У формуванні способу мислення важливу роль відіграє школа в загалом і прочитана в шкільні роки література зокрема. Спробую пояснити цю думку на прикладі відомого твору Достоєвського «Злочин та покарання». Пам'ятаю, як вчителька россійської літератури майже плакала, розповідаючи про геніальність Достоєвського, який в усіх барвах описав душевні муки Розкольникова з приводу вбивства старої. А мене навпаки розчарувало, що автор так сильно спростив історію, тим самим опустившись на рівень якогось автора кримінальної хроніки чи дільничого, що заповнює протокол на місці злочину. Який чи то готується перекваліфікуватися в автора мелодрам, чи готується піти на побачення з чуттєвою дівчиною і збирається зворушливо розповідати їй про свою роботу. «Наша служба і апасна і тудна» і далі по тексту. Така творчість може бути цікавою хіба що для чуттєвої дівчини чи судмедексперта. При чому не виключено, що це одна й та сама людина. 

Як на мене, Достоєвський повинен був віддати жінці перемогу у сутичці. Описати її почуття від переляку, бо не кожен день доводиться відбиватися від чоловіка з сокирою, до тріумфу духу сильної жінки, яка змогла переступити через природний страх перед фізично сильнішим та безжальним нападником і здолати його в нерівній боротьбі.

Чому я стверджую, що процентниця сильна жінка? Не тільки через те, що вона (припустимо це на хвилинку) перемогла. Вона була сильною навіть до знайомства з тим пришелепкуватим студентом, бо в ті часи жінки, за звичай, не отримували гарної освіти та вдовольнялися другорядними, майже безправними ролями в суспільстві. Переважна більшість жінок нічого не тямили в економіці та бізнесі, можливо, навіть не дуже гарно вміли рахувати, бо працювали в ті часи, більшою мірою, чоловіки. А героїня, яку Достоєвський так безглуздо вбив руками того бовдура Розкольникова, змогла побудувати власний бізнес (невеликий, так, але все ж!), сама собі заробляла на життя та  навіть утримувала вагітну сестру Єлизавету. У 19-у сторіччі, в час, коли ідеї гендерної рівності лише починали вітати в повітрі, це був, можна сказати, справжній жіночий тріумф волі, образ, який міг би стати гарним прикладом для феміністок. На образ цієї білокурої бестії могли би рівнятися б Клара Цеткін, Роза Люксембург та, рятуй Боже, Олександра Колонтай! Наскільки цікавіше та практично корисніше у підлітковий вік для дорослого життя було б почитати, як вона започаткувала свій бізнес, як вела справи, які перешкоди їй довелося подолати, перш ніж вона змогла досягти успіху. Врешті-решт, як вона могла б захищати себе на суді, як могла б вплинути на її бізнес ця пригода з божевільним студентом? Чи змінилося б до неї ставлення в суспільстві після того, як вона змогла вполювати фізично сильнішого за неї хлопця? Вона користувалася б через це повагою чи розповсюджений в її часи чоловічий шовінізм зруйнував би її життя? Що б вона робила б, якщо суд виніс би обвинувачувальний вирок? Змогла б здобути авторитет у буцегарні? Чи навпаки, у разі виправдання заснувала б жіночий рух, можливо, навіть почала б вести курси жіночої самооборони на основі власного досвіду, зробивши для себе висновок, що навіть такі люди, як Розкольников, при погляді на них під певним кутом, не вороги, а вчителі?