Початок повномасштабної війни в Україні викликав величезну хвилю співчуття серед поляків та бажання допомогти біженцям. Ми пам'ятаємо, що для нас означала війна. Я живу в місті, яке було повністю зруйноване, і на багатьох стінах висять хрести, що вшановують місця страти поляків. Ми захоплювалися українцями, які люблять свободу так само, як і ми, і хочуть обирати власний уряд. На вулицях і в наших церквах було видно захоплення Україною, а в багатьох місцях українські прапори висіли поруч із польськими. Все це зникло. Чому?

З початку повномасштабної війни я регулярно дивлюся українські ЗМІ. Я бачу в них повну нерозуміння польської перспективи польсько-українських відносин. У цій статті я хотів би представити польську точку зору.

Знищення Речі Посполитої

Для творців Речі Посполитої було очевидно, що ні Королівство Польське, ні Велике князівство Литовське не виживуть поодинці – між німцями та Монгольською Ордою. Саме тому обидві країни об'єдналися, адже шляхетські еліти обох держав усвідомили цю геополітичну необхідність. Русинська шляхта також була зацікавлена в об'єднанні з Польщею, оскільки прагнуло мати більше прав і свобод, якими користувалась польська шляхта.

Річ Посполита була шляхетською демократією, у якій польська, литовська й русинська шляхта спільно обирали короля. Сейм ухвалював закони. Шляхта мала велику свободу. Тут не було релігійних війн, як у Західній Європі. Звичайно, кріпацтво було несправедливим, але воно тоді існувало всюди.

Козаки Хмельницького зруйнували цю спільну державу, бо мали надто мало свобод у Речі Посполитій, тож обрали рабство в найдеспотичнішому Московському царстві. Українська історіографія подає це як боротьбу з «польськими панами». Проте найбільшими землевласниками в Речі Посполитій були нащадки русинських родин: Вишневецьких, Заславських, Радзивілів та Острозьких. Сьогодні ми б назвали їх українськими або білоруськими олігархами. На етнічно польських землях не було таких великих маєтків.

Запеклим ворогом козацтва й Хмельницького був князь Ярема Вишневецький – нащадок русинського роду Рюриковичів (династія, що колись правила Київською Руссю). Його син Михайло Корибут Вишневецький був обраний королем Речі Посполитої.

Одним із мотивів боротьби козаків з «поляками» (тобто з нащадками давніх русинських родин) була спроба створення в Україні унійної церкви, незалежної від Московського патріархату й підпорядкованої Папі Римському. Проте козаки воювали проти уніатів. Москва також використовувала гасло «захисту православ'я», як і сьогодні вона начебто «захищає права російськомовного населення». Сьогодні, понад 400 років потому, Українська греко-католицька церква вважається найбільш націоналістичною українською конфесією. А президент Зеленський делегітимізує Російську православну церкву в Україні, тим самим радикальніше реалізуючи те, що 400 років тому намагався обережно здійснити король Речі Посполитої, і проти чого тоді протестували козаки. Невже українцям знадобилося 400 років, щоб дійти правильних висновків?

Наслідком вибору козацтва стало рабство обох народів. Козаки допомагали Москві поневолювати інші народи. Вони допомагали москалям придушувати польські повстання проти тиранії. Навіть назва Московського князівства – Росія – є ідеєю українця (Феофана Прокоповича), запропонованою царю.

Після Першої світової війни з'явилася можливість змінити хід історії. Пілсудський уклав союз з Петлюрою проти більшовиків, щоб допомогти визволити Україну. Пілсудський вважав, що без вільної України вільна Польща не проіснує понад 20 років. Згідно з угодою, він допоміг Петлюрі звільнити Правобережну Україну. Обидва розраховували на широку підтримку Петлюри серед українців.

Але нічого подібного не сталося. Українці не підтримали Петлюру. У той час як у польсько-більшовицькій війні воювало 700 000 поляків і весь польський народ об'єднався в боротьбі проти більшовиків, армія Петлюри налічувала лише 20 000 осіб. Більшість українців залишалися пасивними. Переважала думка: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Інші підтримували більшовиків або союзних із ними анархістів Нестора Махна, або навіть російських білогвардійців.

Наслідком вибору українців став Голодомор і 70 років комунізму, а також запровадження комунізму в інших країнах Центральної та Східної Європи. (Без України Росія ніколи не стала б імперією, з Україною вона становить загрозу для всієї Європи). Втрати України від комунізму, включаючи смерть від голоду, депортації та репресії, можуть становити до 10 мільйонів осіб.

Після відновлення незалежності в 1991 році Україна змарнувала останні 30 років суверенітету. Невже в Україні не було чесних політиків? Був, наприклад, В'ячеслав Чорновіл – активіст опозиції до комунізму. Але в 1991 році на перших вільних виборах після відновлення незалежності українці обрали комуніста Леоніда Кравчука, а В'ячеслав Чорновіл отримав лише 23% голосів.

