).

Відповідно до п. 87.6 ст. 87 ПКУ у разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, майна, достатнього для погашення його грошового зобов'язання або податкового боргу, джерелом погашення грошового зобов'язання або податкового боргу такого платника податків є майно такої юридичної особи, на яке може бути звернено стягнення згідно з ПКУ.

З цим та іншими роз'ясненнями можна ознайомитися у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України (дане роз'яснення у категорії 134.01).

Що відноситься до особистих речей відповідно до Митного кодексу України?

Відповідно до ст. 4 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі — МКУ) до особистих речей належать товари, нові і такі, що були у вжитку, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб фізичної особи, які відповідають меті перебування зазначеної особи відповідно в Україні або за кордоном, переміщуються через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі і не призначені для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам;

Частиною першою ст. 369 МКУ встановлено, що особисті речі, які переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі, підлягають декларуванню шляхом учинення дій, усно або, за бажанням власника чи на вимогу контролюючого органу, письмово, не оподатковуються митними платежами та звільняються від подання документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, а також від застосування до них видів державного контролю, визначених частиною першою ст. 319 МКУ.

Згідно з частиною першою ст. 370 МКУ до особистих речей відносяться:

1) товари особистої гігієни та індивідуальні косметичні засоби у кількості, що забезпечує потреби однієї особи на період поїздки;

2) одяг, білизна, взуття, що мають суто особистий характер, призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні;

3) особисті прикраси, у тому числі з дорогоцінних металів та каміння, що мають ознаки таких, що були в користуванні;

4) індивідуальне письмове та канцелярське приладдя;

5) один фотоапарат, одна кіно-, відеокамера разом з обґрунтованою кількістю фото-, відео-, кіноплівок та додаткового приладдя;

6) один переносний проектор та аксесуари до нього разом з обґрунтованою кількістю діапозитивів та/або кіноплівок;

7) бінокль;

8) переносні музичні інструменти у кількості не більше двох штук;

9) один переносний звуковідтворювальний пристрій (у тому числі магнітофон, диктофон, програвач компакт-дисків тощо) з обґрунтованою кількістю плівок, платівок, дисків;

10) один переносний радіоприймач;

11) стільникові (мобільні) телефони у кількості не більше двох штук, пейджери;

12) один переносний телевізор;

13) переносні персональні комп'ютери у кількості не більше двох штук і периферійне обладнання та приладдя до них; флеш-карти у кількості не більше трьох штук;

14) одна переносна друкарська машина;

15) калькулятори, електронні книжки у кількості не більше двох штук;

16) індивідуальні вироби медичного призначення для забезпечення життєдіяльності людини та контролю за її станом з ознаками таких, що були в користуванні;

17) звичайні та/або прогулянкові дитячі коляски у кількості, що відповідає кількості дітей, які перетинають кордон разом із громадянином, а у разі відсутності дітей — у кількості не більше однієї штуки;

18) одне крісло колісне для осіб з інвалідністю на кожну особу з інвалідністю, яка перетинає митний кордон України, а в разі відсутності такої особи — у кількості не більше однієї штуки;

19) лікарські засоби, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України;

20) годинники у кількості не більше двох штук;

21) 0,5 літра туалетної води та/або 100 грамів парфумів;

22) спортивне спорядження — велосипед, вудка рибальська, комплект альпіністського спорядження, комплект спорядження для підводного плавання, комплект лиж, комплект тенісних ракеток, дошка для серфінгу, віндсерфінгу, комплект спорядження для гольфу, інше аналогічне спорядження, призначене для використання однією особою;

23) спеціальне дитяче харчування для дітей, хворих на фенілкетонурію або інше захворювання, що потребує спеціального харчування, яке не виробляється (не реалізується) в Україні, що переміщується (пересилається) через митний кордон України в порядку та обсягах, визначених Кабінетом Міністрів України;

24) інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України.

У разі ввезення на митну територію України громадянами особистих речей в обсягах, що перевищують критерії, встановлені ст. 370 МКУ, їх митне оформлення здійснюється у відповідності до

ст. 374 МКУ зі сплатою передбачених законодавством податків, а у разі їх вивезення – відповідно до норм

ст. 371 МКУ зі сплатою вивізного мита у випадках, передбачених законодавством.

Також, у міжнародних поштових та експрес-відправленнях особисті речі переміщуються (пересилаються) через митний кордон України у порядку та на умовах, встановлених для переміщення (пересилання) товарів (частина друга ст. 369 МКУ).

З цим та іншими роз'ясненнями можна ознайомитися у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України (дане роз'яснення у категорії 214.01).

