Хороших руських стає все більше. Щодня. Дякувати ЗСУ.

Тож дослідникам треба поспішати і документувати це збіговисько, поки його залишки не почали самі від себе відхрещуватись.

Тому – екскурс в одвічну проблему «Чого їм треба і чого вони лізуть».

Так вже сталось, що на московських болотах та інших запорєбрікових територіях класична піраміда потреб не працює. Якось не прижилась.

І на то багато причин. По-перше, вигадав її американець, що саме по собі викликає в росіянців засудження. По-друге, той пан Маслоу був психологом, а звали його взагалі Абрахамом. Зрозуміло, що він русофоб, а може ще й антісовєтчік.

Тому ніякої буржуйської піраміди.

Замість неї там – піраміда ідеологічна. Буйним квітом. В кожній голові і з кожного екрану.

Але основний принцип той самий – коли ідея нижчого рівня прижилась (хоча б частково), то можна переходити далі.

В самісінькій основі – міф: «Надо потєрпєть – тогда сможем повторіть». Без нього нічого не запрацює. Міф універсальний. Під нього можна пропхати будь-що, від ліхтарів на вулицях до хабарів у владі. Усі незручності мають зноситися стійко, навіть з молодецьким запалом. Народ має розуміти, що він – ніхто і ніщо, маленькі людинки, з маленькими проблемками, на які витрачати кошти якось навіть і незручно. Гроші треба витрачати на велич. Перегнати нарешті ненависну Америку по кількості чавуну на душу населення у перерахуванні на тисяча вісімсот тридцятий рік. Звести церкву біля Ейфелевої вежі. Нехай знають.

Ото і є нижчий щабель.

Трохи вище у піраміді – право. Право сильного.

Знайшов когось меншого – молодець – гни його, викручуй, знущайся. Не знайшов – гнись сам, терпи, але про помсту і не мрій. Як же ти помстишся сильному? На то він і сильний. Він тобі не рівня. Шукай слабшого та помстись йому.

Це база. Засвоюється ще в дитинстві.

А доросле життя сповнене екзистенційних пошуків. Пошуків місць, де ще гірше. Ну хоч трошки. Ну хоч в чомусь.

Може, десь держборг великий, хтось смішною мовою говорить, не п'є смачний бояришнік або взагалі англосакс (це найгірше).

Пошуки, до речі, щороку стають усе складнішими.

Але якщо їх завершити, то запорєбріковий мешканець видирається на самісіньку вершину піраміди.

І звідти, надувши щоки, озирає світ.

На цьому все. Далі – порожнеча.

Лише поодинокі, мов червоні зірки героя, паради перемоги та яскраві, мов комети, дєди-воєвали.

Відтоді кожен росіянець може дозволити собі все.

Отаке буває, коли замість психології – ідеологія.