Тому сьогодні українці розплачуються за помилки своїх предків. Треба дивитися правді в очі. Історія — вчителька життя, але лише тоді, коли ми аналізуємо помилки наших предків, робимо висновки й вчимося з них.

Польська підтримка України та неочікуваний зсув у альянсах

Президент Лех Качинський (Право і Справедливість — ПіС) заявив у Тбілісі у 2008 році: «Сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра країни Балтії, а потім, можливо, настане час для моєї країни, для Польщі!» Через рік, під час річниці початку Другої світової війни, під час промови на Верстерплатте (де були присутні Путін і Меркель), він застеріг, що «ми не повинні піддаватися імперіалізму». За ці слова його було вбито у Смоленську у 2010 році.

Після початку повномасштабної війни уряд «Права і Справедливості» однозначно підтримав Україну, постачаючи зброю, коли інші чекали на її розпад. Підтримуючи біженців, відкриваючи кордон для українського зерна, він образив своїх виборців у сільській місцевості. Президент Анджей Дуда також долучився до підтримки ідеї стратегічного польсько-українського альянсу, який би повністю змінив баланс сил у Європі.

Уряд ПіС критикували за його політику не лише пронімецькі ліві ліберали з Громадянської платформи (які зараз дуже підтримують Україну добрими словами), але й правих, з боку антиукраїнської Конфедерації, вказуючи на те, що безумовна підтримка України не принесла Польщі жодної користі, а мрії про стратегічний польсько-український союз є ілюзією. Вони вказували на те, що Україна досі не дозволяє ексгумацію жертв Волинської різанини, але встановлює пам'ятники злочинцям з УПА, відповідальним за геноцид поляків.

Німецькі ЗМІ в Польщі підтримали Туска. Німці знають, що він не перешкоджатиме можливій угоді з Росією. Незадовго до виборів у Польщі німці також досягли згоди із Зеленським. Зеленський звинуватив Польщу у співпраці з Путіним в Організації Об'єднаних Націй та запропонував замінити Росію Німеччиною в Раді Безпеки ООН (країна, яка розпочала дві світові війни, стала б постійним членом Ради безпеки). Замість того, щоб розмовляти з поляками про транзит зерна через Польщу, він досяг домовленості з Урсулою фон дер Ляєн, отримавши згоду ЄС на продаж зерна в Польщі.

Україна продала свої землі великим агрохолдингам, часто з іноземним капіталом. Це не сприяє створенню середнього класу – дрібних фермерів, незалежних від держави, які працюють вдома. Польща пішла іншим шляхом. Наше сільське господарство складається з 1,3 мільйона ферм, 99% з яких – сімейні ферми. Це кілька мільйонів людей, які живуть за рахунок сільського господарства та тваринництва.

У Польщі немає чорнозему, як в Україні, тому Польща не може конкурувати з Україною у виробництві пшениці. Водночас, збереження продовольчої незалежності (у разі війни чи пандемії) є стратегічним інтересом Польщі. Жоден польський уряд не може допустити банкрутства мільйона дрібних фермерів.

Польські дрібні фермери, які були електоральною базою ПіС, були обурені. Виборці зрозуміли, що політика підтримки України закінчилася провалом. Польща багато дала Україні та українським біженцям, а натомість не отримала навіть символічного жесту, як-от згоди на ексгумацію жертв Волинської різанини – що дозволило б ПіС забрати кілька відсотків правих виборців Конфедерації та виграти вибори.

На парламентських виборах у 2023 році партія ПіС здобула найбільше голосів, але їй не вистачило 2-3 відсотків, щоб отримати більшість у Сеймі та сформувати уряд. У результаті уряд сформувала пронімецька ліберальна коаліція на чолі з Туском. Таким чином, Зеленський допоміг німцям змінити уряд у Польщі. У Польщі ж, навпаки, спостерігалося велике розчарування Україною та падіння підтримки України.

Суспільні настрої в Польщі змінюються, падає підтримка ліберального уряду Туска, зростає підтримка ПіС та партій, більш правих, ніж ПіС, а серед політиків ПіС та їхнього електорату зростає розчарування Україною. Соціальні настрої, особливо серед молоді, зміщуються праворуч.

На президентських вибораху 2025 році поляки обрали союз зі США (Навроцький), а не союз з Німеччиною (Тшасковський). Трамп також робить ставку на союз з Польщею за рахунок Німеччини в Європі. У Польщі Зеленському вже ніхто не довіряє, незалежно від політичних поглядів.

Що стосується сільського господарства, то дрібні ферми є більш екологічними та виробляють продукти харчування кращої якості. Саме тому польські продукти харчування є найкращими в ЄС і водночас найдешевшими.

