Чоловік із багаторічним військовим бекграундом, з бойовим досвідом, навичками роботи зі зброєю та при цьому явно психічно хворий вийшов на вулицю розстрілювати людей. На обліку у психіатра він не значився, жодну терапію не відвідував і контролю з боку держави за ним не було. Ось це ядро проблеми, про це треба говорити, але замість того, щоб визнати проблему та почати її вирішувати, нам із кожної праски розповідають про російський паспорт стрільця, та про те, як він любив Гітлера та ненавидів євреїв. Як сталося, що такий ось персонаж потрапив до лав ЗСУ та навіть служив після 2022 року, при цьому ЗМІ кажуть тільки про зручніші факти його біографії. Через це картинка малюється така, ніби це був поодинокий випадок: просто неадекватний русачок пішов стріляти людей, що з нього взяти.

Але все ж не так, інцидентів із озброєними неадекватами в формі й зокрема СЗЧшниками хоч гать гати, а сама проблема є набагато глибшою, ніж її намагаються показати. Те, що багато бійців повертаються з війни травмованими – це факт, заперечувати його безглуздо. И тому держава повинна здійснювати контроль за цими людьми, аби їм допомогти з реабілітацією та адаптацією до мирного життя, а решта громадян максимально захистити від можливих наслідків. Самі військові з психічними травмами або ПТСР теж мають бути вмотивовані та сприяти реабілітації. Але насправді державі просто начхати на них та на проблему взагалі, усе «вирішення»    обмежується двома-трьома елітними центрами з історіями про чудове зцілення для репортажу, а самі військові сахаються від держ інстанцій як від вогню. Насамперед це стосується СЗЧ, кількість яких зростає у геометричній прогресії: де ці люди, в якому вони стані, в яких умовах живуть і як це впливає на їхню вже і так травмовану психіку, ніхто не знає. Це бомба уповільненої дії.

А заклали під нас цю бомбу байдужа безвідповідальна влада та безрозбірна насильницька мобілізація, бо саме вона призводить до того, що такі ось фрики, як київський стрілець, потрапляють до військ, вчаться там користуватися зброєю та  вбивати, а потім ходять серед звичайних людей мирними вулицями.  Немає контролю ані за контингентом, що відправляють на передову, ні за життям військових після фронту, немає повноцінної допомоги для нормальних хлопців, чия психіка була травмована на війні. Діагнози не ставлять, а трагедії пояснюють руснявим паспортом. Страшно уявити, що буде після війни. Держава вже кинула і своїх захисників, і решта громадян напризволяще.