Спалахнули тут в інтернетах баталії з приводу того, що школярі несуть десятки тисяч заяв на вступ в університети на філологію, право, журналістику, менеджмент, психологію і маркетинг, а на фізиці прагнуть навчатися лише 764 особи, на металургії — 333, на атомній енергетиці — 221 (допис з вражаючою статистикою тут).

Я побачив у цій ситуації наслідки багаторічного курсу держави на ігнорування життєво важливих для неї сфер, в т.ч. небажання підтримувати високотехнологічну промисловість. Державні підприємства електроніки, хімії, механіки — були вирізані на металобрухт, а умови для появи подібних приватних — не були створені, бо нащо розвивати індустрію, якщо експорт олії, зерна та курятини вкупі зі сферою послуг непогано годують?

Нехай про недоліки сировинних економік пишуть спеціалісти, але суть у тому, що роками нашій країні були конче потрібні люди, які то все гарно продають, перерозподіляють грошові потоки, а також ті, що доступно і красиво пояснять громадянам, що так і треба.

Логічно, що батьки з дітьми не ідіоти і не бажають витрачати багато зусиль на навчання, щоб стати злидарями-фізиками/математиками, а прагнуть просто задешево «придбати» диплом про вищу освіту, аби менеджерити/маркетингувати або просто вивчити іноземну мову і гайнути в ніби кращий світ.

Сумно? Так. Але сумнішим є ставлення окремих співвітчизників до такої ситуації.

Зіштовхнувсь тут я в коментарях з одним айтішником, який мовив чарівну фразу:

- Якщо спеціаліст мало отримує, то він просто не потрібен ринку.

Мовляв, трагедії немає, ринок все відрегулює і якщо ядерний фізик мало отримує — туди йому й дорога.

- Ех, як просто все в голові у деяких людей! - подумалося мені і пригадався 2014 рік, коли солдат-контрактник отримував, за словами Юлія Мамчура, 2400 гривень, а командир авіабригади — 9400. Низькі зарплати? Так. Отже, судячи з логіки вільного ринку, такі спеціалісти нам не були потрібні.

Це сьогодні нам очевидно, що всі, хто так вважав, в т.ч. розпродував військове майно, бо нащо нам танк — він же поле не оре! нащо нам полігон? краще його забудувати житловим комплексом! — є або тупими людьми, або зрадниками (до речі, коли вже будуть перші ув'язнення?)

Але ж яка красіва була у цього прибічника ринкових механізмів картінка, так?

Початок війни з росією наочно продемонстрував хибність спрощеного імбецильного погляду на світ. Звісно, ринок все «відрегулював», але... якою кількістю життів? Там якийсь прайс є у такого вільного ринку? Чи показники ринкової ефективності чи як воно там зветься?

Нині, слава Лептонному богу, окрім відверто проросійських «партій за мир», не виникає жодної думки, що Армія може фінансуватися за залишковим принципом, аби якась була.

При тому, що ринок все регулює, але нема Армії — немає ринку. Це аксіома. Не український ринок має визначати зарплатню в Збройних силах. Її має визначати геополітичне становище, холодний розум керманичів держави та тверезий погляд у майбутнє.

Можна сказати навіть сміливіше: так, ринок дійсно все регулює, але глобальний. І якщо ти обміняв свій вогонь та меч на гроші, то не ображайся, що ці ж гроші у тебе згодом заберуть ті, хто береже і плекає свій вогонь та меч. Особливо, коли ти живеш поруч зі свинособачою країною.

(До речі, у деяких поборників вільного ринку виникає періодично думка, що Армія, як державна структура, не потрібна. Що в часи війни можна швиденько скидатися грошима, купувати іноземну зброю, винаймати найманців і боронити землю. Якщо навіть не чіпати питання ембарго на постачання зброї країні, що воює, розумні люди вбачають хибу у такій логіці, бо протистояти регулярній російській армії може тільки регулярна українська. І я особисто сумніваюся, що в такій вигаданій реальності автори подібних ідей першим же літаком не дременуть у країни, що знаходяться під парасолькою НАТО. Так, я прекрасно пам'ятаю, як окремі українські компанії з іноземним капіталом швиденько перевозили у 2014 році своїх працівників або на захід, або ближче до нього. Було-було).