Чи маємо ми спільні геополітичні інтереси?

Геополітичний інтерес Польщі полягає в союзі з вільною та дружньою Україною (та/або іншими країнами Центральної Європи) з метою спільної оборони від Росії та збалансування сил Франції та Німеччини в ЄС. Найкращим рішенням є союз країн Міжмор'я (де найважливішими країнами були б Польща та Україна) під патронатом Сполучених Штатів, який підтримує президент Трамп. Для поляків одним із випробувань готовності України до стратегічного союзу з Польщею є ставлення української влади до жертв волинської різанини та до нацистських злочинців з УПА. Якщо українці вважають злочинців УПА героями, це означає, що вони нічого не навчилися, нічого не зрозуміли і можуть будь-коли повернутися до вбивства поляків. У цьому випадку їх не можна вважати надійними стратегічними союзниками.

Сполучені Штати вважають Китай своїм головним ворогом. Хоча розпад Росії був би найкращим сценарієм для Польщі та України, Сполучені Штати не хочуть, щоб Сибір потрапив до рук Китаю. З цією метою вони готові укласти угоду з Росією, щоб зробити її своїм васалом (молодшим партнером). Це стосується як демократів, так і республіканців. Але демократи готові поступитися владу над Європою Німеччині в обмін на її підтримку в конфлікті з Китаєм, тоді як республіканці не довіряють Німеччині та покладаються на Польщу та інші країни Центральної та Східної Європи. Угода про мінеральні ресурси мала дати Україні вибір: або ти васал Сполучених Штатів (і тоді ми тобі допоможемо), або ти васал Німеччини (і тоді нехай Європа тобі допоможе, а ми не будемо втручатися у твою війну).

Геополітичний інтерес Німеччини полягає в імпорті дешевої сировини з Росії, дешевих компонентів з Китаю та домінуванні в Центральній Європі як ринку збуту своїх товарів і резервуарі дешевої робочої сили. Німеччині не потрібна ні сильна Польща, ні сильна, вільна Україна. Німці хотіли змінити уряд у Польщі на пронімецький уряд Туска, що їм і вдалося. Звісно, наступним кроком Німеччини може бути продаж України Путіну в обмін на дешевий газ, спроба витіснити Сполучені Штати з Європи за підтримки Франції та Росії та економічне домінування над Польщею.

Зеленський відмовився від союзу з Польщею у 2023 році на користь союзу з Німеччиною. В ООН він звинуватив Польщу у прихованій підтримці Путіна та запропонував Німеччині замінити Росію в Раді Безпеки ООН. Спровокувавши конфлікт через зерно, він розлютив дрібних польських фермерів (електоральну базу ПіС), і в результаті правий уряд ПіС, який рішуче підтримував Україну з початку війни, втратив владу на користь пронімецьких лібералів Туска.

Головний вибір поляків на президентських виборах у 2025 році зводився до того, чи буде Польща союзником Сполучених Штатів (Навроцький), чи васалом Німеччини (Тшасковський). Оскільки Польща щойно обрала Сполучені Штати, падіння уряду Туска – лише питання часу.

Завдяки обранню поляків (союз зі США) та президентству Трампа, Росія та Німеччина більше не можуть досягти угоди щодо розподілу зон впливу в Центральній та Східній Європі, а торгівля нафтою та газом не буде відновлена без згоди США. Якби поляки обрали пронімецького Тшасковського, німці могли б продати Україну російській зоні впливу в обмін на дешевий газ для Німеччини. У кращому випадку Україна мала б статус буферної зони, німецько-російського кондомініуму (як Польща до 2015 року, до приходу до влади ПіС у Польщі та Трамп у США). Польща, з іншого боку, була б васалом Німеччини.

Німецький вплив у Польщі дуже сильний. У них тут є свої фонди, ЗМІ та корумповані політики, які приймають рішення всупереч інтересам Польщі. Боюся, що в Україні може бути (вже є) подібне. Німеччина намагалася нав'язати нам прийняття ісламських іммігрантів, змусила нас відмовитися від вугільних електростанцій (на яких базується польська енергетика), і водночас заблокувала будівництво атомних електростанцій та Центрального комунікаційного порту (який є конкуренцією для Берліна). З цих причин у Польщі зростають настрої скептицизму щодо ЄС. Ми також по-різному ставилися до «Північного потоку». Полякам було очевидно, що якщо буде побудовано трубопровід в обхід України та Польщі, Путін зможе розпочати війну. Німці досі вдають, що тоді цього не усвідомлювали.

