У Тернополі прибрали пам'ятник Пушкіну і правильно зробили. Україні потрібна не лише декомунізація, але й дерусифікація. Взагалі переосмислення ролі всієї російської культури та її видатних діячів, на яких століттями будувався кривавий «русскій мір». Я ще трохи застав совка, де Пушкіна, а з ним і так звану велич російської культури українським дітям втокмачували з перших класів через «У лукоморья дуб зелёный» — на уроках літератури і по тєліку в радянських мультиках. Досі пам'ятаю ці рядки уривку з поеми Руслан і Людмила.
А потім вже у дорослому віці ти дізнаєшся і читаєш про польсько-литовське повстання 1830-31 років, і про Січневе повстання 1863, в якому вже активну участь разом з поляками, литовцями і білорусами взяли українці. І про те, як росіяни ці повстання втопили в крові. І про тисячі страчених та репресованих, в тому числі десятки шляхтичів Булгаків, представників твого роду, розкиданих по колишній Речі Посполитій.
А потім читаєш вірш Пушкіна «Клеветникам росії» і розумієш, що він був ще той імперець. Що доброго приніс Пушкін своєю творчістю, поневоленій російською імперією Україні? Та нічого, окрім згадок, що Україна колись була окремою державою. Але при цьому ще й по Мазепі пройшовся, пропагуючи через літературу хибний та вигідній імперії образ гетьмана «зрадника».
Його відверта зверхність над «малими народами» імперії лише історично та ідеологічно сприяла формуванню та утвердженню нацистської ідеології в сучасній росії. І не дарма путінські пропагандисти, такі як огидний у своєму шовінізмі актор Безруков, активно цитували Пушкіна у своїх зверненнях на підтримуку «спецоперации» проти України. Пушкіну в Україні не місце, особливо після всього скоєного його нащадками.
«Покликання культури — утвердити в людині людське. Російська культура з цим завданням не впоралась. „Не шмогла“, — Олексій Мустафін. Додати нічого. Все так.