Поки сайт кипить від політичних подій і корупційних шкандалів, я зверну увагу на важливе рішення Верховної Ради, яке вона прийняла 7 листопада. Мабуть, вперше в житті моя публіцистика стала в чомусь пророчою і дуже позитивною.

Десь рік тому я написав сповнений радості і захоплення пост про смт Решетилівка, що на Полтавщині. Про те, як жителі, де-факто, села намагаються вирватися з пострадянської дійсності та будують маленьке затишне європейське містечко. Квіти, парки, фонтани, вуличне освітлення, всюди велосипеди... Купа фотографій та вражень в тому дописі.

І от цього літа я почув, що Решетилівка збирається стати... містом. Проїжджаючи черговий раз повз неї, я не втратив нагоди завітати туди на кілька годин на каву, щоб переконатися у правдивості чуток. Селище вразило вдруге, але я ніде не написав ні слова, очікуючи офіційного затвердження статусу міста Верховною радою. Затвердили. Тому, на додаток до фотографій з минулого посту, тримайте цьогорічні враження плюс світлини з цеху виробництва знаменитої Решетилівської вишивки (так, нарешті потрапив :) ).

Решетилівка відверто квітне: квіти, газончики, парки, фонтани. Особливо приємно було гуляти алеями ввечері. Всюди є освітлення. Тобто минулого року то не була показуха. Місто дійсно так живе щороку.

Я гадки не маю, як децентралізація та статус міста вплинуть на цей населений пункт, але, передбачаю, європейські мотиви будуть лише розростатися.

Завітав до футбольного поля. Є міні-поле зі штучним покриттям, баскетбольні майданчики.

Велике поле в чудовому стані, з воротами, прапорцями, розміткою, нормальним газоном. Клепки, на жаль, не вистачило сфотографувати трибуни. Вони пластикові і під навісом.

Прямо по дорозі зі стадіону розкидані якісь давні надгробки. Чи-то музей будуть робити, чи ще щось. Але виглядає цікаво. Шкода, що не було часу і не було в кого розпитати, що воно таке. Чітко пам'ятаю, що на цьому ж місці років 5-7 тому були бур'яни та, здається, паслася коза.

Окрім центральних вулиць я прогулявся і периферійними. І от що надибав: звичайний будинок з меморіальною дошкою: «Тут проживала (1959-2009) Заслужений майстер народної творчості України, Лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Надія Бабенко». Думаю, що на відміну від Києва чи Полтави цій хаті поки щастить: її не зруйнують для того, щоб побудувати тут Торговельний центр чи «свічку».

Отакі хати теж трапляються.

Взагалі, місцеві жителі з гумором та смаком. Побачите оцей будинок — підійдіть ближче. Там у дворі багато цікавого.

Ну, і потрапив у майстерню, де, в тому числі, створюють легендарну решетилівську вишивку, в сорочці з якою сама Софі Лорен знімалася у кінострічці «Соняшники». Звісно, в місті повно майстринь, але хотілося побачити не тільки сорочки, а й килими. Осьо цей цех.

Оті картини на стіні — виткані. Повно сорочок будь-яких розмірів.

На цьому верстаті вручну створюють також легендарні решетилівські килими. В тому числі, на замовлення.

На жаль, далі мені не пощастило. Саме в той момент виконувалося замовлення ексклюзивного килима, макет якого був розісланий в центрі цеху. Візерунок заборонили знімати, тому, зрештою, практично весь цех та стіни з виробами залишились поза кадром. Але персонал дуже привітний і, думаю, з радістю дозволить Вам зазирнути.

Плюс, в Решетилівці можна придбати навіть магніти чи листівки.

На завершення оповіді, мешканці мають отакесенький теплий ламповий кольоровий фонтан.

Угу, навколо лавки, бомбезний аромат квітів, ліхтарики та неспішні містяни.

Звісно, що там так класно влітку. Не думаю, що взимку в Решетилівці буде що робити. Хоча, з такими темпами, не здивуюся, якщо там неподалік відкриють спочатку гірськолижну трасу, а потім якийсь Диснейленд.

Одним словом — скажені люди. Молодці.

З нетерпінням чекаю весни, щоб знову завітати на каву.

Переможемо.