Незважаючи на це, Зеленський обрав Німеччину. Наразі ми знаходимося в різних політичних таборах. Можливо тому, що для нинішньої української влади та для українських олігархів найкращим рішенням є розміщення України в буферній зоні. Тоді їм не доведеться відмовлятися від корупції, вони можуть продовжувати грабувати свою країну. Російсько-німецький кондомініум також був би гарним рішенням для українських олігархів, вони також можуть сказати українському народу: «Ми хочемо вступити до ЄС і НАТО, але чомусь вони не хочуть, щоб ми там були...»

Проблема Бандери – ідеологія українських націоналістів

Я хочу спробувати пояснити, чому багато поляків з підозрою ставляться до українців, коли ті встановлюють пам'ятники Степану Бандері або називають вулиці на честь діячів УПА, яких у Польщі вважають воєнними злочинцями. Водночас спробую висвітлити причини, що призвели до кривавих подій на Волині у 1943 році.

Одним із головних теоретиків українського націоналізму був Дмитро Донцов. Його ідеї мали величезний вплив на молоде покоління націоналістів з ОУН, які сприймали його як авторитетного мислителя, а іноді навіть — як пророка. Донцов не лише сформував ідеологічні засади українського націоналізму, але й запропонував систему цінностей, яка значно відрізнялася від ідей інших націоналістичних рухів у Європі.

У центрі його концепції — певне бачення людини й суспільства, а також система цінностей, яка стала підґрунтям для радикального націоналізму. Донцов подавав націю як окремий природний вид, що існує у стані постійної боротьби з іншими, прагнучи вижити та здобути панування. Він заперечував можливість мирного співіснування — у його баченні світ був ареною війни за існування, а нація — найвищою цінністю, вищою навіть за Бога та мораль.

Центральне гасло Донцова — «Нація понад усе». Суспільна структура, яку він пропагував, нагадувала фашистські моделі: з жорсткою ієрархією, диктатурою одного лідера, який керує «ініціативною меншістю» — елітою, що має право насаджувати свою волю народові, навіть через насильство. Саме таку практику пізніше реалізувала ОУН, де терор проти власних членів і громадян став буденністю. Це була партія, яка прагнула не просто керувати масами, а й знищувати тих, хто чинив опір або сумнівався.

За Донцовим, рушійними силами українського націоналізму є: воля, сила, насильство, фанатизм, ненависть, експансія та аморальність. Він вважав, що національна ідея має спиратися не на логіку чи докази, а на фанатичну віру. Сила, за Донцовим, виправдана дарвінізмом — виживає сильніший. Насильство для нього — це необхідний інструмент прогресу, засіб, який виправдовує мету. Усі ці ідеї він підтримував цитатами з мислителів на кшталт Сореля та Вольтера, хоча й трактував їх у власному ключі.

Національна еліта, за його словами, має нав'язувати свою «єдину істину» масам, без жодної терпимості до інших поглядів. Таким чином, Донцов фактично обґрунтовував тоталітарну модель влади. Прагнення до розширення української держави, за його логікою, було природним проявом патріотизму, і той, хто не підтримував експансії, вважався зрадником.

У своїх писаннях Донцов також говорив про українців як про обраний народ, створений Богом з особливої «глини». Такі висловлювання сьогодні часто вважаються расистськими. У його системі націоналізму фанатизм, нетерпимість до інакодумства та зневага до гуманістичних цінностей були не вадами, а чеснотами. Мораль, з його точки зору, повинна була служити лише сильному, а не людині як такій. Ідеї любові, справедливості, співчуття він вважав виявом слабкості.

Саме ці засади лягли в основу ідеології ОУН, описаної у праці Донцова «Націоналізм». Усе це нагадує ідеологію нацизму — і за цінностями, і за формою [1].

Декалог українського націоналіста, за редакцією Степана Ленкавського, містив такі пункти:

7. Ви не вагатиметеся вчинити найбільший злочин, коли цього вимагатиме благо справи [2].

8. Ви зустрінете ворогів своєї нації з ненавистю та обманом.

10. Ви прагнутимете розширити владу, славу, багатство та територію Української держави, навіть через поневолення іноземців.

Бандера, лідер українських націоналістів, прагнув створити українську фашистську державу, васальну по відношенню до Німеччини, подібну до Словаччини за часів Тісо. Це не вдалося, оскільки Гітлер вважав це зайвим, оскільки родючі українські землі мали бути заселені німецькими колоністами.

Все це створило відповідний ідеологічний фон для Волинської різанини.

Волинська різанина

Волинська різанина [3] була геноцидом поляків, спланованим УПА. УПА хотіла побудувати етнічно однорідну українську державу за взірцем нацистського Третього рейху, без поляків, вірмен, чехів та євреїв.

