Версія того, що відбулось в Ірані стосовно збитого боїнгу МАУ. Трішки багато вийшло тексту, але без цього складно зрозуміти логічний ланцюжок, що призвів до катастрофи.
Колись, герой одного з радянських кінофільмів сказав таку фразу: «Восток дело тонкое, Петруха...». Перифразуючи цю фразу скажу, схід не є тонкою справою, в тому значенні в якому ми це вкладаємо, схід просто ментально, духовно і світоглядно є іншим, відмінним від західного.
Один мій друг, іранець, своїми поглядами викликав у мене часто когнітивний дисонанс. З однієї сторони він різко засуджував політику ісламської республіки, а саме її відсталість, архаїчність і догматичність. А з іншої, будучи успішним бізнесменом (бізнес в штатах), сім'я якого в 1979 році втекла з Ірану від переслідування, ставлячи завжди у приклад американську побудову бізнесу, передові технології і сучасний новаторський світогляд, невимовно радів і був гордий, коли солдати архаїчної ісламської республіки захоплювали катер з світоглядно-передовими американськими військовими. Хтось скаже що це прояв патріотизму. Але це не зовсім так. Східна ментальність вона є такою. Це як колись, вірний ісламіст Хасан Ібн Сабах то ставав пліч об пліч разом з хрестоносцями для визволення гроба господнього, то руками своїх вірних асасинів знищував європейських лідерів того часу. І це не створювало йому ніякого дисонансу.
Але не про це мова. Мова про збитий боїнг, ескалацію східного конфлікту і місце України в цьому. Чому, як і звідки ростуть ноги. «Східні тонкощі» початку 2020 року.
Дещо заглянемо в часі назад. Не в 1979 рік, а значно ближче.
Звернемо свою увагу на так званий Корпус Вартових Ісламської Революції, а зокрема на одного з найяскравіших його представника – Касема Сулеймана, убитого як ми знаємо 03 січня 2020 року ракетою випущеною з американського безпілотника.
Сам КВІР (абревіатура корпусу) був створений після ісламської революції в Ірані, а саме у 1979 році за наказом аятоли Хомейні, як противага до існуючих регулярних збройних сил Ірану, до яких у аятоли не було довіри. А тепер увага! На сьогоднішній день завдання офіційної регулярної армії Ірану — це захист територіальної цілісності Ірану, а завдання КВІР – захист революції. І це не я домислив. Так пише Конституція Ірану. Тобто, забігаючи вперед і моделюючи ситуацію, якщо дії КМІС по захисту іранської революції будуть входити в протиріччя з збереженням територіальної цілісності Ірану – гіпотетично ми маємо готовий громадянський конфлікт в Ірані. І все по закону, все як написано в Конституції. Це те що очікує Іран в найближчій перспективі, але про це пізніше.
До речі вартує сказати про те, що практика створення паралельних лояльних владі військових формувань не є новою. Тут доречний приклад існування одночасно військ Вермахту і військ СС в нацистській Німеччині, існування одночасно збройних сил РФ і військ Росгвардії в Росії. Те саме зараз робить Ердоган в Туреччині. Все це природній захист тоталітарних режимів або тоталітарних структур.
Щоб зрозуміти вагу і вплив КВІРу в Ірані достатньо декількох фактів. Перше, КВІР це повноцінна армія з сухопутними, воєнно-морськими, воєнно-повітряними силами, а також силами військ спеціальних операцій. По кількості є суперечливі дані. Офіційно це в районі 125 тис чоловік. Але в корпус також входить так зване напіввійськове народне ополчення «Басідж», котре нараховує мобілізаційний ресурс в районі 10 мільйонів чоловік. Це військова сторона.
А є ще економічна. За даними різних експертів, представники КВІРу контролюють до 1/3 економіки Ірану. І що дуже цікаво, це важливо, по іранських законах на КМІС покладена відповідальність за контроль ситуації у Перській затоці. Ви спитаєтесь яке відношення має Перська затока до захисту ісламської революції? Пряме. Перська затока це регіон з надзвичайно важливим геополітичним значенням, завдяки величезним покладам нафти. Щоб ви зрозуміли наскільки, то через Ормузьку протоку проходить від 23 до 33% глобального експорту нафти морем (Підрозділ морської статистики Lloyd"s). Зрозуміли? А як захищати революцію без зелених хрустких франклінів, лінкольнів, грантів? Тому саме перська протока є ареалом багаточисленних конфліктів, в тому числі і військових в основі яких лежать мільярди доларів. Це також запам'ятали і йдемо далі.
