ми, українці, завжди любили казки і вміли у них вірити.
ще не так давно (за мірками матінки-Історії) більшість з нас вірила у казку про Сплячу красуню і сімох генеральних секретарів
але прийшли часи нових казок...
отож, влаштовуйтесь зручніше — ми починаємо:
давним-давно жила-була Попелюля
однажди вона потрапила на королівський бал, і їй так понравилось, шо вона рішила ніколи звідти не свалювати
і вся королєвская (то не хвамілія така) конніца, і вся королєвская рать, нє могут Шалтая, нє могут Болтая, Шалтая-Болтая собрать...собрать, дать дєнєг на дорогу і відправити у відставку
він від Бабушки ушол, він від Дєдушки ушол, но від своїх корнєй (по материнській лінії) старався далеко не відходити
сказка ложь, да в нєй намьйок, начинка і цільні горішки
сорок брутальних мужчін у закритому помєщєнії... ну чим не мєчта каждого радикального персонажа
давним-давно (ше до позаминулих виборів) жила-була Снєжная Королєвська, но як вона не старалась — ніяк не могла скласти з букв «П» «О» «Ж» і «А» слово «ВЄЧНОСТЬ»
і знесла курочка ларьочки...
«а король то — голий» сказав хлопчик ... і піз@анув коктейльом Молотова по палацу
далеко на Сході плюгавий Кримпельштільцхер предлагав ісполніть любе желаніє кожному, хто зможе вгадати його ім'я
но всі просто желали йому здохнути — бо «Х@йло» вимовляти було легше... да і прижилось уже
Телесик ніяких особєнних подвигів не совєршав, но усім сусідам розказував, шо обернув Бабу-Ягу у ядєрний пепел
а ті, хто його слухав — перетворювалися на Злидні
але які б казки нам сьогодні не розповідали, — завжди слід пам'ятати:
казки живуть доти, доки ми самі у них віримо.
сторінка автора: https://www.facebook.com/terytoria