Дніпровські вежі

Чи Ви коли-небудь чули, щоб звичайний школяр 6-го класу за успішну участь в різних олімпіадах/конкурсах міг отримати 22 тисячі гривень та придбати омріяний ровер? А щоб загалом було премійовано талановитих дітей на 109 тисяч? В одній школі? А як з цим пов'язані сучасні шкільні кабінети, війна з росією та децентралізація? Ні? Сідайте, розповім.

Тиждень тому разом з іншими блогерами я перебував з візитом в Дніпропетровській області. ДніпрОДА запросила оцінити успіхи їхньої команди за 3 роки діяльності. Мовляв, одна справа стежити за їхніми світлинами та дописами у фб, а інша — побачити наживо. Логіка в цьому є, тому що межі цинізму вітчизняних чиновників не існує. Вони під спалахи фотоапаратів відкривають шкільні туалети без кабінок, ремонтують 1 з 400 кілометрів дороги, запускають ескалатор, постять баржу з кавунами і т.п. Тому жодні самовихваляння, хай і дуже правдоподібні, не є гарантією позитивних змін в країні.

Що ж... Минулого року я ледве вичавив з себе враження відвідин Дніпра в дописі «Спарта на Днепре». Саме «вичавив», бо і цього разу ми відвідували Музей АТО, Діораму та Алею Пам'яті. І знову я бачив здоровезних воїнів, що сумно вчитуються у вигравіювані імена загиблих побратимів, та жінок, що плачуть при перегляді хроніки подій 4-річної війни з росією.

Так от. В «Спарті...» я наголошував, що немає сенсу будувати «Ейфелеву вежу» (або садити вишні та милуватися побіленою хатою), допоки ти невільник і не виборов собі свободу. Бо окупант на тій вежі встромить свої прапори. Що з того, що Петербург збудували козаки, еге ж?

Але неймовірна звитяга добровольців, волонтерів і військових Дніпропетровщини та інших регіонів втримала небо над нашими головами. І ставши наріжним каменем у надійному мурі, що відділяє Цивілізацію від російського світу, дніпропетровці почали розвивати свій край та будувати власні «вежі» — опорні школи, дитячі садочки, лікарні, дороги, розвивати громади та плекати свідоме суспільство.

Якось забагато пафосу? Ну, давайте поглянемо на їхні успіхи.

Оце капітально відремонтована опорна школа в смт Солоне (нас. до 10 тисяч людей). Капітально відремонтована — це лишилися тільки стіни. Все інше — нове. Взагалі все.

Вона вражає ззовні: металопластикові вікна, сучасні фасадні конструкції з утепленням, газони, тротуари, спеціальні ліфти для підйому дітей з особливими потребами.

Вона вражає зсередини: величезні світлі коридори, яскраві відтінки, гарне економне освітлення, меблі, системи опалення, вентиляції, чудові просторі класи тощо.

Що з начинням?

В школі головна суть — навчальний процес. Коли чи-то завуч, чи-то директор з посмішкою на обличчі розповідала нам про нове життя старої школи, я просто попросив продемонструвати мені кабінети фізики, хімії і біології. Їхнє обладнання та устаткування. Для мене це важливо. Гарні приміщення — це дуже добре і само по собі вражає, але діти не отримають знань з природничих дисциплін без лабораторних робіт.

З цього моменту дурнувата мрійлива усмішка не зникала з мого обличчя. По-перше, всі класи обладнані інтерактивними дошками, в кожному — у вчителя є комп'ютер з відповідним програмним забезпеченням. Блоки живлення, повні лабораторні комплекти з електрики і магнетизму, молекулярної фізики, квантової фізики та оптики тощо.

В кабінеті біології — набори звичайних оптичних мікроскопів, наочні макети з анатомії чи ботаніки плюс є навіть USB-мікроскоп, що дозволяє виводити зображення зі столу вчителя через проектор на інтерактивну дошку.

Хімія: витяжна шафа, набір скляного посуду, pH-метри, наочні матеріали: кристалічні гратки, зразки металів, скла, пластмас. Є навіть мобільний хімічний набір, з яким можна виїздити до місця забору зразків.

