Майбутнє науки в Україні: місія (не)можлива? — стенограма зустрічі. Частина 4. Запитання слухачів.

Продовжую публікування стенограми зустрічі важливої дискусії Майбутнє науки в Україні: місія (не)можлива?

«Модератор. Ще в нас є запитання із залу.

Олексій Кресін, Інститут держави і права

В мене питання до пана Колежука, але воно стосується і в принципі присутніх за цією трибуною, і загалом щодо ідеї змін принципів керівництва накою, наукового менеджменту, Перше, хотів сказати, що те, що зазначив пан Чеберкус, можна поставити під сумнів щодо легітимності складу, який за законом має зважено представляти всі галузі наукових знань. В нас за українською кваліфікацією 4 види основних наук. Так от два з них, суспільні і гуманітарні науки спільно мають одну шосту місць в науковому комітеті. Ну добре, уявімо, що склад легітимний. А чому ви працюєте так нелегітимно? Ваші же рішення прийняті з феєричними порушеннями законодавства. Ви жодну норму законодавства не виконали, коли готували пропозиції щодо зміни наказу 1112. Чому така громадська структура, несамостійна, а частина національної ради, яка не має змоги працювати у рамках, відведених їх законодавством і підзаконними актами, я готовий це в 5-ти хвилинах пояснити, чому ця структура громадська претендує на зміни в державі і зміни в науковій сфері?

Олексій Колежук

Перша частина щодо сумнівів легітимності наукового комітету, якщо вони у вас є, то їх треба пред'являти не науковому комітету, а органу, який його обирав, або органу який затверджував склад. Вам як юристу це має бути зрозуміло. Друга частина. У вас було твердження, що науковий комітет не має права пропонувати ніякі зміни. Ми не приймаємо рішення, ви погано читаєте закон. Ми є консультативно-дорадчим органом, ми не приймаємо закони, ми не приймаємо постанови кабміну, ми приймаємо рішення наукового комітету. Так само є рішення вченої ради університету, вони не є законотворчими, вони є пропозиціями відповідним центральним органам виконавчої влади чи Національній раді з питань розвитку науки і технологій, яка не є центральним органом виконавчої влади. І це прерогатива відповідно тих органів чи приймати наші пропозиції, чи не приймати. Якщо у вас є юридичні претензії до цього, то будь ласка, формулюйте їх в юридичний спосіб у відповідні інстанції.

Олексій Панич, науково-видавниче об'єднання „Дух і Літера“

Мені здається, що є повна протилежність між тим, що казав пан Дмитро чи пані Інна. Це серйозно. З одного боку пан Дмитро каже, що децентралізація, самоврядність наукових спільнот, грантовий принцип, фонд наукових досліджень. З іншого боку пані Інна каже, що визначимо 5 провідних університетів, які будуть потужними центрами, і на них будемо зосереджувати фінансування. Мене це лякає страшно. Я не знаю, як ці принципи можуть узгоджуватися між собою, і те, що каже пані Совсун, мені до болю нагадує те, чим займалися українські університети середини 90-х років від часів Згуровського.

Ці два принципи, про які казав пан Дмитро і казала пані Інна, на мій погляд, їх не можна узгодити між собою, і той принцип, про який казала пані Інна, мене лякає, бо він веде до стагнації і до повторення тих самих управлінських помилок. Одні правила для всіх – це дуже добре, але як зробити ці єдині правила такими, щоб не змагалися дельфіни, леопарди, мавпи і горобці в плаванні на довгу дистанцію, тому що кілька дельфінів в керівництві вирішили, що зараз так буде найкорисніше для всіх видів живих, які тільки є?

Дмитро Чеберкус

Відповім. До мене начебто претензій як до спікера не було, насправді мене напевно неправильно зрозуміли. Одним із трьох принципів, про які я говорив, є багатоканальність фінансування. І оця багатоканальність має полягати в тому, що не всі фінансують одне і те ж саме. Бо наразі до міністерства на відкриті конкурси дуже багато подаються від академії і від університетів роботи, які виконуються в рамках інших форматів. Тому багатоканальність має полягати в диверсифікації правил і умов конкурсів. Національний фонд має сконцентруватися, наприклад, на excellent science, МОН може сконцентруватися на розвитку дослідницької інфраструктури, академія наук може також сформувати якусь свою нішу, в якій вона буде виключним гравцем і буде мати певний імператив і права, і відповідальність. В цьому і полягає принцип багатоканальності. На мою думку, абсолютно є не правильним сконцентрувати всі ресурси на одному фонді чи академії, бо не говорячи вже про справедливість цього чи загрозу узурпації за єдиними принципами, ми сьогодні вже чули суперечки щодо єдиності принципів. З іншого боку, є навіть адміністративна загроза, бо одне непогодження міністерством фінансів чи будь-яке блокування одного цього каналу – ставиться під загрозу вся наукова спільнота.

