Спортивна реабілітація для учасників бойових дій — найкращий вибір для швидкого повернення до звичайного життя, про це кажуть як самі військові, так і психологи, які працюють з ними. Досвід інших країн, наприклад США, показав, що заняття спортом надзвичайно важливі не лише для фізичної, а й психологічної реабілітації.

Спорт як порятунок

Саме на рівності психологічної і фізичної реабілітації наголошують психологи, які працюють з ветеранами, в тому числі й з тими, які отримали складні поранення та втратили кінцівки.

«Людина, яка займається фізичними навантаженнями — завжди в тонусі. Це значно підвищує самооцінку. Це дає інший погляд на речі, на життя. Психологічно це надзвичайно важливо. Бо можна киснути, зазирати в чарку, жаліти себе, „залипати“ в стані жертви. Але коли людина повертається до певного стану, який був втрачений через поранення, повертається до себе — це важливо, тоді з'являється можливість адаптуватися і будувати заново життя„, — говорить психолог Ігор Холодило, який займається питаннями адаптації ветеранів та подолання бойового стресу.

Якщо спілкуватися з військовими, які пройшли війну й отримали навіть найменше поранення — спорт вони виносять на окреме, важливе місце. Люди з ампутаціями — практично 100% присвячують себе спорту, відшукуючи кожен для себе свій вид.

«Харківські волонтери весь час витягали мене з Черкас до Харкова, щоб я дивився на хлопців, брав участь у спортивних змаганнях „Ігри героїв“, — розповів Сергій Прядка, який у 2017 році втратив ногу під час обстрілу на Світлодарській дузі й певний час перебував у пригніченому стані. — Я двічі брав участь у змаганнях на візку. Минулого року поставив перед собою мету — досить візків, буду на ногах. Потім я захотів сісти на коня і зміг це зробити, і довів усім, що можу».

Сергій говорить, що він єдиний ветеран з ампутацією, який займається кінним спортом. Але для цих занять потрібен тренер, який навчить тримати рівновагу, підкаже, навчить.

«Коли ти чогось досягаєш — хочеться більше. От, як я зараз кросфітом займаюся, можу застрибнути на тумбочку 40 см. Кросфіт хороший тим, що тренер завжди вигадує щось нове для мене, і все тіло працює„, — говорить ветеран.

Часто військові стверджують, що захоплюються спортом настільки, що досягають значно більших результатів, ніж мали до поранення. Серед всіх видів реабілітацій спортивна реабілітація є найдієвішою. Варто шукати себе у тому виді спорту, який притаманний саме вам.

«Коли люди після війни шукають себе в цивільному житті, є бажання не повертатися до попередньої роботи. Але також є бажання якось себе реалізувати. І поки немає конкретного розуміння, його можуть дати фізкультура і спорт„, — стверджує Костянтин Вінниченко, заступник уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадима Свириденка.

«В колі побратимів, з тренерами є завдання, як мета. Щоб її досягти, починаєш формувати свій режим, тренуєшся. Ти налаштований на якусь програму. Особливо, коли таку мету ставить людина після поранень і протезування й робить все, щоб цього досягти, її мозок робить все „щоб я зміг«, — додає він.

Йди до таких, як сам

Перший крок до адаптації, вважають психологи — знаходити таких людей, як сам і поступово знаходити можливості для занять.

„Це питання дуже болюче, бо ми розуміємо, скільки людей живуть там, де навіть немає інтернету. Але я б рекомендував бути в курсі ветеранських подій (наприклад, читаючи новини сайту Без броні — ред.), шукати таких як сам, щоб мати змогу хоч виговоритися, спілкуватися, знайти спільні теми й інтереси«, — говорить Ігор Холодило.

Не менш важливою є сімейна реабілітація. На цьому наголошує Костянтин Вінниченко. За його словами, це навіть сприяє об'єднанню сімей, що теж впливатиме на людину позитивно і пришвидшуватиме емоційну реабілітацію. Для сімейної реабілітації вже існує відпрацьований проект на Олімпійському стадіоні, де щовівторка і щочетверга відбуваються безкоштовні тренування. Це проект можливостей та реабілітації через спорт для ветеранів АТО/ООС, які отримали поранення, каліцтва, контузії та інші захворювання внаслідок війни.