Але це була лише аналогія. До чого ж тут фізики? Нехай солдати нам і потрібні, але якщо ринку нині не потрібні атомники чи металурги, біологи та хіміки — може ну їх до біса? У нас немає нормальної промисловості , біологічних загроз та генної інженерії — теж, атомні станції наче поки працюють. Коли буде брак цих спеціалістів — їхні зарплати злетять до небес і вони виникнуть/повернуться в Україну тощо.

Нащо робити трагедію з низького бажання вступати туди, де вчать опору матеріалів чи електричним ланцюгам?

І отут ми знову повернемося до Армії.

Коли постало питання запуску виробництва на одному з військових заводів, від продукції якого наші співвітчизники у захваті, а російські окупаційні війська помітили зростання смертельних випадків у своїх лавах, виявилося, що волею вільного ринку у нас розвалена профтехосвіта, а інженерна перебуває в жалюгідному стані. І нашкребти молодь, яка розуміє, що таке допуск/посадка та з якого боку підходити до верстата, неможливо. Керівництво заводу задумливо мандрувало від оселі до оселі ветеранів заводу, які давно вийшли на пенсію, і вмовляло їх повернутися, аби навчити молодь. Питання зарплатні вже не стояло, але з вулиці людей набрати було неможливо. Зробили, запустили, але часу (читай — життів/можливостей) було згаяно немало.

Коли у іншого заводу виникли проблеми з певними сплавами для певних видів озброєнь, виявилося, що вся діюча технологія — в росії, а спеціалісти, здатні її відтворити — давно померли, або емігрували. Ага, і таке буває. За логікою вільного ринку вони виявилися більш потрібними десь в умовній Німеччині. (це, до речі, цікавий парадокс, коли «непотрібні спеціалісти-невдахи в Україні» із зарплатні в 4-5 тисяч гривень переїздять в Європу на таку само зарплатню, тіко у євро, і стають «потрібними»). З півдня на північ, зі сходу на захід об'їхали генерали Неньку, ладні були платити живі гроші, проте всюди їм казали, що на відпрацювання такої технології потрібен час, колектив, знання. Теж зробили, провели дослідження, бо, слава Лептонному богу, ще лишилися в Україні науковці. Але якою ціною? Знову втратили купу цінного часу.

Ще одному заводу, що робить деталі для наших бойових пташок, знадобилися сплави певних легких металів. Але потрібна сировина. А її немає, бо ж підприємство, що сировину виробляло, було виведено зі складу стратегічних, і згідно найкращих заповітів вільного ринку продане росіянцям та вирізане на металобрухт, а специ пішли десь у вільний ринок. А от нема чого нашим пташкам літати. Звісно, дяка нашим партнерам, і тут видряпались. Проте... ну, от скажіть, чи ми не ідіоти?

Я скажу більше — один із заводів досі не може дещо почати виробляти, бо у нас а) немає технології б) немає спеціалістів і головне в) навіть закордонні партнери не дуже хочуть нам ту технологію передавати. Бо ж вільний ринок і вони мають на те право. Ніхто нічим нам не зобов'язаний.

Окей, що з невійськовою сферою?

Поговоримо про атомні реактори. Вони ж працюють?

Чули новину 5 днів назад, що третій енергоблок Південно-української АЕС повністю перевели на ядерне паливо компанії Westinghouse?

Ні, бо це ж не зрада.

Нагадаю, що всі українські реактори були збудовані за часів СРСР і працювали виключно на російському ядерному паливі. Це була російська «ядерна голка», нічим не слабша за газову, бо наші АЕС дають понад 50% електрики в країні, а в кризові періоди 2014-2015 років — давали до 60%. Також нагадаю, що електрика у нас ще й експортується, а це притік долярів в країну.