Інна Совсун

Раз ми прийшли сюди сьогодні ввечері, щоб ми не перетворили на Фейсбук і не перетворили на якусь таку спрощену дискусію, тому що ми тут зібралися не для того, щоб коментарями у Фейсбуці перекинутися. Цей скорочений формат дискусії спрощує аргументацію. Тому що те, коли я говорила, що нам треба сконцентрувати ресурси, я жодним чином не мала на увазі якесь адміністративне рішення, я мала на увазі, що нам треба визначити якісь senses of excellence. Нам потрібно визнати, щоб для того, щоб розвивати фізику, потрібно закупити обладнання. Ми можемо закупити по шматочку обладнання в 300 університетів або закупити обладнання в три університети, але потужне, те, яке буде конкурентноздатним. Тут радше йдеться про те, що необхідно ресурси концентрувати і треба взяти на себе сміливість визначити, що от у цьому університеті в нас є потужна кафедра фізики, нам треба фінансувати фізику. А в цьому університеті потужна хімія і нам туди треба інвестувати.

Із залу

Наталіє Іванівно, ми вас знаємо і любимо як чудового вченого, не просто вченого з Києво-Могилянської академії, а й як світового дослідника. І те, що стосується віку адміністраторів, професорів, які керують наукою, ваш наставник, який був у вас за кордоном, це ж був дуже старий чоловік, і мої учні, які зараз за кордоном, кажуть, що в принципі фінансування науки іде під професора, і немає значення, якого віку, тому що має значення його досвід і головне – результат. От як ви поєднали думку зі Скрипником, який ніяк не допомагає нам в науці. Хочу запитати Чеберкуса. Чи є у вас можливість, чи готові ви організувати науковий проект, звернувшись до науковців, філософів, щоб вони підготували якісь проекти дослідження проблем науки, які у них є, вивести це на обговорення, тому що ми не бачимо наукової підтримки з вашої сторони, тільки одна політична сила на цей день підтримала. Зараз проходить форум Тарути.

Дмитро Чеберкус

Якщо мова йде про обговорення і дослідження цієї проблеми, то насправді заради цього ми тут і зібралися, щоб висловити всі свої думки і спробувати сформулювати чи визначитися щодо спільних точок. Проводити наукові дослідження щодо потенціалу наукових розробок чи майбутнього України, є цілий центр, наприклад, колектив в інституті Геєца прогнозування, тут присутній його представник Ігор Єгоров, який будучи навіть членом наукового комітету, ми активно залучаємо його, його команду для вирішення цих складних питань як консультантів і як партнерів. Навіть дискусія щодо майбутнього України виноситься на розгляд наукового комітету. Так в чому конкретно питання? Організувати науковий форум?

Із залу

Чи поділяєте моє враження, що із прийняттям нового закону про наукову і науково-технічну діяльність поруч із Національною академією наук з її недоліками вибудовується така сама потенційно дуже корупційна і самоврядна, з надмірними незбалансованими повноваженнями система управління наукою?

Дмитро Чеберкус

Було б цікаво почути, на чому ґрунтуються ваші такі враження. По-друге, я вже говорив, що для мене другий принцип дуже важливий. Це збалансованість повноважень і відповідальності. Олексій правильно сказав, що національна рада і науковий комітет мають повноваження щодо прийняття рішень, якими формулюються рекомендації, які є обов'язковими для розгляду кабміну, але все одно вони залишаються рекомендаціями, тому що це дорадчий орган.

Із залу

Фактично, науковий комітет сам для себе встановлює правила по вимогах до кандидатів до наукових рад фонду, по порядку проведення конкурсу, це можна було би прописати на рівні кабміну.

