Три роки Алеппо молив про допомогу, звертався до всіх, до кого тільки можливо. Три роки вмирав під авіанальотами та ударами артилерії російської армії та асадитів. Тримався мужньо, самовіддано, кладучи життя патріотів на алтар свободи. Алеппо повстав проти тирана та м'ясника, який вирішив, що має право забрати у людей їхні життя, за бажання бути вільними, цим самим довівши ще раз, що свобода це фундаментальне прагнення людина. Бажання бути вільним веде під кулі, забирає у людини страх перед смертю.
Але так і не дочекавшись допомоги від так званого «цивілізованого світу», Алеппо пав. Пішли у небуття надії тисяч його жителів на гідне життя, розвіялись мрії про щасливе майбутне їхніх дітей, у вільному від тиранії світі. Варвари та вбивці прийшли у їхній дім. Вбивста, знущання, катування, стали нормою на вулицях гордого Алеппо. Ворог не жаліючи ні дітей, ні жінок, жорстоко наводить свій порядок. Мешканці Алеппо живуть у страху бути вбитими просто на вулиці. Записують свої прощальні відео. І публікуючи їх у інтернеті, вони все ще надіяться на допомогу, без надії сподіваються. Але світ мовчить, світ як завжди стурбований. Світ в режимі он лайн, спостерігає за вбивствами та злочинами, які здійснює фюрер недоімперії, та його вірний пес. Людство демонструє свою повну імпотентність.
За час, що пройшов після завершення другої світової війни, було створено безліч організацій, які мали б попереджувати такі ситуації, не давати права агресору чинити злочини і бути безкарним. Саме на ці організації більше всього і надіялись жителі Алеппо, до них звертались у своїх відеозверненнях. Але марно. Все на що здатні всі ці бутафорські та імпотентні організації, це висловлювати глибоку стурбованість, качати головою, та знизувати плечима. Як виявилось, вони не спроможні не те що війні запобігти, вони навіть зупинити її не можуть. Та що там зупинити, вони не спроможні змусити агресора припинити чинити злочини. Максимум на що вони здатні, це зібратись за круглим столом, і просто поговорити.
А що агресор? А він оп'янів від безкарності. Навіть на тих круглих столах, які нічого не вирішують, агресор насміхаючись над цими імпотентами, нагло бреше в очі, а цинізм з яким він це робить, просто зашкалює. Хтось там питає чи є у агресора совість? Вибачте, ви про що взагалі? Чи може бути совість у того, хто каже таке:
«Дітей в Сирії посипають попелом, щоб видати їх за жертв бомбардувань». Це вже остання станція перед пеклом.
І як відповідає «цивілізований світ», на таке кощунство? В Парижі, в пам'ять про жетртв Алеппо, погасять Ейфелеву вежу. Ось і весь рівень підтримки. Українцям ця тема теж дуже близька, чи не правда?
