«1346 рік. Крим. Кафа. Кривавий захід сонця додавав якоїсь помпезної приреченості картини обложеного міста. Захисники Кафи, зі зброєю в руках заполонили мури міста і з жахом спостерігали моторошну картину. Сотні мертвих тіл випущених з каменеметальних машин летіли на їх голови, особливо страшно було, коли вони пролітали на фоні заходячого червоного сонця. „Кінець світу“ — говорили старші люди, прикладаючи свого списа до стіни, щоб перехреститись. Молодші лише з цікавістю спостерігали з мурів міста на табір хана Джанібека, звідки летіли мерці з каменеметальних машин.

У повітрі з'явився запах гнилі. Чорні, спотворені невідомою хворобою тіла з каменеметальних машин заполонили вулиці міста, звисали з дахів будинків, з дерев. Від тошнотворного запаху неможливо було нікуди дітись, він був усюди. Мерців було стільки, що фізично неможливо було в короткому часі поховати їх. Рішення прийшло само. Мерців скидали в море. Дуже швидко вода отруїлась гниллю. І страшний мор впав на Кафу. Тисячі людей отруїлись невідомою хворобою і виклали вулиці міста трупами.

Не менш жахлива картина спостерігалась за мурами міста в таборі нападників – війська хана Джанібека. Від багаточисельного і грізного монгольського війська фактично нічого не залишилось. Жменьку тих, хто вижив від страшної чуми – було важко назвати військом. А про грізну орду нагадували хіба великі кургани, насипані над тисячами великих батурів, що знайшли свою смерть під стінами Кафи не від меча чи стріли ворога, а від страшної кари, яка прийшла з під китайських гір.

… Кафа – місто, що ще недавно буяло життям, тепер нагадувало великий могильник. У дві протилежні сторони від Кафи йшли дві верениці тих хто вижив, вони назавжди покидали це місто. Одна жменька — це військо хана Джанібека, що верталась у свої степи. Інша — жменька врятованих чудом генуєзців, які поспішали на свої кораблі. Битва, в якій не було переможців. Битва де всі були переможеними.

…. Марсель. Величне місто, що розмістилось в Південній Франції на лазурному березі Середземного моря.

Серед сотень кораблів, що заполонили порт Марселю, одинокий корабель з далекої Кафи був практично непоміченим. Непримітно так зайшов, пришвартувався і непомітно так моряки зійшли на берег змішавшись з багатолюдним натовпом порту.»

Так страшна чума XIV ст. під назвою «чорна смерть» увійшла в Європу…

А далі був мор. Мор, в якому загинуло щонайменше 20 мільйонів європейців. Лише через майже 400 років Європа відновила свою популяцію станом на XIV ст. Загалом чума тоді забрала 25% населення світу. Особливо постраждав Китай, в якому багато міст втратило до 90% населення.

Знаєте де епідемія не завдала дошкульного удару? Не в Римі де папа Климентій IV втік з міста і оселився далеко, не підпускаючи до себе нікого. Не в Лондоні де урядники з епископами втікали з жахом з міста, кидаючи людей напризволяще.

І навіть не в Генуї, яка не пустила у свій порт кораблі з своїми співвітчизниками з Кафи.

А у Венеції. Де місцевий уряд не залишив співвітчизників у біді і встав на боротьбу з страшною епідемією. Вони створили санітарну комісію, яка перевіряла всі кораблі, що прибували у місто. Ті кораблі де була підозра на мор, спалювали зі всім скарбом, який там був. У місті був організований обов'язковий 40 денний карантин для всіх хто прибував зі сходу. Це стосувалось не тільки людей але й товарів що завозились для продажу. Карантин організовувався за межами міста. Була заборонена торгівля вином, закриті всі таверни, заборонені азартні ігри. Було заборонено все що приводило до великого скупчення людей. Були закриті публічні будинки, усіх повій вигнали з міста. А хто з чоловіків хотів залишити собі коханку, зобов'язаний був з нею одружитись. І навіть в найгірші часи активного спалаху хвороби, Дож міста Андреа Дондоло і Велика Рада не покинула місто. Чиновники, що покинули місто були звільнені з роботи.