Так от. Саме наявність цих трьох кабінетів з устаткуванням дозволила школі за 1 рік вибороти 3 місце на олімпіаді з біології (якщо не помиляюся) та 3 місце на обласному конкурсі наукових робіт Малої академії наук. Бо дітям є де і є на чому вчитися, вони вміють працювати руками. І саме такі класи є необхідної передумовою розбудови інноваційної економіки. Бо в основі усіх інновацій — наука, а науки без знань — не буває.

До того ж, саме в цій школі за призові місця дітей преміюють, але про це трохи нижче.

Поглянемо ще. Отакі там сходи:

Класи для першачків.

Басейн з гумових кульок в коридорі. Так, блогери провели тут чи не найбільшу кількість часу.

Спеціально обладнані класи для роботи з дітьми з особливими потребами. Тут є все для фізичного розвитку, кабінети логопедів, психологів і т.п., невеличка кухня, де дитина може почувати себе вільно.

Оця кольорова штука — це інтерактивна пісочниця. Дивна дивина. Ось Вам відео, як воно працює:

(ні, я не в курсі, чи це та сама фірма. Це перше відео, що я надибав на ютубі. Принцип той самий).

Побачили? Уявляєте, які враження у дітей?

А це їхні спортивні майданчики: тренажерний, баскетбольний та волейбольний. Всюди гумове покриття. Плюс два футбольних поля — стандартне та для міні-футболу. З штучним ворсистим газоном, дуже приємним на дотик. Бігові доріжки — гумові. Гумове покриття навіть у спортзалі, що знаходиться в самому приміщенні школи.

Для мене, з моїм шкільним дитинством, де бігова доріжка та баскетбольний майданчик були викладені радянським асфальтом, а футбольного поля не було ніякого, це був справжній шок.

Годі вже й говорити про такі місця, як туалети... Тут все гаразд. Чомусь місцеві чиновники не забули до унітазів відразу встановити кабінки.

Декорації? Потьомкінські дєрєвні? Вибачте, ні. Приїздіть самі і гляньте.

Я скажу більше. Ця школа — лише одна з 17 таких само, що вже є, чи добудовуються по всій області. Тримайте школу в смт Петриківка (так-так, Петриківський розпис саме звідси).

Бачили, так? Інтерактивні дошки, газони, приміщення, сходи, 3D-принтер, клас для дітей з особливими потребами, відкриті простори. Єдиний недолік, що я тут знайшов — в кабінеті фізики старезне обладнання, але його обіцяли скоро замінити. За які кошти — розповім теж нижче.

А от дивіться, який дитячий садок собі зробила Слобожанська ОТГ. Сучасні ігрові майданчики, соляна кімната зі справжніми соляними брилами, комп'ютерні класи тощо.

А ось такий садок будується в с. Підгородному. Фантастика? Ні, я це бачив на власні очі.

А отакий садок будують в Обухівці. Загалом, ще 3 роки тому по області був брак 10 тисяч місць в дитсадках. Нині потребу у 5 тисячах закрито.

Стривайте, це не все. Ось капітально відремонтований Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини ім. М.Ф. Руднева. Поруч будується абсолютно новий корпус. (до речі, не підкажете, як там лікарня майбутнього від Ющенко? Добудували?)

Нове неонатальне відділення обласної дитячої лікарні (тут рятують дітей, що народилися раніше терміну і мають всілякі проблеми). Це, мабуть, найдосконаліший з подібних існуючих центрів в Україні. До його появи смертність діточок складала чи не 90%. Нині — близько 10 (я не пам'ятаю точні цифри, але приблизно такі). Тут повний фарш з обладнання, одночасно в реанімації знаходиться близько 10 малюків. В реанімацію — пускають.

До речі, ця лікарня віднині абсолютно не залежить від централізованого теплопостачання. Бо має свою, найпотужнішу в Україні котельню на альтернативних видах палива. Всі котлоагрегати виготовлені в Броварах, по 1,5 МВт кожен, усього їх 7.