Американський історик Тімоті Снайдер писав: «Українці навчилися цієї тактики масових убивств від німців. Саме тому етнічні чистки УПА були напрочуд ефективними, і саме тому поляки Волині в 1943 році були майже такими ж безпорадними, як євреї на Волині в 1942 році. Кампанія проти поляків розпочалася на Волині, а не в Галичині, ймовірно, тому, що українська поліція відіграла більшу роль у подіях Голокосту там». Це пов'язує знищення євреїв з різаниною поляків і пояснює присутність на Волині тисяч українців, які мали досвід у вчиненні геноциду".

У червні 1943 року тодішній командир групи УПА-Північ Дмитро Клим Савур видав секретну директиву територіального командування УПА на Волині про проведення масштабної операції з ліквідації польського чоловічого населення віком від 16 до 60 років: "[...] Ми повинні провести масштабну операцію з ліквідації польського елементу. Коли німецькі війська підуть, цей зручний момент слід використати для ліквідації всього чоловічого населення віком від 16 до 60 років. [...] Ми не можемо програти цю боротьбу і повинні будь-якою ціною послабити польські сили. Лісові села та села, розташовані поруч з лісовими масивами, повинні зникнути з лиця землі".

Найбільша кількість убивств сталася влітку 1943 року. Вбивства часто відбувалися по неділях. Українці користувалися тим, що польське населення збиралося в церквах під час меси, тому церкви часто оточували, а вірян перед смертю жорстоко катували (наприклад, розрізали людей навпіл пилкою по дереву, виколювали очі, спалювали живцем, розрізання орлом чола ножем, розпорювання животів вагітних жінок та насадження дітей на палки). Існує понад 300 описів жорстоких способів убивства поляків, зокрема cаме тому символом Волинської різанини у Варшаві є Христос на хресті з відрубаними руками.

Армія Крайова довго ігнорувала попередження щодо УПА, зосереджуючись на боротьбі з німцями. Деякі польські історики (наприклад, Вєцоркевич і Зихович) звинувачують її у зраді польського цивільного населення Волині в ім'я нереалістичних політичних цілей.

АК занадто довго розраховувала на угоду з УПА, не вступаючи в боротьбу. Водночас УПА імітовала угоду з АК, розповсюджуючи листівки про необхідність спільної боротьби проти німців та радян. АК намагалася вести переговори з УПА, але безуспішно. Представник АК в УПА, Зигмунт Румель (молодий офіцер і перспективний поет), був убитий за наказом Федіра Шабатури — його шкільного друга, місцевого командира УПА. Після трьох днів тортур Українці розірвали його кіньми.

11 липня 1943 року відомий у Польщі як "Кривава неділя" (день, визначений польським Сеймом Днем пам'яті жертв Волині). Це була підготовлена та спланована акція. Того дня загони УПА здійснили скоординований напад на 99 польських сіл під гаслом "Смерть полякам". Після оточення сіл, щоб запобігти втечі мешканців, відбулися масові вбивства та руйнування. Польське населення вбивали кулями, сокирами, вилами, косами, пилками, ножами, молотками та іншими знаряддями вбивства. Після вбивства населення польські села спалювали, щоб запобігти переселенню.

Польські історики підрахували, що в результаті етнічних чисток серед українців загинуло близько 80 000-130 000 поляків. УПА також вбивала українців, які допомагали полякам. Членів змішаних шлюбів змушували вбивати своїх польських дружин/чоловіків.

Кількість українців, які загинули в результаті польських заходів відплати або превентивних дій, оцінюється в 10 000-15 000.

Сьогодні на Заході України часто вшановують людей, які мали безпосередній стосунок до насильства проти мирного населення під час і після Другої світової війни. У Львові є пам'ятники Роману Шухевичу, Роману Клячківському, а також — дивізії СС "Галичина", бійці якої брали участь у вбивствах поляків, беззахисні мирні жителі, у Подкамені, Гуті Пеняцькій чи Палікові. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі визнав дивізію СС "Галичина" злочинною організацією. Україна — єдина країна в Європі, де стоїть пам'ятник воякам СС. Хіба це не турбує українців?

Україна, звичайно, має право обирати своїх героїв. Але кожен вибір має свої наслідки. Якщо Україна встановлює пам'ятники націоналістам з УПА, відповідальним за Волинську різанину, та називає вулиці на їхні імена, то не дивно, що поляки з недовірою дивляться на українців.

Євросоюз ніколи б не був створений, якби у Німеччині були пам'ятники Адольфу Гітлеру та вулиці його імені. Якби в Німеччині були політики, які виправдовують концентраційні табори і виправдовують необхідність знищення євреїв, то всі європейці дивилися б на німців з недовірою: "Якщо вони це виправдовують, то вони нічого не зрозуміли, нічого не навчилися і вони завжди можуть зробити це знову".

Пам'ятники, назви вулиць, виправдання та героїзація злочинців – це впливає на виховання майбутніх поколінь. Подібні побоювання не безпідставні. Статуї Сталіна досі стоять у Росії, а мавзолей Леніна у Москві. Багато росіян виправдовували і продовжують виправдовувати їхні злочини. Наслідки ми бачимо сьогодні в Україні...