Одним з найбільш одіозних і впливових лідерів КВІРу був згадуваний вище Касем Сулейман. Шиїт, перс, син батьків бідної селянської родини, який всю свою юність працював будівельником, щоб погасити батьківські борги – завдяки ісламської революції, цей ідейний борець, володар дану по карате, досягнув небаченого кар'єрного росту. З 2016 року його популярність в Ірані сягнула захмарних висот. Прогнозували його на роль президента країни.
Особливості діяльності генерала Касима було те, що він керував військами спеціального призначення. Так званих сил спеціальних операцій "Аль Кудс". Простіше — це війська зовнішньої розвідки, диверсій. Його називали другим після аятоли по значимості людиною в Ірані. "Сільський хлопець, який став впливовішим за президента", — так пише про нього британська The Guardian. Його вплив був великим не лише в Ірані, але й в Сірії, Іраку, Лівані. Простий хлопець з селянської сім'ї, на совісті якого сотні тисяч жертв.
Політична структура сучасного Ірану, незважаючи на видимий зовнішній моноліт, має величезну тріщину. І ця тріщина утворилась не вчора. Санкційна політика штатів, ізоляційна діяльність ісламістського Ірану все це рано чи пізно мало б привести до створення такої тріщини. Сам Касем Сулеймані в самому Ірані має як прихильників так і противників. Розкол внутрішньополітичний в Ірані характеризується зростанням в суспільстві протестних настроїв, що зумовлені економічними підґрунтями. Політична еліта Ірану, попри ілюзорну єдність в ідеалах підтримки ісламської революції, поділилась на два табори. Умовно на помірковане крило (ліберали) і на войовниче (консерватори). Один з очільників консервативного крила і був наш одіозний Касем Сулеймані.
Як ми вже зазначали, ізоляція Ірану спричиняла до ряду проблем економічного характеру в середині самої країни. С силу цих обставин помірковане крило іранської політики у 2015 році спромоглось досягнути величезного прогресу у взаємовідносинах з Заходом. В обмін на допуск інспекторів МАГАТе на ядерні об'єкти країни та вивіз збагаченого урану — такі країни як США, Великобританія, Німеччина та інші погодились на поступове зняття санкцій з Ірану. Здавалось все, здоровий глузд переміг. Але… в країні знаходилось інше войовниче політичне крило, ну і ряд інших зовнішньо-політичних гравців.
Коротко про них.
ІДІЛ. Сунітський ІДІЛ прямий ворог шиїтського Ірану, а зокрема КВІРу. КВІР, що руками Касема Сулеймана жорстоко розправлявся з представниками ІДІЛа.
Ірак. Контрольований американцями. Який офіційно боровся проти того ж ІДІЛу разом з Сулейманом, який окрім ІДІЛа ворогом бачив і штати. Ірак є офіційний і неофіційний. Вони різняться за підтримки штатів. Коротко, якщо штати вийдуть з Іраку – офіційному Іраку гаплик.
Сірія. Ситуативний союзник Ірану та Росії. Не без участі Касема Сулеймана, режиму Башара Асада вдалось втриматись при владі. Поза пряму військову підтримку, яку надав одіозний генерал, говорять також про те, що візити Сулеймана в Москву і були його наміром завезти Росії в зону східного конфлікту.
Штати. Розглядають схід як одну з зонів своїх інтересів в главі якої стоїть чорне золото. Союзники штатів в основному серед сунітських держав.
Росія. Все те саме, тільки серед союзників переважають представники шиїтів.
Ізраїль. Кістка в горлі і сунітам і шиїтам.
Ну і ще багато інших, менших по калібру гравців.
Так от, повертаючись до 2015 року, року потепління ірано-західних стосунків. Це потепління категорично не сприймало іранське агресивне консервативне політичне крило. А також, що логічно, Росія.
І, о чудний збіг обставин, саме в 2015 році Касим Сулейман зачастив з поїздками в Москву. Напів-офіційно, напів-неофіційно мова ніби то йшла про залучення Москви у вирішення сірійського конфлікту. Але ми, як люди думаючі повинні з скепсисом відноситись до такої інформації. Адже навряд чи Росія потребувала порад якогось Касема, маючи свої багаторічні інтереси на сході, у сферу яких входив Башар Асад, який знаходився в той момент в критичній ситуації. Сулейман їздив за неофіційної підтримкою у планах замороження дипломатичного зближення Ірану з Заходом. В обмін на це Москва виторгувала собі підтримку Сулеймані одіозного Башара Асада у військовій та логістичній формах.