Ці заходи допомогли Венеції з меншими втратами пережити катастрофу. Досвід Венеції у боротьбі з епідемією, пізніше перейняли інші європейські міста.

Це історія. Такі епідемії проходили неодноразово. Чума XIV ст. є однією з найбільших в історії.

Повернемось до сьогодення. Історія про яку написав, написана не для того, щоб нагнати страх. Історія написана з метою, щоб на прикладі Венеції 14 століття показати як правильно себе вести під час таких викликів.

В Україну везуть наших співвітчизників з Китаю. У суспільстві шириться страх та паніка, яка доходить до того, що люди блокують лікарні, щоб не допустити розміщення цих людей на карантин. В стародавній Генуї також так робили. Це не допомогло.

Перше. Потрібно чітко розуміти. Країна не може собі позволити кидати своїх співвітчизників напризволяще. В іншому випадку ціна тій країні – гріш. І час її існування визначений.

Друге. Тезис «моя хата з краю» говорить лише про недозрілість політично її апологетів. У тій ж Британії для підтримки своїх співвітчизників, які знаходяться на карантині, організовують спільні групи в соцсітках, населення збирає для «гостей» (так їх називають) книги, відеоігри, різні смаколики. Ніхто не влаштовує пікети, не палить шини. Здорове суспільство зі здоровими мізками.

І хто тут в Україні вирішив, кому жити, а кому ні, блокуючи лікарні? Люди ви адекватні? Роблячи так ви недалеко втекли від Європи 14 ст., де звинувачували євреїв у поширенні чуми, влаштовуючи поголовне спалювання їх живцем.

Третє. Якщо хоч половина правда з того що пишуть про Китай, то вірус з великою ймовірністю добереться сюди і так. Як ми б не старались його не впустити. Маса літаків щодня вилітає з Китаю у різні кінці світу.

І тут важливо зрозуміти чи ми готові до протидії вірусу. Бо здається мені ми озброєнні лише масками і антигрипіном.

Четверте. Керівництво країни і керівництво на місцях. Це є одна з найбільших проблем. Як показує наша коротка історія, у нашого керівництва, повністю відсутні навики кризового менеджменту в подібних ситуаціях. І насамперед це, а не загроза вірусу і лякає людей. Керівництво країни повинно зі всією відповідальністю віднестись до ситуації. Адже стан нашої медицини, лікарень, професійної придатності спеціалістів явно бажає кращого. Бо у випадку, якщо на стадії карантину влада допустить прокол, за це будуть відповідати заражені люди. А влада як завше умиє руки. Рівень того ж Китаю у боротьбі проти поширення вірусу і наш рівень — це як порівняння мерседеса і воза запряженого волами.

П'яте. У нас відсутня довіра до влади. І влада цю недовіру лише породжує, створюючи таємницю секретності там де її не потрібно створювати. А саме, де будуть розміщенні наші громадяни на карантин? (в якій адекватній країні, МОЗ може позволити собі таку фразу – «є 4 місця дислокації, які не розголошуються») Які лікарні готуються до цього? Які залучаються спеціалісти? Як буде проводитись обстеження потенційно хворих (термометром?)? Які заходи плануються вводити для боротьби з вірусом? Яка ситуація з медикаментами в аптеках? Який план боротьби з вірусом у випадку подальшого поширення пандемії? І так далі.

Мене наприклад напрягає цей ореол таємничості. Бо я бачу в ньому не те, що мені хочуть показати. В ньому я бачу ознаки некомпетентності і непідготовленості, які від мене хочуть закрити цим словоблудством.

І мене лякають народні обранці від влади які розказують що цей вірус це «це маркетинговий хід, щоб продати більше масок»".

В цивілізованій Європі уряди дали відповідь на всі ці питання. Чи ми не Європа? Чи наш уряд вирішив подолати вірус за допомогою масок, спалювання відьом на багаттях, і заклять типу "абракадабра" з посипанням порошку антигрипіну, заправленого соусом – "авось пронесе". Залишилось лише роздати лікарям маски птахів з великими клювами, наприскані ароматами Гучі та Армані.