Український уряд досі не дозволяє Польщі ексгумувати та гідно поховати польських жертв на Волині (після 20 років запитів ми отримали дозвіл на ексгумацію в Пузниках, скільки років нам ще чекати на решту місць?). Вони дають лише порожні обіцянки, які нічого не призводять. Можливо, роздроблені кістки жінок та маленьких дітей зруйнують імідж України як безневинної жертви? Однак ми вважаємо, що взаємне прощення має ґрунтуватися на істині, і прощення не означає забуття про жертви. Пробачити не означає вдавати, що нічого не сталося. У постраждалих має бути власний цвинтар, де щороку сім'ї та президенти Польщі та України могли б запалювати свічки.

Цікаво, чому деякі українці не розуміють, що ми хочемо гідно поховати своїх предків? Чому вони не розуміють, що це важливо для нас? Чи хвилюватиме їх, де поховані тіла їхніх близьких? Невже менталітет українців настільки відрізняється від менталітету поляків, що їм байдуже, що станеться з тілами їхніх загиблих? Чи у нас абсолютно різні системи цінностей? Якщо так, то, можливо, ми таки не підходимо один одному? А може, українці такі вбивці, як і росіяни? Росіяни ставлять пам'ятники Сталіну, українці – Бандері. Обидва вони поклоняються злочинцям як героям.

Якщо ми такі різні, можливо, нам варто відмовитися від мрій про стратегічний польсько-український союз і натомість побудувати високий паркан (такий самий, що й на кордоні з Білоруссю)?

Україна має багато героїв у своїй багатій історії. Чому вона прославляє злочинців УПА? Це не лише аморально та шкідливо для стосунків із поляками та євреями. Це ще й безглуздо – тому що російська пропаганда використовує це проти України, представляючи українців фашистами. Навіщо вибудовувати свою національну ідентичність на таких "героях"?

Для українців зі східної чи центральної України тема Волині не існує або є неважливою подією з минулого, якою не варто займатися. Для нас Волинь – це національна травма, порівнянна з Варшавським повстанням чи Катинню. Ігнорування цього питання в Україні не спрацює. Поляки роками сигналізували українським політикам, що це питання потрібно вирішити.

Не потрібна жодна російська пропаганда, щоб пробудити дистанцію поляків до України – достатньо перекласти польською мовою заяви українських журналістів та публіцистів, які тривіалізують або виправдовують вбивство поляків, або спроби створити симетрію там, де її немає (наприклад, порівняння геноциду на Волині з переселенням православного населення в рамках акції "Вісла" з дерев'яних хатин у Бещадах до постнімецьких цегляних будинків на Мазурії та Померанії). Достатньо показати полякам заяви В'ятровича чи Фаріон, і симпатії до України впадуть до нуля.

Причини погіршення настроїв у Польщі щодо України

Симпатії до України в польському суспільстві знижуються з таких причин:

1. Тема Волинської різанини є важливою для більшості поляків, незалежно від політичних поглядів, зокрема й дружніх до України. Україна мала багато можливостей врегулювати це питання. Замість того, щоб дозволити ексгумації там, де лежать тіла вбитих поляків (скрізь, не лише в одному місці), ми чуємо лише фальшиві обіцянки. Україна — єдина країна у світі, де встановлені пам'ятники есесівцям (з дивізії СС "Галичина"). Як тоді дивуватися, що це викликає недовіру серед поляків?

2. Спроба знищити польське сільське господарство (яке не може конкурувати з українським). Оголошення транзиту "технічного зерна" на кордоні та подальший продаж його в Польщі — замість в Африці — повноцінним. А потім здивування тим, що фермери блокують кордон і висипають українське зерно.

3. Катастрофа української ракети в Пшеводові та загибель двох поляків. Зеленський не вибачився перед родинами жертв за це (хоча навіть Байден порадив йому "змінити наратив"), але наполягав на тому, що ракета була російською, намагаючись втягнути Польщу у війну з Росією (Американські літаки АВАКС, що кружляли вздовж польсько-українського кордону, відстежували політ усіх ракет, що пролітали над Україною). Наполягання на брехні викликає лише недовіру та небажання.

4. Запровадження "електронної черги" на кордоні для вантажівок, що дозволяло корумпованим українським митникам збирати хабарі за проїзд з польських перевізників. Ті, хто не платив, чекали тижнями. А потім українці були дуже здивовані, що польські перевізники встановили блокаду з їхнього боку.