І от консерватори починають брати ініціативу на себе. Почались військові провокації та напади. Потепління 2015 року зникає як марево. І тут ще на арену виходить синдром Трампа, який як в нічому не бувало, грає на руку Росії та консерваторам Ірану і кладе нові санкції на Іран. Скасовує укладену Обамою "ядерну програму Ірану", з аргументацією "найгірша в історії світу". А в 2019 році оголошує КВІР – терористичною організацією. Це досить унікальний випадок, коли урядову структуру якоїсь країни оголошують терористами (хоча по правді сказати є за що).
І все, Іран далі під санкціями, і це навіть не зважаючи на спільну боротьбу з штатами проти ІГІЛ. Але це схід. Там це нормально.
Підходимо до вбивства Касема Сулеймані. Це вбивство — це якраз той унікальний випадок, коли воно вигідно буквально всім гравцям регіону. Касем став жертвою політичної шахівниці сходу (як тут не згадати про сотні тисяч невинних жертв до який він був причетний). По перше це вигідно політичній еліті Ірану. В першу чергу аятолі Ірану Алі Хаменеї, для якого публічна популярність Касема і плани останнього на пост президента створювали загрозу перерозподілу прихильності іранців. Адже вже буквально вголос іранська еліта казала, що Сулеймані сильніший та впливовіший за Хаменеї. Плюс вирішальна роль КВІРу у придушенні протестних акцій в Ірані, створювала ситуацію, при якій стражі революції могли б в якийсь момент просто встати на сторону протестуючих. І на цьому все прекрасне для Хаменеї та його прихильників вмить б закінчилось. Також не забуваємо про те, що Сулеймані це камінь, що міцно лежить на шляху між Заходом та Іраном. Нема каменю – нема проблеми. Усунення Сулеймані було вигідно як лібералам так і консерваторам. Лібералам зрозуміло — це їх політичний противник, консерватором змішано, оскільки незважаючи на те, що Сулеймані був їх лідером, в їх рядах було багато заздрісників і плюс усунення їх лідера спричинило б до масового антиамериканського об'єднання іранців та іракців. Що є явним плюсом.
Штати давно гострили зуби на Сулеймані, але політична розстановка все ніяк не була сприятлива для цього. Чому гострили? Бо впершу чергу — це нафтове питання, яке в немалій мірі контролював в Ірані КМІР. А в другу чергу- це активна діяльність Сулеймані по організації в Іраці антиамериканського спротиву і підтримка "Хезбули".
Росії також це на руку, оскільки усунення Сулеймані може спричинити ескалацію конфлікту в регіоні. Що приведе до підняття цін на чорне золото.
Сунітським країнам усунення одіозного шиїта, який добряче насолив сунітам – їм як мінімум приємно це було б почути за чашкою чая.
Ну а для ІДІЛу — це взагалі як флеш-рояль випав. Той хто їх ганяв по арабським пустелям, знищений їхніми ж ворогами.
Так от, усунення Касема Сулеймані — це результат неофіційного договорняка між багатьма гравцями. Всі послідуючі події є цьому підтвердженням.
Здача Касема Сулеймані американцям йде від іранських владних коридорів. Які віддали його американцям за реальний внутрішньо політичний профіт сьогодні і примарні надії на зовнішньо-політичний в майбутньому.
І от Трамп вивішує в себе у твітері американський прапор, а американський безпілотник атакує в Багдаді ціль, що пересувалась в аеропорту автомобілем. Ба-бах. І Нема Сулеймані. Залишився лише палець з золотим кільцем.
І весь світ застиг в очікуванні війни. Безліч експертів експертували і експертували що ось зараз все і розпочнеться, все бабахне і взагалі всім буде кришка.
Але війна скасовується. Іран і США на війну не прийшли.
А що розпочалось? Пам'ятаєте колись в Росії за Петра І були такі собі "потішні" війська, які служили об'єктом насмішок. Так от, Іран зробив "асиметричну" відповідь. Іран зробив "потішну" відповідь: обстріл балістичними ракетами американських військових баз Ербіль, Айн Асад і Аль Таджі. Чому спитаєтесь "потішний"? Бо про цей обстріл, що планувався, були попереджені всі, хто про це мав знати. Мудрі іранські військові попередили "правильних" іракців до яких баз і коли їм не варто наближатись. Що логічно веде за собою інформативність американців про обстріл.
