Днями двоє «великих державників» — Міністр МВС Арсен Аваков та прес-секретарь Президента Юлія Мендель, займаючи високі державні посади (що в свою чергу вимагає усвідомлення великої відповідальності за свої висловлювання) в черговий раз висловили «свою приватну думку» щодо наявності «української російської мови» , яку одразу ж підхопили деякі їх колеги.

Такі заяви — це типовий постріл собі в ногу, який в черговий раз грає на руку політичним гравцям по типу «ОПЗЖ», які зацікавлені у розпалюванні конфліктів всередині країни.

Розуміють вони чи ні — ці політики поширюють дискримінаційні і абсолютно ідіотські тези:

- по-перше, абсолютно цинічно виглядають посилання на «російськомовних військових», які — а) на такі заяви точно цих людей не уповноважували б) воюють на Сході України точно не за російську мову чи її «особливий статус» в) взагалі не виражали жодної подібної спільної думки на цю тему.

- по-друге, знову звучать тези про необхідність «дати російській мові» нормально розвиватися (свідомо забуваючи про історичну фору у декілька сторіч нищення української), що одразу може привести до думки про те, ніби ці 30 років українська мала якісь преференції у розвитку або були утиски/обмеження/заборона російської і от саме зараз варто таки дати російській розвиватися, бо ж затюкали ту мову пора ж нарешті її рятувати.

- по-третє, знову під соусом «сшиванія/об'єднання» йде протиставлення якихось «російськомовних» та «україномовних» українців.

Ніби це є два табори, які ворогують і ніяк один з одним не вживуться. Ніби якщо «українець російськомовний» — обов'язково такий українець не сприйме української мови і йому обов'язково потрібно російською.

А головне, вони чомусь свідомо роблять з російськомовних громадян України «неповноцінну» категорією людей, які нібито не здатні до спілкування українською.

- ну і класика — про «приватизацію мови» Росією та Путіним особисто.

Наші «державники» знову лоскoчуть російські імперські комплекси, провокуючи чергові кілотонни інформаційного лайна. Країни, яка визначила горизонти своєї агресії «саме там де закінчується російська мова», якщо що. Навіть найбільші невдахи пропагандистського фронту в РФ вже підзабили на мовне питання. Але, ніт. Арсен Борисович та Юлія Мендель завжди «на варті державності» і запрошують до «дискусії» — де Україна обмежена аргументами, а Росія в притаманній їй манері обмежена лише уявою.

Єдиною зброєю проти маніпуляцій на тему мовного питання є як раз ігнорування спроб «вигодоотримувачів» цієї теми час від часу її педалювати.

Тут варто віддати належне Офісу Президента України та його політичній силі, які в більшості своїй дійсно не роблять політичних кроків в сторону мовного питання, що на відміну від деяких «державників» та нардепів, не дає зайвої «піщі» для вічних вигодоотримувачів цієї теми.

Впровадження Закону про статус державної мови — https://bit.ly/3cZOP7a на останніх прикладах довело, що «мовна ворожнеча» чи «розкол суспільства» через поступове посилення статусу української мови існує лише в заявах проросійських політиків чи блогерів та російської пропаганди.

Ну і виходить, що в уяві згаданих вище «державників».