Німецька наука вражає не тим, що державне фінансування лише одного інституту — Leibniz Institute for Solid State and Materials Research, що розташований в Дрездені — складає понад 30 мільйонів євро на рік, а фінансування аналогів наших академій наук — товариства Планка, асоціації Лейбніца, товариства Гельмгольца та товариства Фраунгофера — під 10 мільярдів (вся українська наука фінансується десь у п'ятдесят разів меншою сумою).

Вражає те, що німці охоче фінансують унікальну україно-німецьку програму UKRATOP, за якою наші студенти-фізики можуть спокійно гайнути в Дрезден і стажуватися на найсучаснішому у світі обладнанні вартістю у мільйони євро.

Це мав бути звичайний допис у фейсбуці типу «Увага-увага! До завершення подачі заявок на програму Укратоп залишилось 10 днів. Поспішайте!». (До речі, так, поспішайте, розкажіть про цю можливість знайомим студентам-аспірантам).

Однак вважаю, що пересічна громадськість має знати, яким чином та завдяки кому такі програми взагалі існують. Плюс, оскільки я на власні очі бачив те обладнання, студентів і організацію процесу, можу Вам коротко і зрозумілою мовою пояснити, як готують справжніх науковців на студентській лаві в Україні в наш непростий час.

Отже, все почалося зі створення 3 роки тому в Україні Київського академічного університету — новітнього науково-навчального закладу (так, наука — на першому місці), де студенти відразу долучаються до роботи в крутих лабораторіях в найсучасніших галузях фізики.

Переконаний, що більшість з Вас про нього навіть не чула, так?

Кафедри університету діють на базі справжніх наукових інститутів — Інституту металофізики, Інституту фізіології, Інституту фізики, Інституту теоретичної фізики, Інституту кібернетики НАН України.

Нині в КАУ навчається близько 50 людей, причому кафедри університету навчають магістрів, а бакалаврат студенти завершують на базі Київського національного університету, де їх готують за окремими програмами.

Так, наче кількість невелика, однак рівень підготовки цих студентів та вимоги до них — значно вищі, бо ж дурних не можна підпускати до, скажімо, сканувального тунельного мікроскопу, що працює при температурі 300 мілікельвінів вартістю 1 мільйон євро. Саме тому німці охоче виділяють шалені за українськими масштабами гроші на співпрацю з Київським академічним університетом.

Чи я брешу?

Ну, давайте глянемо. Ось, власне, Leibniz Institute for Solid State and Materials Research, з усіма умовами для своїх працівників, як побутовими, так і лабораторними. Ви здивуєтесь, але взимку німецькі інститути навіть опалюються (українські — не завжди).

А ось зліва мікроскоп за 1 мільйон євро. З правого боку — фундамент вагою 7 тон для нового мікроскопа, що будується. Справа в тому, що попередній моделі вже 13 років... (На цій фразі в українських вчених виникне посмішка, бо ж в Україні обладнання не оновлюється десятиліттями. Десятиліттями — це коли і по 40-50 років).

Тут лабораторії всіляких спектроскопій, мікроскопій, надвисоких вакуумів, лазерів тощо.

Це лабораторія по вирощуванню кристалів

То все лише десята частина того, що я бачив і на чому працюють студенти. За весь фотоальбом з Інституту мене на сайті забанять.

Потім результати своїх досліджень молодь доповідає на семінарах і конференціях. Звісно, англійською. Так, перед нашими та іноземними (там не тільки німці) вченими.

Рівень виконаних досліджень та доповідей вражає. М'яко кажучи.

На цій мажорній ноті слід було б сказати — «вступайте в КАУ» або «радьте своїм знайомим подавати у нього документи», або «поспішайте податися на UKRATOP».

Бо якщо абітурієнт твердо вирішив стати вченим, кращого шляху обрати собі науковий напрямок у справжній науці, долучаючись до досліджень у провідних лабораторіях Європи, годі й шукати.

І це буде щира правда.

Але Вас, як пересічних громадян, має зацікавити питання: а нащо німцям так вкладатися в співпрацю з Київським академічним університетом?

Відповідь, насправді, проста: підготовка наших спеціалістів дозволяє їхнім лабораторіям отримувати хороші результати (це, до речі, слід знати нашим політикам: за належних умов чомусь усі наші вчені за кордоном просто розквітають). Плюс — спробувати відібрати собі найкращих людей.

Звісно, в цей момент виникає думка про «відтік мізків», але, правда трохи інакша: еміграція вчених триває постійно, а саме такі програми навчання/співробітництва, як не дивно, створюють передумови для трансформації процесу «відтоку мізків» в «циркуляцію мізків». Українська наука вже давно виживає переважно завдяки міжнародним колабораціям та програмам.

Інше питання — коли в Україні буде створено такі умови, аби стажуватися сюди приїздили німці? Воно відкрите.

Бо якщо в Німеччині зводять новенькі корпуси наукових інститутів

то в Україні коштів на бодай капітальні ремонти приміщень давно не бачили.

Тим не менш, в країні щось змінюється, якщо виникають такі речі як КАУ.

І за його розвитком дуже приємно стежити.

До чого і я Вас закликаю: якщо Вас цікавлять новини зі світу великої фізики, лекторії, науково-популярні заходи з левітуючими магнітами та ультрафіолетовими виставами, інтелектуальні конкурси та змагання — стежте за КАУ на сайті, у фейсбуці, в Телеграмі чи навіть підпишіться на директора Олександра Кордюка (до речі, тут він дав класне інтерв'ю Тижню). Він дійсно хороший високорейтинговий вчений, що цікаво пише про науку.

Переможемо.