Так от, саме науковці та інженери позбавляють нашу країну залежності від країни агресора. Цей процес — набагато складніший за заміну бензину А80 на А95 в паливному бензобаку. Сотні найрозумніших фахівців НАЕК Енергоатом, фізиків-ядерників, в т.ч. спеціалістів Науково-технічного комлексу «Ядерний паливний цикл» Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» та Інституту ядерних досліджень НАНУ та ін. з дня у день мудрували, тестували, перевіряли, випробовували і... зробили!

Нині в 6 з 15 атомних реакторів АЕС України частково працює не російське паливо. І ця кількість буде зростати, прибираючи з горлянки нашої держави руку кремля.

Також принагідно додам, що саме науковці та інженери врятували нашу країну від повної зупинки енергоблоків, бо вони випрацювали гарантований ресурс, а російських спеціалістів для подовження ресурсу запрошувати, очевидно, не комільфо. Ні за які гроші (докладно тут). За умовами вільного ринку можна було б запросити сюди іноземних спеціалістів, але скажіть: якщо адепти вільного ринку, що переважно сидять на ФОПах 3-ї групи і сплачують аж (!!!) 5% податків у бюджет, жаліються, як складно їм тримати власних вчених-ядерників із зарплатнею в 5 тисяч, то звідки вони візьмуть гроші на французького ядерника, який отримує так само, але в євро?

Однак, реальність така, що ядерник справді не потрібен. Це не айтішник сказав. Це продемонстрували батьки та діти, що відмовилися вступати на цю спеціальність. Чи не виявиться з часом, що доведеться ходити і збирати ветеранів АЕС/ядерного Інституту, аби вони навчили молодь відрізняти уран-235 від урану-238?

Смішно? Мені ні.

І все те саме стосується матеріалознавців (трубопроводи газотранспортної системи чи мости), вірусологів та мікробіологів (не тре пояснювать, сподіваюсь?), енергетики (у нас є ще ТЕС) і т.п. Звісно, десь краща ситуація з приватниками та вільним ринком, десь гірша.

То до чого тут добрий господар?

Знаєте, якщо уявляти країну, як подвір'я з будинком, то розвинені країни на своїй території ще мають сарай, де завжди зберігаються речі, які просто зараз не використовуються. Бо там, в куточку, десь є генератор та спеціаліст, що його обслуговує. Так, електрику вільний ринок нам дешевше поставляє з сусідньої вулиці, але свій генератор — це національна безпека.

Отут у нас ровер та невеличка майстерня. І лопата для відкидання снігу. І сани. І корова у нас своя. А отут — резервний посівний фонд. І до того всього у нас є механік, зоолог, агроном та спеціаліст-ботанік. Якщо раптом втратимо насіння в пожежі, нам ботанік хоча б порадить, що придбати у сусідів. До речі, вогнегасник теж є.

А отут, в коморі, кулемет. НАТО? То добре і ми згодні. І взагалі ми за мир і хрущів. Але кулемет у нас свій. І ооооон там якась залізна величезна штука та поруч хлопці з дозиметрами. Ні, що Ви, атомної бомби у нас немає, але якщо що — ми її застосуємо (с).

А бідні і дурні країни живуть за принципом «якщо на даний момент у нас в хаті дах не протікає, то парубок з молотком нам точно не треба. Їдь працювати до сусідів»

Вибачте, що дуже примітивно (дуже, аж самому неприємно), але враховуючи рівень окремих дискусій та думку наших окремих громадян, що держава їх постійно обкрадає податками на утримання нібито непотрібних людей, саме те.

То я до чого все те пишу?

