ПОЧИНАЮЧИ РОЗМОВУ ПРО МІСЦЕ ТА РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ У ПОБУДОВІ НОВОЇ, ПОВОЄННОЇ УКРАЇНИ, ХОЧЕТЬСЯ ЗАУВАЖИТИ, ЩО БУДЬ-ЯКА ДОБРА СПРАВА ПОЧИНАЄТЬСЯ З МРІЇ. РЕАЛІСТИ-ПРАГМАТИКИ НАЗВУТЬ ЦЕ ПЛАНУВАННЯМ, ТЕОРЕТИКИ ГІПОТЕЗОЮ, АЛЕ ТЕРМІН НЕ ВІДІГРАЄ ВЕЛИКОЇ РОЛІ.
Йдеться про те, що перш, ніж створити щось корисне і хороше, потрібно визначитися щодо того, як саме воно має виглядати. Це допоможе уникнути коливань та плутанини після того, як процес буде запущено.
У світі немає єдиної моделі соціального захисту громадян. В останні роки впливові міжнародні інституції намагаються привести світові соціальні стандарти до спільного знаменника, але різниця економічних моделей, традицій, релігій та можливостей вкрай ускладнює цей процес.
Розглянути різницю соціальних механізмів у різних країнах зручно на прикладі такої важливої суспільної сфери, як охорони материнства.
Почнемо з несподіваного. Скажімо, у Сполучених Штатах, які справедливо вважаються лідером та локомотивом західного світу, отримати декретну відпустку – це розкіш, доступна лише високопоставленим співробітникам корпоративного сектору. Як заявляє Міністерство праці, лише «12% недержавних працівників США мають доступ до оплачуваної відпустки за сімейними обставинами», що призводить до підвищення дитячої смертності та інших неприпустимих наслідків.
У Сполучених Штатах Закон про сімейні та медичні відпустки (FMLA) передбачає всього 12 робочих тижнів неоплачуваної відпустки у зв'язку з народженням дитини та доглядом за новонародженим. І стосується він лише тих жінок, які працюють у компаніях із 50 та більше працівниками.
Таку саму картину можна побачити в таких багатих і благополучних країнах, як Австралія і Нова Зеландія, у той час, як породіллі Уганди, Мозамбіку і Сенегалу отримують 100% своєї заробітної плати протягом належних їм 14 тижнів.
Звісно ж, не варто говорити про переваги життя у бідних африканських країнах. Тут річ у підході, укладі життя та національній ідеології. Англосакси сповідують особистий успіх та ринкову конкуренцію. Забезпечуючи людям небувало високий рівень доходів, вони вважають, що ті самі вирішать, коли вони можуть дозволити собі завести дитину, не вдаючись до допомоги держави або суспільства.
Виходячи з довоєнних реалій та можливостей найближчого майбутнього, Україні, ймовірно, варто вивчати не досягнення багатих заморських держав, а загальний європейський та світовий досвід.
До країн, які за законом надають жінкам найоплачуванішу декретну відпустку, належать Чехія (28 тижнів), Угорщина (24 тижні), Італія (5 місяців), Канада – (17 тижнів) Іспанія та Румунія (по 16 тижнів кожна).
У грошовому вираженні виплати невеликі і відрізняються залежно від країни, зате вони прив'язані до заробітної плати і звичного рівня доходів, що, погодьтеся, значно полегшує матеріальний і психічний стан молодої мами.
Канадійки, втім, обурені розміром виплат і цього не приховують. Суми, які вони отримують, становлять всього 55% від середнього заробітку. Причому «середній тижневий заробіток» не має жодного відношення до реальної зарплати кожної з жінок, це певна умовна сума. Тому, навіть якщо ви заробляєте 90 000 доларів на рік або більше, у період пологів та догляду за малюком ви отримуватимете скромні 543 долари на тиждень.
Існує, щоправда, нова постанова,, ухвалена у 2017 році, яке дозволяє матерям брати відпустку на 18 місяців, але з отриманням лише 33% середнього тижневого заробітку. Активістки жіночих організацій Канади неодноразово звертали увагу влади на те, що жодна мати не може забезпечити собі комфортне існування, отримуючи таку низьку допомогу.
