Трагічно, коли обривається життя. Коли воно обривається зненацька, а особливо — коли це життя молодої людини. Та найцинічніше те, що громадська думка згадує про це не тоді, коли гине людина, а коли йдеться про масову загибель.

Зараз, коли ще не вчухнуть емоції почнеться пошук відповіді на питання «хто ж винен?» І чиє б прізвище не назвали — це буде лише технічна сторона трагедії. Бо якби не війна, якби не російська агресія, можливо частина з цих курсантів не пішла б у військові льотчики. Тому ідеологічна відповідальність за смерть кожного українського військового, навіть якщо вона відбуватиметься не на фронті, — з 2014 року — лежатиме на Російській Федерації. Доки існуватиме путінський режим, у нас будуть гинути ті, хто захищає нашу країну від нього.

Авіакатастрофа матиме прізвище відповідального. Але це будуть прізвища для того, щоб нагодувати натовп. Який вимагатиме крові. Навряд чи там ми побачимо прізвища тих, хто примушував підписувати дозволи. Бо треба було прозвітуватись по планам, економити кошти чи навіть приховувати витрати.

Що робити?

Пам'ятаю, як після Скнилівської трагедії одним з перших рішень влади стала заборона показових польотів і авіашоу.

Прості рішення — на догоду громадській думці — часто бувають найтупішими і недалекоглядними.

Хотілося б, щоб цього разу — з огляду на війну з Росією — приймуть зваженіше рішення. Не скасують навчальні польоти курсантів. А збільшать бюджет Мінооборони. Для того, щоб уникати таких трагедій, але зберегти обороноздатність. Для того, щоб почати оновлювати літаки, яким по 43 роки і закупити навчальні літаки. Так, з одного боку, це може бути непоганий літак і його ще можна роками експлуатувати. А з іншого — на ньому вчились діди сьогоднішніх курсантів.

Але це contra spem spera. Бо поки я писав Президент прийняв рішення заборонити навчальні польоти до моменту закінчення розслідування. А це — вважайте 4-6 місяців відсутності практики в українських льотчиків. Але прості рішення дуже добре лягають на вимоги громадської думки.