Ми звикли: армія – не жіноча справа, а нашу землю вже от шостий рік поспіль боронять мужні та витривалі чоловіки. Однак тут варто задуматися. Чи справді армія – не жіноча справа? Історія знає чимало випадків, коли жінки йшли на фронт і виконували ту саму роботу, що й чоловіки. За останні роки жінка в українській армії – теж не рідкість, однак образ жінки військової не надто поширений у нашому суспільстві. Ба більше – інколи жінки прагнуть приховати свій ветеранський статус, аби уникнути зайвих обговорень.

Попри те, що до липня 2016 року в Україні жінки не могли займати бойові посади, за роки війни кількість жінок в армії зросла в кілька разів. Спершу жінки потрапляли на війну у складі добровольчих батальйонів, а з 2016 року вже можуть перебувати у лавах ЗСУ на бойових посадах. Проте досвід показував: жінки на бойових посадах у зоні військових дій були, однак у документах їхні посади не відповідали дійсності. Згідно з інформацією від Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, станом на 10 лютого 2020 року в Україні налічувалося 379 191 учасників бойових дій, серед них – 16 134 жінки.

«У нас гендерна рівність, але чоловікам білизну видають, а жінкам – ні»

Жінки-ветеранки, з якими доводилося спілкуватися, кажуть: «У нас гендерна рівність», однак потім додають, що в армії немає окремої форми для жінок чи, наприклад, гінекологів у шпиталях. Згідно з законом №6109 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях», жінки проходять військову службу на рівних засадах із чоловіками. Однак інфраструктура армії не надто готова до того, аби приймати жінок. По факту, інфраструктура Збройних сил України підлаштована виключно під потреби чоловіків, і будь-які зміни впроваджуються доволі кволо. Не так часто у медіа ми чуємо про потребу спеціалізованого медичного обслуговування для жінок у військових госпіталях; про спеціальну форму, яка б враховувала особливості жіночого тіла; жіночу нижню білизну для військовослужбовиць; умови проживання.

Незручна форма? Можна перешити

У 2017 році у ЗСУ намагалися створити спідню білизну для військовослужбовиць. Тоді навіть проводили тестування виготовлених зразків, однак наразі дівчата, які проходять службу кажуть, що білизни як не було, так і немає.

«На зразку відпрацьовується ергономіка, посадка виробу по фігурі, зручність проведення операцій в різних положеннях під час виконання задач в польових умовах та під час повсякденної діяльності в пунктах постійної дислокації», – повідомляли у 2017 році в Головному управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ.

На думку старшої матроски 503 ОБМП Лариси Малої, білизна, яку тестували 3 роки тому була не надто придатною для служби та зовсім незручною. «Ця білизна – це був жах! Там посередині трусів йшов великий шов. Зі страшними „плавками“ йшов не менш нефункціональний „верх“: майка-топ, яку влітку не носитимеш, бо жарко й нефункціонально, а взимку — холодно, бо він короткий», – розповідає Лариса Мала.

Військова із позивним Незламна також погоджується, що спідня білизна має бути зручною. З бюстгальтером у формі топу. Жінка розповідає, що їй видавали чоловічу білизну, однак вона, як не дивно, не підійшла, адже пошита саме для чоловіків. Військовослужбовиця Світлана додає, що спідня білизна для жінок має бути у вигляді топу та наголошує, що форма наразі для жінок зовсім незручна, адже пошита за єдиним – чоловічим – зразком і не підходить для жіночої фігури.

«Нам давно обіцяли якусь жіночу білизну, але її все ще немає. Звісно, що така білизна потрібна, адже ти не можеш вдягнути під військову форму бюстгальтер із мереживом – це незручно. Переважно ми носимо спортивні ліфчики. Вони дуже швидко зношуються. У нас все таке саме, як і у чоловіків: і форма, і взуття. Але виходить так, що чоловікам білизну видають, а жінкам – ні. Ще було б добре мати спеціальну форму і для вагітних, адже вона є в арміях різних країн світу», – запевняє Незламна.

Військова Інна Балог розповідає, що інколи доводиться перешивати форму за власний рахунок, адже вона може бути великого розміру та й незручна через те, що пошита за чоловічим зразком. Із взуттям схожа ситуація: оскільки берці чоловічі, буває, що немає маленьких розмірів, тому доводиться або чекати, поки з'являться або купувати за власний кошт.

Гінеколог у шпиталі: необхідність, а не примха

Важливим аспектом є і пристосованість казарм та медичного обслуговування до особливих потреб жінки. Йдеться про лікарів-гінекологів у військових госпіталях. Згідно з даними Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та їхнього дослідження щодо статусу жінок-ветеранок та сервісів, що їм надаються, яке призентували на початку березня цього року, велике значення для запобігання проблем зі здоров'ям ветеранок матиме налагодження постійного медичного обстеження військовослужбовців у зоні ООС. У рекомендаціях дослідження йдеться, що принаймні в основних тилових центрах ЗСУ на Донбасі (Маріуполь, Бахмут, Сєвєродонецьк) мають бути передбачені кабінети гінекологів та достатня кількість лікарів для обслуговування жінок-військовослужбовців. Це дасть змогу вчасно проводити профілактику, діагностику, надавати першу спеціальну допомогу, а також перше обстеження тим, хто звільняється зі служби.

«У мене була ситуація, коли треба було поставити крапельниці від токсикозу. Мене завезли в шпиталь, а там немає потрібного лікаря. Повезли у звичайну лікарню – там відмовилися приймати, бо я ж військовослужбовиця», — каже Незламна.

