Саме так сказав представник Президента у Конституційному Суді, обґрунтовуючи тим самим необхідність переходу до президентської форми правління.

І дійсно – останні опитування того ж КМІСу показують, що 54,1% українців обрали б сильного лідера, а не демократичну країну. Протилежної позиції дотримується 31%. Тобто, більше половини проти третини.

То в чому ж проблема? Чому українці хочуть лідера, а їм підсовують парламентську республіку? Проіскі Москви? Послаблення країни?

Та проблема у тому, що не зважаючи на більшість 54% хочуть бачити на посади країни різних лідерів. І це не дилема Зеленський чи Порошенко чи Бойко. Це не проблема в тому, що в нас різна політична культура. Таке існувало завжди. Навіть у маленькому селі буде більше тих, хто не любить сільського голову, ніж тих, хто його любить. Будуть різні групи впливу.

Віра в месійність котрогось з лідерів призводить лише до одного – до розчарування. І чим більша віра – тим більше розчарування.

Ми не Росія, ми не Білорусь. Ми, українці – ментально інші. І не тому, що ми різні. Якраз спільного в українців від Ізвариного до Чопа більше, ніж різного. Так, у нас на двох українців три гетьмани. У нас анархісти завжди користувались повагою, а президент ніколи не був «священною коровою», яку не можна чіпати. Ми – індивідуалісти. Це не погано – це така наша особливість. Бо головна ціль для українця – це не вмирати за країну, а жити вільно у своїй країні. Головна цінність – це свобода.

І давайте запитаємо у тих, хто за «сильну руку» — чи підтримують вони режим «сильної руки», якщо до влади прийде конкретна особистість? Давайте в опезежистів запитаємо про Порошенка, а у єесівсців – за Медведчука? Цифри будуть кардинально відрізнятись від тих 54 на 31. На відміну від прихильників парламентської форми – які знають, що за будь-яких розкладів працюватиме режим стримування і противаги у вигляді і парламентської опозиції, і навіть членів самої коаліції.

Можливо через нашу особливість у нас приживались тільки ті сильні лідери, які були насаджені ззовні. Але точно наша ментальність — це причина того, що жодна людина, яка намагалась узурпувати повноваження в Україні – не втрималась на своїй посаді.

Один народ – один лідер – це не наша фішка.

Україні потрібна парламентська республіка. Це – відображення нашої ментальності. Діалог і домовленості, а не сліпе виконання наказів більшою мірою відповідає нашій внутрішній потребі.

А розмови про те, що «необхідно посилювати президента» завжди велись тими, хто був під президентом. І ці ж люди потім змінювали свою точку зору, коли потрапляли в опозицію.

Єдина сильна рука, яка потрібна українцеві — це та, якою він сам собі почне кувати своє щастя. А не чекати, що хто за нього щось зробить