Час усвідомити, що у вільний ринок треба (!) і можна бавитися. Але лише у випадку, коли Ви тримаєте магазин з продажу кольорових кульок та сувенірів. Коли ж мова йде про спеціалістів стратегічних галузей, яких в масштабах країни насправді дуже мало і на підготовку яких потрібні реально роки навчання, а не молебні/списування/імітації наукової діяльності, за висловлення думок про «непотрібність» таких спеціалістів, бо, бач, в держустановах/підприємтсвах/організація дивні тарифні сітки, слід цікавитися у промовця, чи він пітекантроп, чи працює на ФСБ. Вибачте, але як є.

І ще одне.

Дуже часто згадують розмір ВВП і те, що у нас надто бідна країна, аби тримати таких дорогих спеціалістів. Промовчимо про те, що уявна дороговизна потім компенсується кров'ю добровольців чи героїзмом ветеранів праці, які ще не померли.

Маніпуляція з ВВП дійсно прекрасна і проти неї важко заперечувати. Якби не було одного АЛЕ. Низький ВВП не дозволяє платити гідну зарплатню умовним інженерам, однак гроші на дотації олігархокосюкам — завжди є. Чи-то війна, чи-то мир на дворі — свої мільярди вони отримують.

Тому всі притягнення ВВП в цю розмову є цинічною брехнею.

Я вже мовчу про хронічну нездатність притягнути до відповідальності затятих корупціонерів та повернути накрадене, якого б вистачило на гідні зарплатні в стратегічних галузях.

Однак депутати, міністри, чиновники, речники, піарщики, що виправдовують цю ситуацію складнощами законодавства, зволіканням чогось там і десь там — просто відпрацьовують те, що треба відпрацювати. Бо коли терміново потрібно заборонити пальмову олію, що є ідіотизмом, — є і час, і голоси, і натхнення.

Тримайте розум холодним і пам'ятайте, що сфера послуг, туризму чи умовної філології може бути як завгодно великою, прибутковою. І те все треба. Безумовно. Але лише за умови, коли у Вас працюють атомні енергоблоки, виплавляється броня, збираються власні двигуни та стволи для гармат.

У 2014-му році ми просто пройшли «по краю» — на героїзмі та трудовій звитязі (угу, як би пафосно це не звучало). Так не має бути. В країні все має розвиватися комплексно.

Подивіться на розвинені держави та погугліть, які виробництва вони старанно плекають та бережуть спеціалістів, а які за умовами вільного ринку дійсно виводять у треті країни, як неважливі.

Брелок «Ейфелева вежа» по 20 євроцентів за штуку є чи не головним атрибутом туриста в Парижі і виробляється він в Китаї, однак швидкісні поїзди чи літакобудування — своє, власне, французьке.

Може вже годі бавитися, га?

Економіка в Україні починає зростати і якщо брак інженерів для оборонки вже давно очевидний, то в найближчі 5 років ми зіштовхнемося з браком розумних людей, що розуміються на композитах та нанотехнологіях. А ми змушені будемо включитися у війну економік світу, модернізувати країну, розвивати промисловість і технології.

І розумні люди, що вміють в інтеграли, стануть потрібні.

Хоча, може я помиляюсь і у еліт інші плани і ми продовжимо пишатися лише експортом олії та курятини?

Нащо тоді це все?

P.S. Окремо зауважу. Гуманітарні науки абсолютно настільки ж важливі, наскільки важливі технічні. Бо мало виробляти зброю чи реакторні збірки. Важливо усвідомлювати, хто твій ворог, а хто друг, а без розуміння суспільством, що таке справжня свобода, рівність, права тощо — це неможливо зробити, і та сама російська пропаганда намалює нам чудовий вигаданий світ, за яким окремі кретини вже побігли. Але. Це стосується лише справжніх, а не імітованих гуманітарних наук. От зі справжністю, враховуючи постійні плагіатні та псевдонаукові скандали, у нас проблеми. І мені шкода оті десятки тисяч абітурієнтів, що витратять час на імітацію навчання.

Але переможемо.