Знаєте, дітоньки... Сьогодні, як ото той негідник кинув гранату в тих хлопчиків з Нацгвардії, згадалося мені, як в Ізраїлі колись вбили прем'єр-мінистра Іцхака Рабина. Застрелив його один йолоп, якого я навіть трохи наочно знав — зустрічались колись у Ризі, де він був мадріхом (тобто, ватажком) у дитячому таборі. Тоді його, між іншим, відсторонили від виховательської роботи і відкликали додому, бо був він навіжений єврейський наці — і дітей намагався тому ж вчити. Але мова не про те.

Справа в тому, що Рабина в Ізраїлі багато людей не любили і не люблять по сю пору — за те, що він мирився з терористами, за те, що дозволив Арафату самостійну палестинську автономію у складі Ізраїлю — формально у складі, а неформально — повисла вона на Ізраїлі з тієї самої пори тяжким тягарем. Паралель очевидна: поступився тамтешній лідер заради миру, дозволив сепаратистам панувати в двох захоплених ними анклавах — секторі Гази та у Рамаллі (ну точнісінько аналогії до ЛНР та ДНР! Навіть свої Захарченки, Плотницькі та всілякі зайди на кшталт моторил та інших бєсів там є... навіть мовне питання своє мають) — і не отримав за те ні миру, ні спокою, лише нові цорес на свою голову та на голови ізраїльтян. Але й не про це я мову веду.

Я про те, що коли отой бовдур вбив Рабина, то це був перший раз, коли в Ізраїлі єврей підняв руку на єврея, громадянин країни — на співгромадянина, вбив політичного супротивника. І весь Ізраїль сколихнувся через те, бо як політичні супротивники не ворогували, а були вони члени єдиної спільноти — ізраїльского народу. І, між іншим, плювати всім було — хто звідкіля до Ізраїлю приїхав, хто в Ізраїлі народився, хто релігійній, хто ні, а хто взагалі не єврей. Була спільнота, а той вбивця поставив себе, свою групу (ультра-релігійну та ультра-націоналістичну) вище за весь народ. І група та, яка від нього не відхрестилася, опинилася поза законом, від неї відвернулися усі — і ті, хто Рабина любив, і ті, хто ненавидів. Ні виборів їм більше не було, ні місць у парламенті — лише заборона та тюрма. І це правильно.

Тож, дітоньки, тепер, коли цей хлопчик загинув від гранати, а п'ятьох інших було нею ж поранено — молімося не тільки за те, аби ці п'ятеро одужали, а ще й за те, аби цього виродка з гранатою чимскоріш упіймали... і щоб він виявився або з-за «парєбріка», або ж тупорилим ватаном, тітушатіною злиденною. Бо якщо це був українець, а більш на те — хтось з якоїсь партії (або навіжений націоналіст, або, як нині кажуть, порохобот, який таким чином хотів націоналістів у ганьбу занурити) — то це буде значно гірше. Українці можуть між собою чубитись, можуть одне одного бодай пацакським матом періщити, проте вбивати одне одного за політичні переконання — це справа для отих мавп, що у динирах закопалися. Не для нас.