«Під час мобільних оглядів, які відбуваються „в полі“, не кожна жінка почуває себе комфортно»

Ветеранка Галина Клемпоуз також наголошує на тому, що у військових шпиталях потрібно ввести посаду лікаря-гінеколога. «У 2017 році я лежала у військовому шпиталі у Харкові, у мене було запалення. Хотіла, аби мене перевели у шпиталь в Рівне, однак сказали, що там немає гінекологів. Тому важливо, аби ці лікарі у військових госпіталях були, і військовослужбовиці мали змогу отримати медичну допомогу у повному обсязі. Під час мобільних оглядів, які відбуваються „в полі“, не кожна жінка почуває себе комфортно», — додає Галина Клемпоуз.

Натомість на думку військовослужбовиці Лариси Малої гінекологи у шпиталях не потрібні, бо є більш пристосовані для цього місця, а шпиталі, як правило, не настільки вузько спеціалізовані. Пані Лариса каже, що у шпиталях у Запоріжжі та Дніпрі є гінекологи. «У польових шпиталях, на мою думку, такі лікарі не потрібні», — додає Лариса Мала.

Військова Інна Балог стверджує, що за останні кілька років в армії кількість жінок суттєво збільшилася, тому медичне обслуговування, яке б враховувало всі потреби військовослужбовиць – дуже важливий аспект. «Коли ми проходимо диспансеризацію кожен рік, то нам окремо потрібно десь іти до гінеколога, а потім проходити в госпіталі всіх спеціалістів. Це досить незручно», — додає Інна Балог.

Від неналежних побутових умов – погано облаштованих душів та туалетів однаковостраждають, як чоловіки, так і жінки. Тому Галина Клемпоуз переконана, що в цьому випадку про дискримінацію не йдеться.

Військовослужбовиця Інна Балог розповідає про ще один аспект, не стільки інфраструктурний, однак важливий для жінок, які мають малолітніх дітей. Йдеться про додаткові виплати на оплату няні, якщо військовослужбовиця має малолітніх дітей або ж про створення на території батальйонів садочків. На думку військової садочки в різних арміях світу – не новина.

Кроки до впровадження гендерної рівності

Ситуація така: жінки наразі отримали доступ до служби в армії, мають змогу займати бойові посади, однак сама інфраструктура армії не пристосована наразі до потреб жінки та потребує змін. Поки невідомо наскільки ці зміни будуть швидкими.

Наприкінці 2019 року у медіа з'явилася інформація про те, що Уряд планує створити Центр гендерних компетенцій, який системно впроваджуватиме стандарти рівності чоловіків та жінок в одностроях.

«Ми в програмі діяльності Уряду записали, що гендерна рівність буде одним з наших пріоритетів. Зокрема, запланували створити Центр гендерних компетенцій у секторі безпеки та оборони. Запевняю вас, що ми такий центр створимо, – заявляв тодішній Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Дмитро Кулеба (з 4 березня – Міністр закордонних справ, — прим. авт.) під час форуму „Подвиг не знає статі“. — Нині Збройні Сили України вже майже на одному рівні з військами НАТО за кількістю жінок. У нас їх близько 10,6%, в Альянсі — 10,9%. Тож у цьому аспекті ми в НАТО вже, можна сказати, вступили. Ми працюватимемо таким чином, щоби наша політика у сфері гендерної рівності відповідала найкращим стандартам Північноатлантичного альянсу».

За словами Кулеби, має бути створена системна інституція, яка буде впроваджувати стандарти НАТО та повністю забезпечуватиме імплементацію ґендерного компоненту. «Питання ґендеру — це питання рівності в доступі до професії, поваги та інших абсолютно звичних для будь-якої цивілізованої держави речей. Ми докладемо максимум зусиль, щоб це якнайшвидше стало нормою для України», – наголосив Дмитро Кулеба. Коли саме такий Центр буде створений – наразі інформації немає.

«Якісь генерали можуть геть не розуміти, що жінкам потрібні спеціальні умови чи інша форма»

Попри всі негативні моменти, Україна все ж на шляху до впровадження гендерної рівності у Збройних силах.

«Ми на шляху до встановлення гендерної рівності в армії. Ми не можемо заявляти, що її не існує, адже країна робить кроки до цього. Наприклад, при Міністерстві оборони є гендерні радники, відділ, який займається цими питаннями. Інша справа – наскільки швидко ці зміни впроваджуються і який супротив вони викликають. Треба усвідомлювати, що якісь генерали можуть геть не розуміти, що жінкам потрібні спеціальні умови чи інша форма. Дехто й зовсім не розуміє, що взагалі жінки роблять в армії, — розповідає Галина Клемпоуз. – З іншого боку, все це ще стосується питання грошей. Простіше шити форму одного зразка для всіх. Адже сама розробка, тестування – все це час та гроші. Однак парадна форма ж для жінок існує. Для її розробки враховували особливості жіночого тіло. Гадаю, що повсякденну форму теж варто виготовляти враховуючи всі потреби жінки. Ще один момент – це спідня білизна, яку чоловіки отримують, а жінки – ні».

Упродовж останніх років тривали довгі дискусії з приводу того, чи готові жінки йти в армію, чи потрібні вони їй; чи можуть жінки воювати? Жінки довели: готові; потрібні; можуть. Але чи готова армія повноцінно приймати жінок? Наразі це питання залишається риторичним.

Авторка: Ольга Беца,
спеціально для «Без Броні – єдина база ініціатив для ветеранів»