Полетіли ракети. Наробили шуму. Загинули якісь не попереджені іракці. Аятола Хаменеї особисто спостерігав за цим з командного пункту. Шоу-фаєр.
Гнівні промови, що полетіли услід ракетам були також "потішними". Це наша відповідь штатам. Якщо вони і ще раз щось зроблять наша відповідь буде не гірше. Це не дослівно. Якщо вслухатись у зміст сказаного, то між слів виглядає наступне: Ми типу пошуміли. Як ми домовлялись. Ви завалили нашого генерала – ми шуганули ракетами в молоко. Ми не проти зарити сокирку війни, якщо з вашої сторони не буде більше ніяких дій.
Чи може хтось чув чи бачить загальну військову мобілізацію Ірану? Не на словах. Слова в наш час нічого не вартують.
Ні, керована аятолою Хаменеї хвиля народно-патріотичного гніву, по повній випускає пари, що накопились в народу до уряду країни. Вихід цих патріотичних парів гніву наразі знайшов себе лише у затоптуванні один одного на смерть, під час похорону Касема Сулеймані (50 затоптаних, 200 постраждалих).
В підсумку Хаменеї показав хто лідер в країні, Трамп показав себе як безстрашний лев, якого лякають якісь ботаніки імпічментом, Путін ковтає сльози радості, дивлячись як ціни на нафту полізли уверх… але… як показує світова практика там, де військові вирішують побрязкати зброєю – там починають падати літаки з мирними людьми.
Чому ж ракета полетіла в український боїнг "МАУ"?
Як відомо відповідальність за збитий літак взяла на себе іранська сторона. Хто був уважним то побачив, що відповідальність на себе взяли саме відомі нам стражі ісламської революції –КМІР.
Чому ж при розіграші такої політичної комбінації постраждав літак, який по ідеї не мав постраждати? Тут є декілька пояснень цьому. Перше, оскільки конфлікт ніхто не планував переводити у фазу війни, то й відповідно ні у всій країні, ні в окремих регіонах ніхто не оголошував військовий стан чи стан надзвичайної ситуації. І як звично буває в таких випадках – країна живе своїм мирним життям, а військові приведені у режим підвищеної бойової готовності. Тут до трагедії пів крочку.
Уявляємо тепер собі нервово накручених ракетників-стражів революції, яким кожен комарик на радарах може перетворитись у асиметричну відповідь янкі. Я не знаю про рівень їхнього професіоналізму, але є речі які заставляють сумніватись у ньому.
І ось на їх радарах з'являється об'єкт, що в той момент не мав б бути у небі (боїнг йшов з запізненням на годину). Множимо це все на природній хаос і страх в очікуванні удару, плюсуємо сумнівний професіоналізм … і маємо результат – збитий літак з мирними пасажирами.
І все було б певно так. Ненавмисне попадання в український боїнг. … якби не заява командувача аерокосмічними силами КВІР Аміра-Алі Хаджизаде. Ну, те що він особисто бере на себе відповідальність то таке, він командувач його й відповідальність. Далі він сказав таке: "оборонна система Ірану помилково визначила український літак як крилату ракету через напрямок, у якому він летів.". Всі вникли і осмислили цю фразу? Далі йдуть ще кращі перли "Оператор в цих обставинах мав зателефонувати і підтвердити запуск, але його система зв'язку, очевидно, не працювала. Або спрацювала система перешкод, або мережа була перевантажена".
Тепер спробуємо розібратись з тим, що нагородив цей генерал.
Я не є експертом в області ракетних установок, боїнгів і так далі. Але вся ця несуразність в словах генерала, а саме відсутність там елементарного здорового глузду наводить на питання.
Маршрут планованого польоту Тегеран-Київ — північний захід від Тегерану. По логіці розміщення американських військових баз в регіоні, очікувана американська ракета мала б прилетіти в Тегеран з півдня або з заходу (Ірак). А не летіти з Тегерану на північ.