Дмитро Чеберкус

Дійсно, повноваження і процедури, за якими діє науковий комітет, вони визначені законом і багато з них обговорювали на засіданнях наукового комітету. Дійсно, законом не визначено, що умови конкурсу затверджуються кабінетом міністрів. Саме можливо тому науковий комітет коли ініціював і формував положення про національний фонд, вони зробили таку відсічку, саме в положенні про національний фонд, що умови конкурсного відбору затверджує уряд. Це положення зараз в секретаріаті кабміну, на наступному тижні, маємо надію, буде розглянуто урядовим комітетом а потім кабміном. Ми чекаємо цього документу, оскільки він дасть змогу розпочати процедури формування.

Із залу

В мене питання стосується перш за все того, що ви вживали найчастіше під час своїх спічів – фінансування. Тобто основа фінансування – мало грошей Академія наук досі живе по системі планових тем. Як бізнес буде визначати планову тему в академії наук, п'ятирічну? Я проти цього але ми досі в цій системі. Яким чином це пов'язано із програмами наукового комітету, наукової ради, яким чином розподіляти ці гроші і директору за це відповідати? Якщо створюється структура, вона має запропонувати нову систему.

Юлія Безвершенко

Те, про що ви кажете, це питання по бюджетному кодексу. І це дійсно великий пласт питань. Для того, щоб їх вирішити, треба декілька речей. Повинна наукова спільнота за допомогою різних каналів, в тому числі і за допомогою національної ради з питань науки і технологій сформулювати свій запит, як це має бути змінено, бізнес зі свого боку повинен сказати, як їм буде зручніше взаємодіяти. Але потім треба та сама політична воля міняти бюджетний кодекс. Змінити сьогодні бюджетний кодекс хочуть установи культури, установи медицини, установи науки. Але наразі це майже не можливо.

Дмитро Чеберкус

Країна досі живе в обмежених умовах фінансового інструментарію, який має бути спрямований на підтримку реалізації повноважень і закону про науку, і закону про вищі освіту, навіть медичної реформи. Справа в тому, що досі в мінфін і перевіряючих органів живе імператив того, що використання бюджетних фінансів має відбуватися за принципом гроші-товар і держава як замовник має обов'язково собі щось забрати за ті гроші, які вона дає. Закон про наукову діяльність забезпечив принаймні визначення положення що таке грант, він надав можливість надавати гранти. Ми зараз розробляємо з достатньо великими боями з мінфіном положення про грантове фінансування, яке має відрізнятися від загального принципу чинного бюджетного фінансування, коли грант має надаватися як підтримка на проведення досліджень, а не як закупівля результатів наукових досліджень і розробок державою. Це складне світоглядне питання, яке ми всією спільнотою маємо вирішити, подолавши нерозуміння мінфіну і фінансово-економічного блоку. Тому тут у нас принаймні є одна точка спільних інтересів.

Із залу

Питання щодо вікових обмежень. У 86-му році під час перестройки Горбачов запровадив обмеження для керівників 70 років. І почали академіки переходити в ради. Моє питання таке. Чому б нам не повернутися до західних зразків? 65 років людина залишає кафедру, і все – молодь приходить до керування. Ваша особиста думка.

Анатолій Загородній

Це далеко не скрізь. В США немає вікового обмеження, можна бути професором в 90 років, аби тільки був здоровий. Я особисто вважаю, що тепер новий закон забезпечить вікові обмеження сам по собі. Тому що піде ротація членів президії, директорів і воно все налагодиться. Тобто цей закон, який прийняли, потенційно містить в собі вирішення цього питання.

Модератор. Кожен з учасників дебатів мають можливість сказати завершальне слово, підвести риску, підсумки.

Наталія Шульга

У мене питання-бліц до кожного учасника. Одною фразою поясніть, який наступний крок повинен бути для виконання закону, прискорення реформування наукової сфери. От що в одному реченні ви можете запропонувати, на що потрібно сфокусувати свою увагу?

Анатолій Загородній

Має запрацювати Національний фонд досліджень. Це ключове питання.

Олексі Колежук

Я хотів би сказати, наголосити на тому, що таким інструментом може бути Національна рада з питань розвитку науки і технологій, яка задумана законодавцем як майданчик, де мають зустрітися оті „семь нянек, у которых дитя без глаза“. Те, що вона зараз не працює так, це не наша вина. Ми пробуємо, намагаємося всіх до цього спонукати. Для того, щоб вона так працювала, будь ласка, представники спільнот, організуйтесь, висувайте своїх представників, ви можете брати участь в робочих групах, адміністративного наукового комітету. Досі не використовується інструмент робочої групи нацради.