5. Перехід Зеленського у 2023 році від союзу з Польщею до союзу з Німеччиною. Допомога Німеччині у поваленні проамериканського та проукраїнського уряду ПіС у Польщі на користь пронімецького уряду Туска (шляхом провокування конфлікту через зерно). З точки зору Польщі, німецько-український союз є загрозою в довгостроковій перспективі, як і російсько-німецький союз. А українці, які вважають Бандеру своїм героєм, нічим для нас не відрізняються від росіян, які прославляють Сталіна.

6. Грубе ставлення Зеленського до Сікорського та Туска, спроби вести переговори з позиції сили (не маючи жодної реальної сили).

Це так ви ставитеся до союзника? І зараз, коли я дивлюся українські ЗМІ, я бачу всюди ті самі наївні пояснення: "російська пропаганда", "передвиборча політична гра в Польщі". Ні, саме ваш уряд призвели до погіршення настроїв у Польщі щодо України. Отже, падіння підтримки України є результатом політики Зеленського щодо Польщі. Якщо українці цього не розуміють, це означає, що вони нічого не розуміють.

Що нас зближує?

Українці та білоруси, як і росіяни, є східними слов'янами. Вони говорять східнослов'янською мовою — білоруською, українською чи навіть російською. Вони, як і росіяни, православні. Однак є важлива відмінність у менталітеті, яка відрізняє їх від росіян. Можливо, після двох століть життя у дворянській демократії (у Речі Посполитій, як у Гетьманщині) вони навчилися цінувати особисту свободу та право обирати свого правителя. Щодо цього вони більше схожі на поляків, ніж на росіян.

Білоруси довели свою любов до свободи повстанням проти Лукашенка, а українці — Помаранчевою революцією та Майданом. Вони хочуть обирати своїх президентів, і мати можливість відправляти їх у відставку на наступних виборах, якщо вони не виправдають очікувань. На відміну від росіян, які завжди підкоряються своєму правителю, чи то Чингісхан, цар, перший секретар чи Путін. Вони хочуть бути вільними людьми у своїй країні, а не рабами, як росіяни.

Поляки та українці наразі є одними з найбільш проамериканських країн у Європі. США були традиційною країною еміграції для поляків. Американська польська громада має певне значення на президентських виборах у США. У нас є спільні національні герої (Костюшко та Пуласький). Ми цінуємо схожі цінності, такі як свобода та демократія. Симпатія поляків до США триває щонайменше дванадцять поколінь, і навіть комунізм не зміг цього змінити. Тому для нас бути васалом США (на відміну від васала Росії чи Німеччини) зовсім не є проблемою, якщо наші інтереси поважаються. Тим більше, що прагматичні американці застосовують у переговорах принцип "win-win", запозичений з бізнесу (прибуток для обох сторін угоди).

Російська пропаганда щодо польських територіальних претензій до України

Польща не має територіальних претензій до сусідів. Нам не потрібний Львів.

У середні віки територія була важливою для прогодування нації. З огляду на продуктивність сільськогосподарських робіт на той час, для харчування сім'ї необхідно було мати близько 24 гектарів землі. Земля означала можливість виживання.

Нині, завдяки штучним добривам та механізації сільського господарства, це вже не так важливо. Отже маленька Польща може нагодувати половину Європи. Як показали лауреати Нобелівської премії з економіки, освіта суспільства та верховенство закону зараз важливіші для багатства націй, ніж площа країни та її природні ресурси.

У країні, де немає корупції та злочинності, де можна розвивати приватну ініціативу та багатіти, а держава не грабує підприємців, а забезпечує їхню безпеку – нація стає все багатшою і багатшою. Саме тому за 30 років ВВП Польщі (яка не має стільки нафти і газу, скільки Росія) виріс і перевищив ВВП Росії на душу населення.

Путін цього не розуміє, що давно очевидно всім політикам цивілізованого світу. Розмір території вже не має такого великого значення, як у Середні віки. З цих причин Польща не зацікавлена в окупації українських земель і не потребує ворожої національної меншини на своїй території. У нас є добрі кордони та достатньо бідних територій у Польщі, які потребують інвестицій, як-от Підляшшя.

Немає політиків, які проголошують такі гасла, незалежно від політичної приналежності. Навіть політики, які вороже налаштовані до українців, не хочуть Львова. Особливо вони не хочуть бачити українську національну меншину в межах Польщі. Я вважаю, що це плід російської пропаганди, яку, на жаль, повторюють деякі українські ЗМІ.

Прикладом є візит Славоміра Менцена до Львова, де він показав пам'ятник Бандері, засуджуючи цього злочинця. Він жодного слова не сказав про зміну кордонів. Однак на українських YouTube-каналах я бачив заголовки: "Менцен вимагає повернення Львова". Це настільки далеко від реальності, що після Першої світової війни наші націоналісти хотіли невеликої, етнічно однорідної Польщі, а не великої та багатонаціональної. Вони не розглядали варіант вбивства будь-якої національної меншини, а асиміляції, тому під час переговорів у Ризі забрали у більшовиків менше землі, ніж ті були готові віддати. Згідно з працями польського філософа Фелікса Конечного про цивілізацію, вони вважають українців (а також самого Пілсудського!) культурно чужими представниками туранської цивілізації (а поляків – представниками латинської цивілізації) і з цієї причини хотіли якомога менше українців у спільній державі (всупереч федеративній, багатонаціональної концепції Пілсудського).