„Хлопці замикаються в собі, але коли на стадіон спершу приходить дружина або мама, дивляться, що є спільнота, де ніхто не ставить дурних запитань, тренуються, немає обмежень… Наступного разу приводить свого родича, щоб він подивився. І вже коли він спілкується, розуміє, що це середовище для нього близьке. Потім він починає входити в цей процес. І члени сімей підштовхують до цієї системи«, — говорить Вінниченко.

За словами психолога Ігоря Холодило, якщо пояснювати ветеранам базові речі, наприклад, що підвищений рівень кортизолу можна понизити за допомогою коротких напружених тренувань і підняття тестостерону, вони починають інакше сприймати спорт.

„Елементарний лікбез дає для деяких людей результат. Також, коли людина чіпляється за це, помічає, що це її відволікло і допомагає, тримає в тонусі, тоді вона шукає можливості займатися спортом«, — говорить психолог.

Згодом ці люди показуватимуть дуже серйозні результати. А найголовніше — зробити так, щоб ветерани з пораненнями, травмами, ампутаціями не губилися. Зараз психологи і реабілітологи працюють над тим, щоб ветерани після повернення з війни об'єднувалися в групи, в клуби, організації. асоціації. І саме разом, об'єднані, вони зможуть знайти рішення і щодо спортивної реабілітації.

Складнощі та рішення

Проте, неможливо не відзначити складності із заняттям спортом у людей, які, наприклад, живуть в селах або маленьких містечках. У великому місті простіше і середовище віднайти, і тренера, і спортивний зал.

Військові часто говорять про відчуття, коли „спочатку піднятись з ліжка можеш тільки зі сторонньою допомогою, а через якийсь час вже самостійно борешся зі своїм тілом, намагаєшся відновити його функціональні можливості й бачиш, що всі застереження і прогнози лікарів не збуваються“ — це найважливіша реабілітація.

Але навіть самі ветерани стверджують, що в нашій країні дуже мало спеціалістів, які розуміють, що таке фізична реабілітація після поранень, травмування.

Для людей з пораненнями просто заняття спортом не підійдуть. До цього потрібно підходити системно і так, щоб не нашкодити. Спортивні клуби хочуть масово залучити людей і тренерів, які розуміють не лише в цілому, а як працювати з людьми, які мали поранення, проте таких є одиниці.

„Питання адаптації для людей з авмпутацією вдвічі важче, ніж для будь-кого іншого, хто повернувся. Люди, які повертаються з гарячої війни, опиняються в іншій війні — війні за себе«, — говорить психолог.

„Наразі всі тренування покладені на шию та плечі наших людей, а не на державу, — говорить ветеран Микола Левкун, який втратив на війні ноги. — У мене спочатку була реабілітація в Харківському інституті протезування. Там мені сподобалося. А потім мені стало мало, почав ходити в профспортзал. Мені пощастило, бо зі мною почав працювати тренер. Далі була Америка, де я тренувався з чемпіоном світу з бодібілдингу“.

Зараз Микола займається парабобслеєм і вже виборов 10-те місце у загальному заліку на Кубку Світу з парабобслею та 1-ше місце на Міжнародному турнірі з парабобслею у США.

Людям, які живуть на периферії, першочергово необхідно знайти побратимів, людей з подібними травмами і волонтерські організації. Шукати через будь-яку можливість: мобільний зв'язок, інтернет. Волонтери і психологи розуміють наявну проблему, розробляють програми, створюють групи, які приїжджатимуть до ветеранів, які проживають у віддалених куточках.

Наразі, як варіант „достукатися до кожного і залучити до спорту“, існує щоденна руханка — безкоштовні тренування та консультації онлайн, створена Нацрадою спортреабілітації захисників України.

Така руханка відбувається через програму Zoom. На сторінці Нацради можна приєднуватися до цих тренувань з видатними спортсменами, чемпіонами, майстрами спорту, тренерами, консультантами. Така можливість суттєво збільшує шанси почати займатися спортом і не почуватися самотньо людям з віддалених куточків.

До 2018 року в країні не було реальної законодавчої підтримки. У травні 2018 з'явився указ тодішнього президента про підтримку спортивної реабілітації учасників бойових дій. Цей указ надав можливості місцевій владі дозволити різним установам здійснювати державну підтримку для спортивної реабілітації. Проте досі немає узагальненої системи.

