Выдержка из учебника истории. В сэсэсэре объявили конкурс на новый гасударственнный гимн. В ходе  всенародного голосования победила композиция под названием «Эх, ёб твою мать». Однако, государственной комиссией было принято решение приставку «Эх» убрать, ибо цыганщиной попахивает" [полный курс истории совка.; издание дополненное и переработанное. т. 25, стр. 15, абз. 4].

 

Це коротенький вступ, який сформувався під впливом сьогоднішнього вояжу по київському метро у час пік. Навіяло після підслуханого діалогу двох проживших жизнь представниць суспільства, які на підставі своєї ґрунтовної освіти рівня не менше ніж совєцьке ПТУ та набутого у злиднях (ну не було ж з 1991 року часу, аби перелаштувати своє життя) життєвого досвіду на весь вагон метро виводили космополітичні сентенції буття та найближчої перспективи російської агресії.  Не буду переказувати отой лютий потік свідомості, але хочу зачепитися за геополітичний аспект (який чомусь випав з поля зору ікспертів та потрапив у мозок пересічного громадянина чи громадянки). Бо істина десь посередині.

Так от. Про геополітику. Розумію, що народні роздуми про заговор спєцслужб, міровоє правітєльство, рєптілоїдов і інша хуїта – це дійсно повна хуїта. Але вплив великих світових гравців на глобальній шахівниці має місце бути.

Ліричний відступ. До речі, ми зараз і спостерігаємо, як вашинготський партком просто по класікє натягує ботоксного чмошника. Хай щоб вони там не казали і не робили, але рашка вже програла (я вбачаю два варіанти. Перший – реальне загострення в Україні, ракети, смажені буряти, весь світ бачить, що аналоговнєтниє літаки не літять, калібри наїбнулись, іскандери пройобані, удмурти, калмикі, башкіри йдуть в отказ, мааасквічі нєгодують…… Лебедине озеро по ТВ і тиша. Другий – рашкатв оголошує про перемогу, війська залишаються, місяць, два, три….. Лебедине озеро і башкіри, татари, ічкерійці, калмикі на рештках кремля смажать шашлик та п'ють кумис).

До великих гравців і шахівниці. Чомусь з нашого поля зору випав китайський фактор. Бо усі переказування російських новин про те, що у них там знову дружба навік – це така сама хуїта. Де дядюшка Сі,  а де дєд-побєд. Масштаби лічностєй не тє.

Давайте поміркуємо, використавши геополітичні інтереси про які знають навіть прості люди. Так от. Китайська Народна Республіка – мабуть другий у світі розпорядник  військової міці (ну не воювали вони, ну і ми до 2014 року не воювали), одна із найбільш технологічно розвинутих держав на планеті, лідер за кількістю працездатного населення, але має диктаторський режим і окремі територіальні непорозуміння. Пачками гнобить уйгурів та відверто затискає власне населення. Зосереджена у своїй парадигмі розвитку сама на собі. Але до памороків хоче увійти у світову історію як супердержава і як основа для єднання інших більш-менш демократичних і розвинутих суспільства східної півкулі. Стати на рівних із західним світом, від яких вони критично залежні. Довести всьому глобусу рівень розвитку та мати з цього зиск. І от ця нєоімперія має таки шанс заявити про себе. Про технології, про розвиток, щоби бути у всіх новинах. І замучує олімпіаду. Будує стадіони, дороги, готелі, світову медійну думку. Майже 10 років дядюшка Сі вибудовує імідж цивілізованої людини. Сценарій максимально ефективний – олімпіада, світ софітіф, вся  увага планети на Пекін та нового імператора. Свято спорту та величі нової імперії, уйгури побуй. А тут замість софітів та зимового Пекіну весь світ бачить скрєпний металобрухт і кадри з обстрілами дитячих садочків. Тобто, 10 років життя дядюшкі Сі йдуть по звізді. Пижився, пижився і усе марно. Десь там, на 8-й шпальті побіжно згадують про Пекін…….

Ніхто, ні Європа, ні США, ні Азія про успіхи Сі майже не згадують. Абідна, да.

І мені було би абідна. А дядюшка Сі людина східна, нащадок стародавньої культури тортур та хитрий до біса.

 

 

ЗИ. Може хто щось додасть із цього приводу. Панове, хто розбирається у геополітиці та знається на нюансах пріставкі ех

 

ЗИ-ЗИ. Хтось скаже, а чому у 2008 році тодішній китайський імператор дядюшка Ху не зобідився на напад кацапів на Грузію? Цілком слушне запитання. Спробую відповісти. Тоді дядюшка Ху не мав ціллю постати у якості рівного серед світових гегемонів. Треба було довести, що Китай почав технологічне переоснащення та набув статусу азіатського лідера. Що він із успіхом і зробив. Да і визнаємо, що у новинних стрічках Пекін згадувався частіше, ніж Цхінвал чи Тбілісі. А у 2022 році щось пішло не так. Ще й це можливо тисне на китайську збірну, яка зараз займає лише 4-те місце, а у 2008 вона була першою. Теж абідна.

Пожуємо побачимо