Загалом, ми наїздили 350 км за 2 дні. Капітально відремонтовані чи нові об'єкти соціальної інфраструктури, житлові будинки, дороги, розповіді і пояснення експертів та фахівців злилися у один неймовірний інформаційний потік.

Складалося таке враження, що з руїн де-не-де почали виникати «острівці Європи». І нічого дивного не було у тому, що діти в суботу мчали на футуристичні стадіони школи ганяти у м'яча, а не досліджували облуплені теплотраси свого віддаленого есемте в пошуках сумнівних пригод.

Загалом, після відвідин всієї цієї краси, мене огорнула невимовна журба. Чому?

Бо кожна громада так може.

Як?

Все побачене стало можливим завдяки децентралізації.

Це така реформа, що дала змогу створити об'єднані територіальні громади (кілька сіл об'єднуються в одну ОТГ), надати їм фінансування (нині більш ніж 50% Держбюджету спрямовується напряму в місцеві бюджети — це просто шалені кошти), повноваження та головне — відповідальність за ці повноваження.

Люди отримали реальні ресурси та владу, аби вирішувати долю своїх громад. Місцеві мешканці наочно можуть обирати та втілювати ті проекти, до яких центральній владі роками було байдуже.

Наприклад, лише у 2015 році було створено Солонянську та Новолександрівську об'єднані територіальні громади Дніпропетровської області.
Вже 2016 року вони запустили у своїх селах ... водогони. 70 років радянської влади та 25 років Незалежності в Москві та Києві було абсолютно байдуже, як вода потрапляє в будинки мешканців сіл. Аж тут виявилося, що вони самостійно можуть вирішити це питання.

Так, саме децентралізація дозволила ОТГ спрямувати 109 тисяч гривень не на умовний службовий ленд-крузер голови, а на премії талановитим дітям. Ще частину коштів — на обладнання для кабінетів фізики/хімії/біології.

І коли люди на місцях вирішили, що потрібен дитсадок, то контроль за ефективністю використання коштів та контроль за діями місцевих чиновників призвів до того, що почали будувати не типові радянські халабуди, а сучасні європейські енергоефективні будівлі, від вигляду яких захоплює подих.

Я взагалі зараз страшне скажу — на капремонт школи у Солоному було витрачено не більше коштів, ніж зазвичай витрачається при менш масштабних ремонтах шкіл в інших регіонах.

Чому? Бо не крали.

Тому, якщо віднині Ви бачитимете в одній ОТГ тротуари, камери відеоспостереження, школи та амбулаторії, а в іншій розбиті дороги з дорогими автівками місцевих чиновників — винувата вже не влада в Києві.

В цьому плані, слід віддати належне Порошенку. Реформа децентралізації зіграла чи не важливішу роль у формуванні свідомого та відповідального суспільства, ніж надання Україні безвізу, коли кожен охочий може поїхати і подивитися, як мешкають країни, в яких податки витрачаються куди треба.

(в мене мрія ідіота, ще якби кожен самостійно сплачував свої податки в кінці року+ввели податок на виведений капітал, але то з іншої опери).

Але найсумніше те, що все бачене мною — це просто результат виконання закону та відсутності «пиляння» бюджетів. Звісно, тут важко не помітити роль ДніпрОДА, яка і допомагає втілювати проекти (в т.ч. фінансово), і контролює їх виконання, і підтримує створення місцевих ОТГ, стимулює «вирощування» місцевих керівних кадрів на місцях, які вчаться брати відповідальність на себе, а не горнути причину всіх проблем на центральну владу.

Та суть у тому, що якщо десь в інших ОТГ чи областях не так — у правоохоронців мають виникати питання щодо того, куди витрачаються кошти.

Загалом, круто все. Аби продовжувалося та ширилося.

Ну... а так, звісно, нічого в країні не змінюється :)

P.S. До речі, маленький лікнеп. Якщо Вас цікавить, що таке децентралізація, яка в неї мета, чому це аж ніяк не федералізація тощо - слухайте безкоштовний онлайн-курс «Децентралізація. Теорія та практика». Надзвичайно цікаво.

апдт. Той-во, трохи не забув. Щиро дякую всій команді ДніпрОДА за вашу неймовірну роботу. Наснаги вам.