Інна Совсун

Коли ви поставили питання про планові теми, чому зараз неможливо переконати змінити бюджетний кодекс? Тому що коли ти будь-кому говориш про те, що нам треба більше свободи давати в університети, дослідницькі інституції тощо, тобі згадують про лептони, Теслю, кого-завгодно ще. Відсутність довіри – це ключова проблема, яку треба долати. І тут насправді ми говоримо про кроки держави, але мені хотілося б, щоб наступні кроки були з боку академічного середовища, які би продемонстрували, що ми є інші.

Олексій Скрипник

В доповнення того, що сказали колеги, вважаю, що має бути дослідницький університет з ключовими лабораторіями.

Юлія Безвершенко

Необхідно, щоб в уряді був драйвер наукової реформи, тобто політик, для якого наукова реформа буде пріоритетом, якого зараз немає, і щоб мандат на рішучі дії йому давала наукова спільнота, яка для цього має зорганізуватися і артикулювати підтримку тих чи інших кроків.

Дмитро Чеберкус

Суперечність між тим, що має бути політик-драйвер і мандат має надати йому наукова спільнота. Я підтримую Олексія. Мені здається, що головним рішучим кроком має бути утворення нацфонду як абсолютно іншої інституції і головне, щоб цей фонд забезпечив і зберіг той гандикап довіри, яка на нього покладається. Процедури мають бути виконані бездоганно, і ті рішення, які буде приймати цей фонд, і люди, які на чолі фонду стануть, мають відповідати очікуванням наукової спільноти.

Модератор. Тепер підсумки

Анатолій Загородній

По-перше, мене дещо здивувало, те, що було сказано, що Національна академія наук – це закрита система, а МОН як буде керувати інститутами і розподіляти кошти – це відкрита система. Для мене не зрозуміло, чому це так. По-друге, пан Олексій сказав, що академія нічого не робить, тільки дайте гроші. Я якраз про гроші говорив менше всього. Я намагався сказати, що академія робить дуже багато в порівняні з тим, як це було раніше. Це, по-перше, оцінювання наукових установ за новою методикою тяжко йде, не завжди його сприймають, але воно йде і воно ефективне. По-друге, є дуже добра можливість впливати на академію адміністративно через нові бюджетні програми. Конкурсні засади для молодих груп науковців, конкурсні засади для відряджень на використання європейської дослідницької інфраструктури, конкурсні засади для участі в міжнародних проектах, які академія вже має з німецьким дослідницьким фондом. Це означатиме, що там автоматично є міжнародна експертиза. Ми працюємо, можливо, це не всім помітно, але все це є. На останок для тих, хто вважає, що друкуватися в Скопусі – це проблемно, то я хотів би цитату Чехова навести: „Не бывает национальной науки так же, как не бывает национальной таблицы умножения“.

Дмитро Чеберкус

Дуже приємно було почути сьогодні діаметрально протилежні думки, достатньо толерантне ставлення з деякими винятками до позиції один одного, я думаю, що це є запорукою того, що говорила пані Інна, що в дискусіях ми маємо все ж таки дійти до якогось узагальненого і узгодженого рішення. Насправді, зараз вже ні в кого не буде мандату на прийняття одноосібного рішення щодо будь-яких реформ. І тому, на мою думку, міністерство зараз намагається працювати над принципом відкритої системи. Всупереч чи завдяки нашому бажанню, це передбачено законом про наукову діяльність і мандатом наукового комітету ми всі свої проекти рішень погоджуємо з науковим комітетом. Коли ми говоримо про закриті системи, то мова не йде про те, що якщо система є закритою, то і організація, яка працює за цим принципом, не заслуговує на існування. Якщо ця організація змінить принцип своєї роботи, то вона має шанс довести суспільству, що вона адекватна до сучасних реалій. Щодо наших університетів – безумовно, там так само є багато прикладів академічної недоброчесності, і можливо, навіть більше, ніж в академії наук. Разом з тим саме в університетах концентрується наша молодь, яка, на жаль, не доходить по етапах свого кар'єрного розвитку до академії, тому що з першого, другого, третього курсу її вже забирають закордон, приманюючи різними грантами. Тому ми мусимо в першу чергу думати про те, як сконцентрувати молодь на науковій роботі ще в університеті. Тому поряд з науковим фондом має бути активне стимулювання розвитку лабораторної бази в університетах. Безумовно, у всіх університетах ми цього зробити не можемо, і децентралізація повноважень це не означає, що в межах своїх повноважень міністерство, наприклад, не може обрати ці 5 університетів, і створити ці ключові лабораторії. Тому немає тут суперечок між тим, що говорив я і пані Інна. Разом з тим, на тому мізерному фінансуванні, про яке ми зараз говоримо, неможливо забезпечити ефективний розвиток. Буд-яка реформа має будуватися на додатковому фінансуванні. Так само і академія наук. Коли ми вимагаємо від неї якихось результатів, ми маємо забезпечити належне фінансування цієї установи.

