Вперше рівень довіри до Президента України Володимира Зеленського став нижче, ніж недовіра.

Опитування було проведено КМІС 20-23 червня 2020 року

Причин падіння довіри багато:
1. «Хороший хлопець» і «хороший управлінець», — це дві різні речі. Я сюди віднесу давню українську політичну традицію — придумувати собі месію, а потім розчаровуватись в ньому. Власне, ця причина найменшою мірою залежить від самого Володимира Зеленського, а є проблемою української політичної культури. Не знаю як на виборах 2024 року, але у 2029 році ми знову будемо гратись в месію. І знову будемо розчаровуватись.

2. Відсутність команди. В принципі не дивно, з огляду на те, що голосували за «неполітика» (конгломерат представників різних, часто конкуруючих між собою команд, «посилений» неполітиками-непрофесіоналами — це не команда). А захід останнім часом «старих професіоналів» з минулої влади лише поглибив неприйняття Зеленського з тієї частини його патріотичного електорату, яка голосувала за нього тільки тому, що розчарувалась у Порошенкові.

3. Відсутність ідеології. Добре, ідеології немає у більшості партії немає, тому — відсутність хоча б якоїсь базової ідеї, за яку можна зачепитись. Заяви про трансформацію від лібертаріанства до соціал-лібералізму так і залишившись заявами. і якщо патріотам, і навіть проросійським силам є за що зачепитись, то з ідеологією «за все хороше проти всього поганого» — можна впевнено йти до нульової підтримки.

4. Декоративність змін — більшість популістських рішень прийнятих, але на практиці так і не відчута людьми — зняття недоторканості депутатами, обмеження зарплат держслужбовців. Рішення прийняті, але на практиці, наприклад, скасування недоторканості не призвело до того, щоб хоч одного депутата змогли притягнути до відповідальності.

5. Нездатність дати відповідь на головні виклики президентства:
- швидкий мир на Сході;
- коронавірус і «дивний» карантин.

6. Зростання критики. Якщо на початку президентства опонентами Зеленського були представники лише патріотичного табору, то через рік ситуація погіршилась і критикувати почали проросійські сили, які, до речі, контролюють значну частку в інформаційному просторі. Фактично, Зеленський опинився під тиском з обох сторін — боку патріотів і з боку проросійських сил. І не маючи реального підґрунтя у вигляді ідеології, посунути його і з патріотичного і з проросійського електорату виявилось не складно.

7.Нездатність знайти себе. Протягом року Зеленський декілька разів намагався змінити свій імідж, так і не знайшовши себе. Можливо, це через те, що він все-таки актор і намагається грати різні ролі. Але виборцям треба, щоб він грав сам себе. Спочатку Зеленський був «своїм хлопцем», потім він почав грати в українського Лукашенка ("полювання на чортів"), потім з хлопця із народу він почав грати "справжнього президента" (з краваткою і зверненнями не з динамікою, а в офіційному стилі).

8. Самоусунення від прийняття рішень. Минулі два тижні він взагалі зник з інформаційної орбіти видаючи на гора "інформаційні консерви", які були далекі від реальних проблем. Фактично — він став президентом оточення, тобто, рішення приймають інші, а сам Зеленський став декоративною постаттю. І від зміни оточення найбільше залежить зміна політики президента

Так чи інакше, Зеленський мав величезний карт-бланш. Але він його витратив на те, що шукав свою ідеальну роль президента. І замість того, щоб обміняти довіру на непопулярні реформи, він її витратив на те, щоб розтягнути утримування позитивної довіри на цілий рік.