Про нову партію Міхеіла Саакашвілі ще майже нічого невідомо. Ані програма, ані ідеологія, ані принципи відбору партійців, ані джерела фінансування тощо. Отже, питань більше ніж відповідей. І в мене багатьох відповідей поки що немає. Тож, пишу виключно деякі думки та спостереження.

Всі мітинги схожі один на одного. Недільний мітинг на підтримку створення партії Міхеіла Саакашвілі цей факт підтвердив. Прапори, промови, лозунги — такий формат.

В когось мітинг викликав множинні дежавю, в когось надію, в когось огиду. Єдине, що точно — Саакашвілі важковаговик української політики, який цілком може стати локомотивом різних процесів.

При тому, що я скоріше позитивно відношуся до Міхо, хочу поділитися кількома думками. Не про програми. Програми часто залишаються тільки деклараціями про наміри. Це важливо, але не найголовніше. Найголовніше, як на мене, наступне.

Перше. Зараз до Міхо побіжуть зовсім різні люди. Ще під час проведення антикорупційних форумів навколо Міхо «терлися» персони з різним минулим. І безумовно будуть скандали навколо майбутніх партійців. Це невідворотньо. Чистота кадрів, вміння вчасно і адекватно реагувати на скандали (а вони будуть перманентно), мінімізація підклимних внутрішньопартійних ігор — одна з найважливіших запорук успіху майбутньої політичної сили. Якщо в партії буде закладено такий рідний для українського політикума принцип «чужих пі**сів викриваємо, своїх покриваємо» — нічого не вийде.

Друге. З того, що видно зараз — планується суто лідерська партія. Від цього так само треба відходити, хоча при темпераменті та деякій деспотичності Міхо це складно уявити. Вже зараз Міхо повинен поступитися місцем та ефірами іншим членам команди, хоча б з найближчого перевіреного оточення. Одного лідера «мочити» легше, ніж кілька облич, які представляють партію на найвищому рівні, з однаковим правом голоса. Якщо все буде залежати від волі однієї людини — нічого не вийде.

Третє. Риторика і довіра до неї має властивість знецінюватись, коли одне й теж повторюється з речення в речення кожну хвилину. Риторика мітингів і риторика справ — зовсім різні. Має бути найдений здоровий баланс слів та речень, розрахований на різні цільові аудиторії. Економісту нецікаві промови на мітингах, простому робочому нецікаві економічні викладки. Але задовольнити треба всіх потенційних виборців. Це очевидно, але, на жаль, на практиці мало хто з політиків вміє це розрізняти.

Алгоритми дій в українських реаліях часто залишаються на бумазі і потребуют часто корекцій в процесі впровадження. Мені складно повірити тому, хто точно знає як і що робити і запевняє, що слідуватиме точному плану дій. Я скоріше повірю тому, хто вміє приймати непрості рішення в непростих умовах. Як на мене, політика та економика — це знання плюс імпровізація.

Тож, замисліться. Перед нами народжується політичний проект, який очолює людина, що була президентом в іншій країні і президентом, судячі з усього, достатньо успішним. Каденція на посаді голови області була для Саакашвілі етапом, під час котрого він міг розібратися в українській політичній кухні. Більше того, цей «варяг» не встиг врости в ієрархію української політики, що знов ж таки унікально для України.
Що з цього вийде — подивимось.

Одне я знаю точно — буде складно, але цікаво.