Олексій Колежук

Хотів зараз провокативну думку кинути. Це чудово, що ми зараз зібралися, за цим столом сидять представники різних поважних органів, але наша сьогоднішня дискусія не сильно відрізняється від того, що ми зібралися за чаркою вина на кухні. Такі дискусії мали би сенс більший, якби вони були ближчі до центрів прийняття рішень, які воліли би більше дослухатися до результатів таких дискусій. Що для цього треба? Ці наукові проблеми, про які ми сьогодні говорили, багато випливають з низького рівня самоорганізації нашої наукової спільноти. Всі ці проблеми з лептонами. Не треба, щоб держава, коли кожний, вибачте, ідіот пише маячню, реагувала на це. Треба, щоб була професійна асоціація. Якщо цю маячню написав фізик, то щоб українське фізичне товариство відповідно робило так, щоб цей фізик більше не знаходив роботи в Україні. Якщо таку фігню робить культуролог – то відповідно. І коли ці спільноти будуть турбуватися про власну честь, про честь української науки в цілому, то тоді і владні структури будуть більше дослухатися. І можна буде влаштовувати такі дискусії, де буде зрозумілий формат і представництва, і так далі. Якщо ми хочемо, щоб репутаційні чинники запрацювали, то утворення ось таких асоціацій буде корисним. Я б хотів, щоб вони були наступним елементом нашої структури.

Юлія Безвершенко

Хочу подякувати всім учасникам дискусії. Я тут трошки не погоджусь з паном Олексієм, я думаю, що дискусії таки мають сенс, тому що якщо ми будемо кристалізувати якісь бачення, ми будемо знаходити шляхи, щоб ці бачення впроваджувати. З цього приводу про Закон про наукову і науково-технічну діяльність в 2015 році, коли ми його писали і була невелика кількість науковців, яка працювала над статтями про національну раду, фонд і так далі. Спочатку ми малювали на дошці, що це може бути, потім ми знаходили шляхи, і в результаті знайшлась можливість, депутати, які підтримали це бачення. І сьогодні воно реалізується. В цьому сенсі я думаю, що те, що відбувається сьогодні, воно не можливе в 2015 році. Тому певний поступ є. Але друге питання швидкості цього руху і процесів, які відбуваються в суспільстві, зокрема те, що люди втрачають надію, кидають науку. Тому тут важлива консолідація всіх зусиль, тут дійсно треба відходити від фейсбук полеміки на те, що давайте зрозуміємо, як треба зробити так, щоб ми розвивалися як ціле. Оця дискусія, яка є про наказ 1112, я насправді людина, яка в 2015 році долучалась до закону, я рада, що сьогодні є ця дискусія, тому що гуманітарна спільнота не зреагувала, коли творився закон, не особливо зреагувала, коли формувався науковий комітет, вочевидь не бачачи, що щось з цього буде. А зреагувала в якийсь момент загрози. Можливо, це не найкраща мотивація, але вона включила вас – і це прекрасно. Ми повинні зрозуміти, що державна політика в Україні влаштована таким чином, що зараз ми починаємо вибори, перевибори, а наука буде завжди на 15-35 місці. Тільки ми можемо поставити її на порядок денний. Через це наукова спільнота повинна зараз зайнятися низовою роботою. Держава, в свою чергу відповідальна за те, що ми вже зробили в 2015-16 роках. Принаймні, треба реалізовувати закон про наукову і науково-технічну діяльність. Зокрема це значить давати реальний інструментарій реалізації тих чи інших норм. І так було задумано, що поки держава буде реалізовувати закон 2016 року, ми будемо рухатися вперед і думати, що з цим робити далі. Якщо Горизонт закінчується, а ми досі вибираємо, кого б нам послати пролобіювати наші інтереси в Горизонті, я вбачаю в цьому проблему.