Специфікою польського націоналізму був його культурний, а не етнічний характер. Польськість визначалася прийняттям польської культури, а не походженням. Саме тому єврей (майор Оствінд-Зузга) міг командувати підрозділом польських націоналістів під час Другої світової війни, адмірал Унрунг, німець за походженням, командував обороною Геля в 1939 році, а доктор Аондо-Акаа, наполовину нігерієць за походженням зі смаглявою шкірою, був активним членом націоналістичної партії та брав участь у щорічному націоналістичному марші у Варшаві з нагоди Дня Незалежності. Сам Менцен має німецьке походження, що не заважає йому бути лідером польських націоналістів і боротися з Туском за його пронімецьку політику. На відміну від системи цінностей українських націоналістів («нація понад усе"), ієрархія цінностей, яку пропагують польські націоналісти, міцно пов'язана з католицизмом: "Бог, честь і батьківщина".

Важливість викорінення корупції для розвитку України

Чому південь Італії бідний, а північ багатий? Тому що на півдні Італії існує мафія, яка корумпувала місцевих політиків, що укладають контракти для приватних компаній. Немає чесної конкуренції, тому бізнес не розвивається. Програє весь регіон.

Наразі головною проблемою України, яка руйнує її не менше, ніж війна з Росією, є корупція. З українських ЗМІ ми дізнаємося, що економічного успіху Польщі було досягнуто за рахунок грошей ЄС і завдяки трудовим мігрантам з України.

Польща отримала від ЄС 163 млрд євро з моменту вступу до Союзу з 2004 до 2023 року (чисті доходи після відрахування польських внесків). Дотації ЄС щорічно становили лише 3,5-4% польського бюджету. Тому вони не були вирішальними. Тим часом Україна отримала понад 250 млрд євро підтримки від ЄС, США та МВФ з 2014 по 2021 рік, до початку повномасштабного конфлікту в 2022 році. Україна отримала набагато більше за Польщу! Що сталося із цими грошима? Де є українські автомагістралі? Чому до 2022 року українці в Україні не заробляли більше за поляків?

У Польщі була схожа ситуація. Ярослав Качинський багато разів казав, що корупція була нашою найбільшою проблемою ще у 90-х. Спочатку було викорінено звичайну злочинність. Були арештовані члени мафії, які займалися пограбуваннями та вимагали гроші за захист у малого бізнесу. 

Прийшовши до влади у 2015 році, ПІС ліквідував мафію ПДВ та паливну мафію. Доходи бюджету зросли настільки, що вдалося знову знизити пенсійний вік і платити на кожну дитину спочатку 500, а тепер 800 злотих. Він створив Центральне антикорупційне бюро та призначив його головою чесної людини. Багато чиновників тепер бояться брати хабарі.

ПіС також вирішив поступово, але безперервно підвищувати мінімальну заробітну плату. Ліберали протестували, що компанії збанкрутують, а безробіття збільшиться. Тим часом внутрішній ринок розширився, люди стали більше купувати, компанії розвивалися і більше заробляли, бідність серед багатодітних сімей було ліквідовано, безробіття впало до рекордно низького рівня, що тепер нам потрібні робітники з-за кордону. Нині поляків до Польщі повертається більше, ніж їде.

Іншими факторами, що мали значення для розвитку Польщі, були спрощення правил ведення бізнесу, зміна підходу податкових службовців до підприємців, будівництво інфраструктури (доріг), підвищення безпеки, податкові пільги для інвесторів, що залучило іноземні інвестиції, вартість яких значно перевищувала вартість субсидій ЄС. У 2024 році вартість іноземних інвестицій у Польщі вперше в історії була вищою, ніж у Китаї.

Кожна така інвестиція підвищує безпеку Польщі подібно до американських баз – чим більше грошей західні інвестори вкладають у Польщу, тим менша ймовірність того, що західні уряди приймуть анексію Польщі Путіним і тим більша ймовірність того, що вони допоможуть Польщі у разі війни. Кожна інвестиція також створює нові робочі місця для поляків.

Це позитивний зворотний зв'язок – американські війська стежать за американським бізнесом, щоб його охороняти, що підвищує безпеку бізнесу та приваблює нових інвесторів.

Підсумовуючи, бажаю вам вдалих геополітичних рішень, реформування вашої країни, вступу до ЄС, та сподіваюся на тісну співпрацю між Польщею та Україною.

___________________________________________________