Це не парад. Не серпень. Не новенька техніка.
 |  |
Це 11 березня 2015 року, коли Кіборги 95-ї бригади поверталися з пекла додому і ми їх зустрічали на в'їзді в Київ.
Просто так.
Щоб привітати і сказати дякую.
Ви бачите БТР без переднього колеса.
На жорсткій зчіпці він же ще примудрявся тягнути зламану вантажівку.
Протикумулятивні екрани зроблені зі старих ліжок.
Ми раділи.
Жінки плакали, а чоловіки... чоловіки робили вигляд, що чоловіки не плачуть.
Ми були горді.
Бо хлопці поверталися живими на техніці, яку ставили на колеса усією країною.
Збирали кошти на форму та ремонт літаків, броніки та тепловізори, аптечки та зварювальні станції, крутили закрутки, малювали рисунки, в'язали ляльки-мотанки...
Мій друг, дуже-дуже сором'язливий фітнес-тренер, взяв під «шефство» танковий екіпаж і щомісяця купляв їм якийсь ніштяк, аби танчику веселіше стрибалося по окупаційним військам, а звичайна працівниця однієї IT-компанії організувала плетіння маскувальних сіток, аби наші бехи та ганшіпи почували себе трошки безпечніше.
Це просто про двох людей, яким у ті страшні часи я почав вірити більше, ніж друзям дитинства.
А таких відповідальних громадян були тисячі.
Десятки тисяч.
Тих, хто бачив, з якого попелу повставала наша Армія.
Як було важко та як солдати раділи цій підтримці.
Ми це робили, розуміючи, що структуру оборони, як таку, зруйновано, і потрібен час на відновлення.
І є важливіші речі, які волонтерами не закриєш — ПВО та ВМС, важкі калібри, сотні танків з баз зберігання, запуск заводів та оборонних науково-дослідних робіт.
Так от. Я хочу вибачитися перед усіма противниками Параду, що відбудеться 24 серпня.
Так, я б міг навести десяток об'єктивних причин, щоб пояснити, чому парад — це круто, як-то: звіт перед платниками податків за витрачені кошти, мотивування громадян та демонстрація успіхів рідної країни, мотивування воїнів та можливість продемонструвати, які вони класні та яка у них чудова новенька чи відкапіталена техніка.
Це, врешті-решт, демонстрація сили ворогу.
Сили, яка засвідчує неприйнятні втрати в разі наступу.
Я б сказав більше: що критики параду, які проводять аналогії з радянщиною — неправі.
Хоча б з тієї причини, що це наша Армія, яка нас і захищає, а не проводить інтернаціональні операції, не придушує повстання у Празі чи Будапешті.
Але жодна з цих причин для мене не є основною.
Я піду на парад, щоб побачити, що нам вдалося.
Що берці, форма та акумулятори в Армії тепер є.
Що є тактичні окуляри та броніки, рукавички та ліхтарики.
Що за ці стрімкі 4 роки броня еволюціонувала, а пташок у небі побільшало.
Що мої колеги-науковці з оборонних підприємств дарма хліб не їли.
Це означає, що нам вдалося тоді.
Що все було недарма і Армія здатна міцно стояти на ногах особисто без моєї підтримки.
Це круто.
Це до біса круто.
Можливо, особисто я недалекий і в мене спрацьовує принцип «печерної людини»: допоки не бачу — не вірю.
Але я просто хочу це бачити.
Бо це наша техніка і наші воїни на наших вулицях під нашими прапорами.
Могло бути геть інакше.
Хіба Ви не бачили, що могло бути інакше?