Нарахування пені у разі самостійного виявлення платником податків заниження суми податкового зобов'язання

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами і доповненнями (далі – ПКУ) податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені ПКУ.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПКУ).

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ (п. 54.1 ст. 54 ПКУ).

Порядок нарахування пені визначено ст. 129 ПКУ.

Так, у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податку помилок відповідно до ст. 50 ПКУ пеня, передбачена ст. 129 ПКУ, не нараховується, якщо зміни до податкової звітності внесені протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного ПКУ (п. 129.9 ст. 129 ПКУ).

При нарахуванні суми податкового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, – після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, розпочинається нарахування пені (п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ).

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань (п.п. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПКУ). З урахуванням абзацу другого п. 129.4 ст. 129 ПКУ, що діє з 01.01.2017, на суми грошового зобов'язання, визначеного п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Вказаний порядок нарахування пені враховує зміни, внесені до ПКУ Законом України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», що набрав чинності з 01 січня 2017 року.

У разі самостійного виявлення платником податків або податковим агентом заниження податкового зобов'язання нарахування пені розпочинається після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання. Пеня нараховується за кожний календарний день прострочення грошового зобов'язання (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Платник податків має право повернути помилково сплачені суми грошового зобов'язання

Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до ст. 43 Податкового кодексу України (далі ПКУ) та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (п. 43.4 ст. 43 ПКУ).

У разі повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному п. 200 прим. 1.5 ст. 200 прим. 1 ПКУ, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів – шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку (п. 43.4 прим. 1 ст. 43 ПКУ).

Згідно п. 43.5 ст. 43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 43.6 ст. 43 ПКУ визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Яким чином обчислюється сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичної особи

Відповідно до п.п. 266.4 1 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості – на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості – на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), – на 180 кв. метрів.

Згідно з п.п. 266.7 1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до п.п. «в» п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПКУ та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів «б» і «в» п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, в тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи — платника податку, загальна площа якого перевищує 300 кв.м. (для квартири) та/або 500 кв.м. (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» — «г» п.п. 266.7 1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПКУ визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, та відповідні платіжні реквізити, зокрема органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою – платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

З цим та іншими роз'ясненнями можна ознайомитися у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України (дане роз'яснення у категорії 106).

Верховна Рада скасувала оподаткування аліментів від нерезидентів, сплату ПДВ при імпортуванні обладнання для виробництва енергії з відновлюваних джерел та надала можливість компенсації витрат сплачених на користь закладів дошкільної, позашкільної освіти

Парламент підтримав у другому читанні законопроект №8295 «Про внесення змін до статті 165 і 166 Податкового кодексу України», яким скасовується оподаткування аліментів від нерезидентів. Зокрема, проектом скасовується норма про включення в загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід платника податку доходів у вигляді аліментів від нерезидента (юридичні, фізичні особи, що діють в одній державі, але постійно зареєстровані та проживають в іншій).

Зазначимо, одна з поправок законопроекту передбачає звільнення від податку операції з ввезенням обладнання для виробництва енергії з відновлюваних джерел. Зокрема, згідно із текстом закону тимчасово, до 1 січня 2020 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту обладнання, устаткування, комплектуючих, які призначені для виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії платником податку, який у встановленому чинним законодавством України порядку отримав технічні умови на підключення до електричних мереж.

Також документом розширюється перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, а саме: з 1 січня 2019 року платник податку на доходи фізичних осіб матиме право включати до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати, як суми коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім'ї першого ступеня споріднення.

Крім того, до податкової знижки можна буде включити суму коштів у вигляді орендної плати за договором оренди житла (квартири, будинку), оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, фактично сплачених платником податку, який має статус внутрішньо переміщеної особи.

Платник податку має право скористатися зазначеною податковою знижкою виключно за умови, що він та/або члени його сім'ї першого та другого ступенів споріднення:

-не мають у власності придатну для проживання житлову нерухомість, розташовану поза межами тимчасово окупованої території України;

-не отримують передбачених законодавством України бюджетних виплат для покриття витрат на проживання.

Розмір такої знижки не може перевищувати (у розрахунку на календарний рік) 30 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року".

Податкова декларація з плати за землю подається контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки

Відповідно до ст. 10 та ст. 265 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю у складі податку на майно належить до місцевих податків.

Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п. 12.3 ст. 12 ПКУ).

Пунктом 286.2 ст. 286 ПКУ встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Форма Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (далі – податкова декларація) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2015 № 560 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2017 № 9), передбачає заповнення коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної(их) ділянки(ок) за Класифікатором об'єктів адміністративно-територіального устрою України (далі – КОАТУУ). Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 ПКУ).