Олексій Скрипник

Хочу подякувати колегам за дискусію, вона надихнула мене на декілька думок. Спочатку декілька важливих доповнень. Безперечно, вчений має працювати скільки він хоче і може, немає ніяких обмежень. Я говорю про зміну менеджменту. Є дуже важливий і молодий менеджмент, керування тими людьми, які все ж таки приходили. Є проблемам, тому що ми закриваємо очі, для того, щоби прийшли молоді вчені, вони повинні розуміти, куди вони прийшли. Там повинен бути драйв. Якщо академія не змінюється, це проблема. Ще одна річ. Та модель, яку я пропоную, вона з точки зору академії – загроза її знищення, перетворення в клуб і так далі. Я би хотів, щоб ви це зрозуміли. В мене посил в першу чергу до академії. Ви повинні зрозуміти, що якщо ви не поміняєтеся, то вас поміняють. В мене є величезна повага до українських вчених, але якщо не почати зміни. Безперечно треба наукова оцінка установ, безперечно, потрібна модернізація як академії, так і університетської науки, ті принципи, про які говорила Інна. Це всі ті речі, які необхідні. Але чейндж менеджмент будь-якої організації починається з того, що є драйвери тієї зміни. Якщо не з'являться ті люди, які повинні зрозуміти, що проблема не у фінансах. Фінанси насправді наслідок . Наука повинна стати драйвером змін. З цієї точки зору фінансування – це наслідок того, що суспільство і політична еліта, на жаль, не бачить необхідності у більшому фінансуванні. Тому що ми знайшли гроші на армію, на багато інших речей, і ті пріоритети показують пріоритети в мозгах керуючої еліти.

Інна Совсун

Я можу погодитись з усім тим, що колеги сказали, і безперечно з необхідністю продовження дискусії, мабуть, найбільше, те, що ми сидимо тут ввечері, а вдома сім'ї, діти і так далі, а ми сидимо тут, щоб подискутувати про майбутнє науки, це насправді означає, що існує брак майданчиків для того, щоб говорити про це. Тому я подякую Інституту майбутнього, що вони це зорганізували, але я б дуже хотіла, щоб наступні дискусії відбувалися в університетах, інститутах академії науки, відкриті, публічні, чесні дебати щодо того як ми, частина цієї спільноти, повинні робити. Тому що, що я , на жаль, спостерігаю. Це і в освіті, і в науці в нас є, коли дискусія про освіту чт науку відбувається з експертами, які виходять за межі цієї системи. І в такому випадку ці нові ідеї не вкорінюються самою системою, радше відштовхуються. І мені здається, що формування таких майданчиків для дискусії всередині інститутів і університетів є критично важливим. Також вибудовування структури академічного середовища зсередини є важливим. Ініціатива повинна перейти в руки тієї частини академічної громади, котра прагне і хоче змін, котра визнає, що той стан речей, який є зараз, він є неприйнятним і має змінюватися. І відкриті дебати в академії наук і в університеті – це те, до чого нам треба прийти. І другий мій коментар стосується того, що треба говорити публічно і з тим, хто приймає рішення, пояснювати свої позиції. І тут я дуже погоджуся з тим, що Олексій сказав. Ми повинні змінювати те, що в головах людей, які приймають рішення. Вони такі, які є, інших немає. Ті політики, які у ВР, люди, які працюють в органах влади. Аде це люди, які піддаються на переконання. Тому треба спробувати говорити, дискутувати, доводити. І мені б хотілося, щоб це була аргументована наукова дискусія, тому що якщо повернутися до моїх початкових тез про те, якою є роль науки для суспільства, то мабуть підтримання раціонального рівня дискусії. Це первинна функція, яку би ми повинні виконувати для суспільства. І втому числі повинні почати щонайменше довести представникам неакадемічної спільноти, чому академічна спільнота повинна розвивати суспільство і розвиватися разом з ним.»

Частина 1 — тут.

Частина 2 — тут.

Частина 3 — тут.

Отакезна вийшла дискусія.

Висновок поки що буде тільки один.

Я бачу позитив у тому, що представники подекуди діаметрально протилежних «таборів» у сфері науки та освіти збираються на одному майданчику та аргументовано доносять позиції одне одному.

Тим більше це важливо напередодні зміни вимог до захисту дисертацій, запуску Національного фонду досліджень і т.і.

Сподіваюсь, що це лише перша така зустріч, а наступні відбуватимуться ближче до «центрів прийняття рішень».

Переможемо.