"Оборонна система визначила боїнг як крилату ракету". Це як? Тобто швидкість крилатої ракети і боїнга одинакові? Розміри боїнга і ракети також одинакові? Це нормально коли кут польоту боїнга йде знизу вверх (взліт літака), а ракети в цій ситуації може бути або по прямій або зверху вниз? Чи оборонна система таких дрібниць не враховує?
Припускаємо такий варіант, що система ТОР, яка збила літак, не заточена перейматись такими дрібницями як швидкість, габарити, кут польоту. Наприклад у неї лише програма "свій – чужий". Тоді для чого генерал лукавить фразою "Оборонна система визначила боїнг як крилату ракету". Він типу всіх має за дебілів? І цікаво, які параметри є в оборонній системі Ірану, які вирізняють інші літальні об'єкти від крилатих ракет? Може те, що літальний об'єкт володіє здатністю просто летіти?
І ще. Про телефон. "Оператор не зміг зв'язатись по телефону бо він не працював". Всі осмислили цю фразу? Оператор ракетної установки сидить біля спускового пульту, без зв'язку з зовнішнім світом, і з переляканими очима вдивляється в монітор радару — готовий будь-якої миті шмаляти у все що рухається. Це переклад слів генерала.
Тобто я, не експерт у військовій справі, маю повірити в те, що у ракетної установки, яка знаходиться в стані підвищеної бойової готовності, і яка знаходиться поблизу цивільного аеропорту, який в свою чергу знаходиться в стані буденного здійснення цивільних авіаперевезень – повністю відсутній зв'язок? Боюсь спитатись, в такій ракетній системі ТОР є лише одна радіостанція? Там що, не передбачено прокладання кабелів для польових телефонів? І як непрофесіонал наступне питання: якщо зв'язок (гіпотетично) був заглушений клятими янкі, то як цей переляканий оператор побачив на радарі боїнг? Чи янкі не настроюють глушилки на частоту роботи радару?
Може що не так, то нехай відповідні експерти поправлять.
Все це говорить про те, що версія озвучена генералом складена на скору руку і розрахована в першу чергу на баранів. Чому так?
Або ми маємо справу з непрофесіоналізмом військових, помножених на хаос ситуації (швидше за все) або… постріл був ціле направлений, з метою під шумок збити пасажирський літак для підняття градусу конфлікту. Оскільки постріл пролунав з бази стражів ісламської революції (оголошеної штатами терористичною організацією), а ми розуміємо, що ескалація конфлікту це те, в чому зацікавлені консервативні сили Ірану, в число яких і входить КМІР. А літак просто жертва ситуації. Звісно ця версія з розряду конспірологічних теорій (дуже цього не люблю). Але так чи інакше постріл свого досягнув.
Окремо про реакцію України. Вона виглядала на реакцію країну, в якої збили не її літак. Чорні ящики не дають, загинули громадяни країни. А ми чекаємо як завершить слідство сторона, що причетна до падіння літака. Хороша позиція.
Якщо хтось скаже, що в нас великий торговий оборот з Іраном і не варта цим ризикувати, то відповім – окремо мухи, окремо котлети. Як я вже зазначав вище, слова в наш час не варті нічого. Особливо в політиці. Тому сказані гнівні слова в адрес Ірану аж ніяк не вплинуть на торгівельний баланс між країнами.
Реакція будь-якої країни на таку події з її літаком повинна бути жорсткою. Це публічна хвиля, яку потрібно розігнати. І ні які торгівельні баланси цьому не перешкода. Оскільки бізнес бізнесом, а репутація репутацією. Тим паче країни.
Якщо ви спитаєтесь про місце України в східному конфлікті, то я відповім. Ніяке. Як і всіх інших країн третього світу. Збили – обтерлись – прийняли вибачення. Як говорив герой одного комедійного шоу "Понять и простить"
Що очікувати далі?
По літаку будуть вибачення та компенсація. Можливо знайдуть якогось цапа-відбувайла якого покарають.
ІДІЛ спробує підняти голову з надією на реванш. Їх реванш залежатиме від бачення великими гравцями їх перспектив у східному регіоні. Хоча думаю вони себе вже вичерпали.
В Іраці посиляться антиамериканцські настрої. Будуть спроби терористичних атак.
Іран повільно але впевнено йде до свого фіаско. Урядового заколоту і вибуху громадянської війни.
Якщо хтось чекав на початок третьої світової війни, то цього не станеться – вона вже не перший рік триває. Просто порівняно з 20 століттям змінилась форма ведення світової війни. Війна триває за ринки