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.4 ст. 287 ПКУ).

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами і доповненнями (п. 10.5 ст. 10 ПКУ).

Згідно з абзацами першим – третім частини дев'ятої ст. 8 Закону України від 05 лютого 2015 року № 157-VIII "Про добровільне об'єднання територіальних громад" із змінами та доповненнями (далі – Закон № 157) бюджети територіальних громад, що об'єдналися, виконуються окремо до закінчення бюджетного періоду з урахуванням особливостей, встановлених частиною дев'ятою ст. 8 Закону № 157.

Сільська, селищна, міська рада, обрана об'єднаною територіальною громадою, може вносити зміни до рішень про місцеві бюджети, прийняті сільськими, селищними, міськими радами, обраними територіальними громадами, що об'єдналися.

До завершення періоду окремого виконання бюджетів територіальних громад, що об'єдналися, функції головних розпорядників, розпорядників бюджетних коштів територіальних громад, що об'єдналися, продовжують здійснювати відповідні бюджетні установи в особі сільського, селищного, міського голови, обраного об'єднаною територіальною громадою, інших керівників бюджетних установ.

Відкриття рахунків для зарахування надходжень до бюджетів здійснюється згідно з Порядком відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 № 758 (далі – Порядок).

Пунктом 1.3 розд. І Порядку визначено, що бюджетні рахунки відкриваються щорічно на початок нового бюджетного періоду відповідно до закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети. У разі неприйняття або несвоєчасного прийняття закону про Державний бюджет України відкриваються рахунки попереднього бюджетного періоду. Спеціальні реєстраційні рахунки, на яких зберігаються залишки коштів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення, відкриваються у наступному бюджетному періоді відповідно до законодавства.

Згідно з абзацами першим та третім п. 2.1 розд. ІІ Порядку щорічно на початок нового бюджетного періоду відповідно до Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети та бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11, в органах Казначейства відкриваються рахунки за надходженнями до державного та місцевих бюджетів (крім рахунків для зарахування власних надходжень бюджетних установ).

У разі внесення змін до законодавства, згідно з якими змінюється перелік надходжень, що зараховуються до відповідних бюджетів, та/або порядок їх зарахування, а також код та назва території, Казначейство централізовано відкриває/закриває рахунки за надходженнями згідно із внесеними змінами. Інформація про відкриті/закриті рахунки доводиться до органів Казначейства для подальшого інформування органів, що контролюють справляння надходжень бюджету згідно із встановленими порядками взаємодії, та місцевих фінансових органів.

Отже, якщо населені пункти, які входять до об'єднаної територіальної громади відносяться до різних контролюючих органів, податкова(і) декларація(ї) подається(ються) до контролюючого(их) органу(ів) до якого(их) відноситься(яться) земельна(і) ділянка(и) щодо кожного коду органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням земельної ділянки за КОАТУУ.

У рік створення об'єднаної територіальної громади плата за землю (земельний податок або орендна плата за землі державної і комунальної власності) сплачується на відкриті Державною казначейською службою України рахунки по сільських, селищних, міських радах (за місцезнаходженням земельної ділянки), а починаючи з нового бюджетного року на відкриті рахунки для зарахування надходжень з плати за землю до бюджету об'єднаної територіальної громади.

З цим та іншими роз'ясненнями можна ознайомитися у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України (дане роз'яснення у категорії 112.05)

Президент підписав Закон "Про валюту та валютні операції"

Основною метою Закону України "Про валюту і валютні операції", ухваленого Парламентом 21 червня цього року, є запровадження повної лібералізації на валютному ринку України, вільного руху капіталу та інших валютних цінностей, правового забезпечення єдиної державної політики у сфері валютних операцій на території нашої держави.

Запропонована модель валютного регулювання відповідає міжнародній практиці, зокрема вимогам директиви ЄС 88/361/ЄЕС про вільний рух капіталу та Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.

Запроваджується принцип "дозволено все, що не заборонено". Впроваджується принцип інформування НБУ про здійснені валютних операцій замість обов'язку отримання резидентами/нерезидентами індивідуальних ліцензій/дозволів на здійснення разової валютної операції.

Скасовується можливість зупинення зовнішньоекономічної діяльності та запровадження індивідуального ліцензування до порушників, залишивши лише можливість штрафних санкцій ДФС.

Замість валютного контролю здійснюватиметься валютний нагляд. При цьому, валютному нагляду підлягатимуть операції на предмет відповідності вимогам валютного законодавства на суму від 150 тис. гривень, як того в