І якби на те моя воля,
Написала я б скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!

Л.Костенко

Кемерово. Зимова Вишня. Це щохвилини в інфопросторі. Величезна кількість постів, дописів та новин. Відео пожежі, скрини смс дітей з палаючого кінотеатру — важко описати словами.

Це страшна трагедія. Страшна для батьків що втратили своїх дітей. Для дітей, що втратили своїх батьків. Страшна для тих хто нікого не втратив, одним усвідомленням того, як легко можна все втратити. Мої співчуття тим, хто зазнав найжахливішої зі всіх можливих людських трагедій — втрати власних дітей.

Декілька слів з приводу...

Перше. Те що сталось у Кемерово, може статись і у нас. Тому, що совок ще сидить у наших головах. Не вірите? Пройдіться по ТЦ та кінотеатрах, особливо в невеликих містах та містечках. Ви побачите там забиті дошками, чи просто зачинені двері аварійних виходів, ігнорування елементарними системами безпеки і відсутність засобів протипожежної охорони.

Якщо хтось мені заперечить нехай згадає, що сталось в 1998р. в Червонограді під час показу фільму «Армагедон». Як там в тіснявині гинули діти. А загибель дітей від пожежі у таборі «Вікторія», біля Одеси?

Тому що це все наслідки совка. Совка, який цинічно знецінює людське життя, в т.ч. і наше власне. Так знецінює, що ти біжиш на червоне світло світлофора, бо тобі дуже треба; так, що ти закриваєш аварійні двері у супермаркетах, бо так зручно; так, що ти закриваєш на ключ дітей в кінотеатрі, бо так спокійніше. І роблячи ці всі дії, ми в останню чергу думаємо про наслідки. Що про них думати? Авось проканає. До пори до часу...

Друге. Тепер про дещо інше.

От уявімо, не дай бог, що таке сталось в Україні. Палаючий торговий центр оточено правоохоронцями, які нікого не впускають бо така інструкція. Пожежні авто їдуть по півгодини і приїзджають не укомплектовані. Центральні канали мовчать про пожежу. Кількість жертв невідома. В зачинених кінотеатрах було до 300 осіб, в основному дітей. Батьків загиблих дітей не пускають на упізнавання дітей і заставляють писати заяву про нерозголошення. Забирають телефони, камери. Не пускають в морг і т.д.

Хтось може собі уявити таке? Та в нас би через 5-10 хвилин розлючені батьки з допомогою по сторонніх небайдужих людей нафіг би змели цей кордон правоохоронців. Зі всіх сторін міста туди б летіли сотні і тисячі волонтерів та добровольців рятувати дітей. Спробував би хтось не пустити батьків у морг! Все місто, а з ним й уся країна не спали б, пересилаючи кошти, здаючи кров.

І якби у нашій країні, мер сказав би, що він не поїхав на місце трагедії тільки тому, що не хотів щоб його кортеж перешкоджав руху рятувальній операції — в той же день він б сидів трясучись від страху в якомусь закапелку, боячись висунути носа, розуміючи куди йому засунуть весь його кортеж до останнього авто.

Це і є маленькі ознаки того, що дають надію на повне оздоровлення нашого суспільства в майбутньому.

Про скорботу.

Насправді дуже прикро, коли бачиш байдужість до смерті дітей. Я навіть не говорю про щось гірше. Тому що діти, не мають гинути апріорі. Крапка. Це перше.

Друге. Є люди, які дивуються, що є байдужі до загибелі дітей.

Це світ ілюзій. Абсолютно осуджую тих, хто байдужий чужим смертям. Дитячим. Ці люди не мають душі.

Прикро, але напевно розумію чому так є. Чому так було і чому так буде завжди у світі. На жаль. Світ не монітор комп'ютера. Він жорстокий.

Око за око, зуб за зуб — це закони Хамурапі, царя Вавілону (1780 року до н. е.). Якщо хтось думає, що науково-технічний і культурний розвиток людства, щось змінив у цій формулі, він помиляється. Всі війни останнього століття є відповіддю на це питання.

Насильство породжує насильство. Сієш ненависть — жнеш бурю. Якщо твої солдати вступають на чужу землю і проливають там першу кров — готуйся до ненависті, яка буде пропорційна до кількості пролитої крові. Так було завжди в історії людства.

Складно знайти в собі сили стати вищим ненависті. Зрозуміти її руйнуючу природу. Зуміти не знеособлювати того, кого ти бачиш ворогом. І бачити дітей в стані ворога.

У нас, в українців, є прекрасні слова з нашого гімну: «згинуть наші вороженьки — як роса на сонці». В цих рядках є все. Благородство і гідність. Відношення до ворогів, які названі «вороженьки». І навіть їх смерть, що описана в такій поетичні метафорі, але яка незворотна.

Так, можливо ворог часто не заслуговує на таке відношення. Спалюючи фосфором дітей у Сірії і кажучи що то самі діти посипаються попелом, щоб зробити картинку для медіа. Збиваючи мирні літаки і сміючись з того, що вони падають, бо є важчими від повітря. І т.д.

Низький моральний стан когось, є виключно проблемою світогляду та стану душі того когось. І не є вдалим прикладом для наслідування.

Душу треба зберігати в любові, розум в ясності, а автомат у чистоті. І тоді вороги, якщо такі появляться, будуть гинути як роса на сонці.

І на останок. Прочитайте те, що написано внизу. Просто вдумайтесь у ці цифри. Пропустіть їх через себе. Відкрийте шторку світу ваших ілюзій.

Щодня з голоду у світі помирає до 10 тисяч дітей!!! Вдумайтесь у цю цифру! Щодня!

У світі понад 800 дітей віком до 5 років щодня гинуть від діареї, викликаної браком чистої води і поганими санітарними умовами" Щодня!

В одному лише Афганістані в 2016 році було вбито або покалічено понад 3500 дітей!

І бережіть дітей. Вони не винні.