Як завжди, і американки, і мешканки ЄС наводять приклад країн Північної Європи. Приміром, шведські матері отримують вражаючі 420 днів відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і їм виплачується 80 відсотків їх зарплати, а норвезькі мами можуть взяти до 46 тижнів відпустки для догляду за дитиною і при цьому отримувати 100 відсотків свого окладу. Якщо ж вони захочуть залишатися вдома довше, то можуть отримати додаткові 10 тижнів відпустки із виплатою їм 80 відсотків зарплати.
Судячи з усього, саме скандинавська модель соціального захисту дозволяє створити той спосіб життя, якого українці прагнули всі тридцять років своєї незалежності, і після перемоги в героїчній війні з росіянами саме досвід Північної Європи варто брати за основу, будуючи суспільство загального добробуту та справедливості.
Існує, щоправда, ще одна деталь, яку слід враховувати під час розробки соціальних норм та законів нової України. У деяких країнах допомогу жінкам для догляду за новонародженим виплачує державна соціальна служба, а в інших це зобов'язують робити їх роботодавців.
Це далеко не робочий момент, характер виплат залежить від моделі національної економіки, і тому керівникам країни слід враховувати це з перших кроків побудови оновленої держави.
Обов'язок підприємця сплачувати своїй робітниці декретну відпустку породив дві проблеми, мінімальний стаж роботи та повідомлення про вагітність.
Мінімальний стаж роботи в одного і того ж роботодавця є найбільш поширеною умовою відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Він становить щонайменше три місяці у Швейцарії, шість місяців у Лівії, Сирії та Сомалі, один рік в Австралії, Багамах, Ямайці, Маврикії, Намібії, Новій Зеландії та Об'єднаних Арабських Еміратах і два роки в Гамбії та Замбії.
Щодо інформування роботодавця про намір піти у декретну відпустку законодавчі норми теж різняться.
В Австралії федеральне законодавство передбачає, що жінка повинна повідомити свого роботодавця про те, що вона вагітна і бере відпустку принаймні за десять тижнів до звільнення. В Австрії робітниця зобов'язана повідомити свого роботодавця про свою вагітність та ймовірну дату пологів, як тільки вона сама про це дізнається, а також зобов'язана повідомити роботодавця дату початку її передпологової відпустки за чотири тижні до від'їзду.
В Ірландії та Сполученому Королівстві повідомлення має відповідати суворої процедурі, інакше жінка може втратити юридичний захист у будь-якій суперечці. В інших країнах вагітні жінки мають ширші права.
Так, у Данії, Франції, Греції та Італії жінка автоматично користується захистом закону про відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами просто тому, що вона завагітніла, незалежно від того, як і коли про це дізнається роботодавець. У Фінляндії жінка зобов'язана інформувати свого роботодавця тільки в тому випадку, якщо вона хоче взяти відпустку за 30 днів до дати пологів.
Мені, як громадянці, патріотці та громадському діячеві, видається надійнішим і правильнішим шлях централізованого державного фінансування, але, можливо, слід звернути увагу на країни, в яких виплати роботодавця та соціального фонду доповнюють одна одну, роблячи допомогу молодій матері найбільш вагомою.
Це американські Коста-Ріка, Еквадор та Гватемала, африканські Лівія та Мадагаскар та Федеративна Республіка в Європі.
В Україні, нагадаю, жінкам виплачується 100 відсотків зарплати протягом чотирьох місяців (120 днів), і ця модель виглядає цілком цивілізованою за умови її гідного фінансового наповнення.
Детальне вивчення міжнародного досвіду у побудові соціальної сфери продиктовано не цікавістю, а готовністю до дії. Це запрошення до дискусії та співпраці, до спільної роботи, яка дозволить зробити турботу про найменш захищених громадян не обтяжливим доповненням до української державної машини, а налагодженим та ефективним громадським механізмом.