Війна у Косово тривала лише рік, але забрала тисячі життів. Навіть за чверть століття достеменні цифри загиблих комбатантів та цивільних точно підрахувати неможливо. 

Після подій 1998-1999 років на цій території з'явився військовий контингент НАТО – KFOR, – а у 2008-му Республіка Косово проголосила незалежність, яку нині визнають понад 100 країн світу. 

Наразі косоварських ветеранів війни – представників KLA (Kosovo liberation Army) або АВК (Армії Визволення Косово), – понад 50 тисяч. Звісно, не всі вони брали безпосередню участь у бойових діях, але така цифра для країни із населенняму близько півтора мільйона осіб досить суттєва. 

Побачивши назву цього тексту, хтось може подумати, що автор розглядає можливість централізованої участі ветеранів війни у Косово у нинішніх воєнних діях на боці України. Але мова не про це, а про помилки та успішні практики з реінтеграції косоварських ветеранів у цивільне життя цієї країни. Це цікаво та важливво зрозуміти, щоб не допустити подібних помилок у ветеранській політиці України. 

При цьому варто зробити важливу ремарку: наразі Косово надає Україні зброю, тренує українських військових у Британії та підтримує санкції ЄС проти Росії. Для такої маленької держави із сусідом у вигляді Сербії це – чималий вклад у нашу війну.

Та повернімось до досвіду постконфліктного врегулювання на Балканах, а точніше – до питання реінтеграції косоварських комбатантів у суспільство. Цей процес почався 25 років тому.

Чому для нас це має бути цікаво? По-перше, війна у Косово – відносно сучасний конфлікт, важливий з огляду на свою географічну близькість до України та значну роль у ньому ЄС і США. Є також окремі прозорі паралелі між діями та політикою Сербії і РФ.

Безумовно, реінтеграція косоварських ветеранів у суспільне життя не була ідеальною. Самі вони розповідають про низку важливих помилок, яких припустилася їхня країна у цьому процесі. Зокрема, про відсутність належної медичної та психологічної допомоги у перші місяці та роки після завершення війни. Косоварські посадовці визнають це та кажуть, що одним із наслідків нестачі цієї підтрики стало збільшення відсотку самогубств. 

Ще одна проблема, про яку говорять ветерани, – неналежне повернення комбатантів до мирного життя в економічному плані. З одного боку, під час роззброєння їм надавали певні матеріальні блага (зокрема, кошти в еквіваленті 600 доларів та комп'ютери), але при цьому ніхто не вчив їх, як будувати свій бізнес чи як вливатися заново в економічне життя суспільства. До речі, більше про питання обігу зброї та роззброєння можна дізнатися  в матеріалах проекту Small Arms Survey та Центр безпекових досліджень «СЕНСС».

Звісно, це – не всі болючі питання ветеранської політики, через які проходило Косово,  але у ній є і очевидні позитивні моменти, на які Україні варто звернути увагу.

Насамперед, на важливу роль косоварських ветеранів у політичному житті суспільства. 

Наразі у Косово є три провідні партії, дві з яких мають безпосередній стосунок до ветеранів АВК: Демократична партія Косова від початку функціонувала як політичне крило АВК і наразі має парламентське представництво, Альянс за майбутнє Косова теж у парламенті, його очолює колишній ветеран АВК.

Значна частка ветеранів є і серед представників політичної еліти Косово. Ось кілька прикладів: Хашим Тачі – колишній президент та прем'єр Косова; Рамуш Харадінай – колишній прем'єр Косова, Еюп Мачедонсі – міністр оборони. 

Таке значне та постійне представництво ветеранів у політиці Косова триває уже понад 20 років. Цікаво, що це сталося органічно, а не за допомогою штучних механізмів, на кшталт, квотування. 

І саме цей ветеранський сегмент у політичні еліті Косова, ймовірно, мав певну вагу в ухваленні рішень про надання військової допомоги Україні цією країною. 

Ветерани АВК також відіграли важливу роль у створенні силового блоку нової держави. Зокрема, у формуванні та роботі поліції, яка сьогодні має досить широкі повноваження, та у діяльності KSF (Сил безпеки Косова). Фактично це – органи, які дають відчуття безпеки косоварам.

До слова, самі громадяни Косова демонструють величезну повагу до своїх ветеранів. Це проявляється у значній кількості візуального возвеличення АВК по всій країні. Окрім того Косово проводить централізовану політику меморіалізації загиблих у лавах АВК. Але це – питання іншої дискусії.

Який висновок із цього може зробити Україна? Насамперед про те, що у питаннях реінтеграції військових не варто вигадувати абсолютно новий велосипед, а слід уважно придивлятися до досвіду країн, які вже пройшли через ці процеси. 

Безумовно, масштаби війни 1998-1999 років у Косово не зовсім релевантні до масштабів війни в Україні. Але через це не варто нехтувати тими здобутками та помилками, які вже продемонструвала політика реінтеграції ветеранів АВК. 

І так, Україні це все потрібно було зробити вже на вчора.