Після намагань обнулити попередні терміни Президента Росії в змінах до Конституції РФ, почав обнулятись сам рейтинг Путіна. 25% за даними опитування Левада-Центр — такого не було ще ніколи.
І власне, — це проблема для нас, яка могла б бути перемогою.
Проблема, бо падіння довіри до влади в Росії за Путіна завжди вирішувалось шляхом військового вторгнення — спочатку в суб'єкти Федерації, а потім в країни на російському прикордонні. Невелика переможна війна завжди відвертала увагу від того, що Кремль не цікавлять проблеми росіян.
100% впевненості у тому, що Росія перейде/неперейде до військового наступу в Україні немає. З одного боку війна потрібна Кремлю для збереження свого рейтингу. З іншого, — склалась сприятлива для нього міжнародна і українська ситуація. Самоізоляції інших країн на власних проблемах, зростання можливостей проросійських сил в Україні. Все це дозволяє ігнорувати міжнародне право і проводити стратегію «мирної» політичної окупації України. І звичайно — військова окупація — це економічні збитки, росіяни це чітко усвідомили після Криму і Донбасу. І чим більше буде зона окупації, тим швидше економічна криза витіснятиме ейфорію від військових перемог. Ще одне — військові дії в 2020 — це не окупація Криму і Донбасу в 2014 році — втрати будуть на порядок вищі. І людські, і економічні, і для світової рукопожатості.
Але робити хоч щось треба. Рейтинг сам себе не підніме.
Швидше за все, зараз відбудеться гра мілітаризованими м'язами Кремля — тобто нав'язування символічних загроз окупації — з метою дотиснути Україну до прийняття «мінську» в формі, яка влаштує Росію. Ці загрози будуть сприйматись як цілком реальні протягом червня-липня. Чому так? Бо в серпні вже почнеться виборча кампанія в Україні. А ризики російського вторгнення знижують підтримку проросійських сил. Це також розуміють у Кремлі.
Ми часто говоримо, що в нас є шанс повернути Крим, Донбас і нормальні відносини з Росією в разі смерті/усунення від влади Путіна. Але, навряд чи навіть перехідний Уряд Росії добровільно зіллє всі захоплені території. А у мене у мене немає упевненості в психологічній готовності сучасної політичної еліти віддати наказ про військове звільнення Донбасу, а тим більше Криму в тому разі, коли в Росії почнуться смути чи відцентрові тенденції.
Як і не спостерігається у нас ніякої цілісної стратегії дій на території ворога — я не кажу про військові дії. Я кажу про війну за цінності та порядок денний в російському інформаційному просторі. Бо без проведення такої війни — без зосередження уваги росіян на їхніх же проблемах, а не проблемах «переслідування російської мови на Марсі», ми не зможемо зупиняти прагнення Кремля вторгатись на території інших країни. І тому будь-які негаразди всередині РФ, без нашого впливу на її громадську думку, міститимуть загрози російської інтервенції для України.
Звичайно, загрози можуть йти не лише Україні, а й іншим країнам на російському прикордонні чи на «дальніх подходах к осажденной крєпості». Але — це не зменшує ризики для України. Військовий тиск — він може відбуватись через гру м'язами в інших країнах і окупацію чужих територій. Тим більше в умовах, коли ми починаємо втрачати спільну мову з тими країнами, які б могли стати нашими найближчими союзниками у протидії російській агресії.