За словами Костянтина Вінниченка, зараз розроблена національна стратегія відновлення учасників бойових дій через фізкультуру і спорт. Був створений центр фізкультурно-спортивної реабілітації ветеранів війни. Це було здійснено у взаємодії зі Службою спортивної медицини та спортивною організацією „Колос“. Вони мають свою велику базу, яка займається людьми у сільській місцевості. Зараз надають спортивні бази у містах Скадовськ, Берегове, Ворохта.

Наразі стратегія знаходиться на розгляді у міністерствах.

„Я думаю, цю стратегію підтримають, тому що вона потрібна. Це те, без чого ми не можемо рухатися далі«, — стверджує Костянтин.

Для натхнення

„В мене є мотиваційний ролик для ветеранів, я його скачав з youtube — про американського морпіха, який повернувся з Іраку, де отримав поранення і серйозну травму хребта. Від нього практично всі відмовилися. Він намагався проходити реабілітацію за офіційними американськими каналами, але в нього нічого не виходило. Він набрав багато кілограмів, їздив у візку, не міг нормально рухатися. Але не здавався, знайшов цікавого тренера, який розробив свою техніку йоги. Це єдиний чоловік, який за нього взявся і за декілька років повністю відновив. І той повністю скинув зайві кілограми, повернув фізичну форму і почав бігати«, — розповідає Ігор Холодило про мотиваційний приклад, яким намагається надихати наших ветеранів, з якими працює.

Та в Україні, із сотнями ветеранів достатньо і своїх прикладів. Насправді, складно перерахувати когось „крутішого“ з усіх. Якщо поспостерігати за тими хлопцями і дівчатами, які беруть участь в Invictus Game, Іграх героїв, Силі нації, кожна історія вражатиме.

Ігор Холодило одразу пригадав Вадима Свириденка як мотивуючий приклад. Вадим втратив на війні усі кінцівки, але сам неодноразово зізнавався, що саме спорт допоміг йому швидше реабілітуватися і досягати бажаного. Вадим не лише організовує спортивні змагання та марафони для ветеранів, він і сам бере в них участь.

„Оскільки я сам проходив реабілітацію і сьогодні активно займаюся спортом, переконаний, що спорт для хлопців, які зазнали поранень і хочуть далі жити активно, — це найбільш ефективно. Так вони проходять як фізичне, так і психологічне відновлення«, — наголошує Вадим Свириденко.

Помічник і заступник Вадима — Костянтин Вінниченко — як приклади пригадує Олександра Попруженка, що втратив зір на війні. Вінниченко тренувався з Олександром, коли той готувався до „Марафону морської піхоти в США“.

„Насправді, мені важко було тренуватися з Сашком. Він дуже наполегливий, тож за ним потрібно встигати. Під час марафону у нього змінилося декілька супроводжуючих, бо вони не витримували його темпу«, — розповідає Костянтин.

Ще один з ветеранів, який втратив зір і ногу на війні — Олександр Дарморос, — пройшов тривалий курс реабілітації, розпочав вести особистий відеоблог і надає психологічну допомогу військовим.

Також Олександр вирішив надавати практичні поради військовим під час сеансів лікувального та відновлювального масажу — він вивчився на масажиста-реабілітолога, склав відповідний іспит та розпочав практику в обладнаному вдома кабінеті.

„Коли вдається досягати успіху у спорті, мозок говорить, що ставити та досягати мети можна в будь-якій сфері життя і громадської діяльності. В мозку випрацьовується формула: план — поради фахівців — досягнення мети«, — говорить Костянтин Вінниченко.

„У спорті не обов'язково ставити високі досягнення. Головне, щоб через обраний вид спорту і рухову активність запустився механізм для мозку, що в цивільному житті можна досягти будь-чого, якщо розумієш цю послідовність. Тоді можна відкривати власну справу, проходити перекваліфікацію. Після різних травм, коли є бажання кудись бігти і щось робити, саме спортивна реабілітація запускає цей механізм. Також важливо, що цей механізм запускається комфортно«, — додає він.

Отож, як стверджують психологи, для успішної та швидкої реабілітації колишнім військовим потрібна „висока мета“, а спорт — саме та сфера, де можна ставити конкретні цілі.

Фото: Invictus Games

Текст: Дар'я Бура, спеціально для „Без Броні єдина база ініціатив для ветеранів"