Шановні побратими і посестри! Маю важливу розмову.

Всі бачать та обговорюють концентрацію російських військ на кордоні. Під свої навчання вони традиційно влаштовують демонстрацію військової міці, ротують підрозділи, забезпечують постачання ордло і так далі. Але є декілька бентежних моментів.

По-перше, паливо, кров війни. Його незвично багато. Сєпарів залили під кришечку, пруть з собою, створюють польові бази постачання. В ешелонах, які везуть війська, купа наливників — значить МТЗ залучені спільно з бойовими підрозділами мало не в повному складі, так само як штаби та тили.

По-друге, масштаб перекидання військ. Зафіксовані пересування десантних дивізій з Псковської області ще можна пояснити, але мотострілки та артилеристи з 74-ї та 120-ї бригад відповідно?! Це Югра, Кемеровська область! Забайкалля! Це повністю виривається з канви навчань їх південного округу і виглядає саме як висування військ з стратегічною метою для створення потужного угруппування фронтового радіусу.

Кількість задіяного особового складу, техніки та логістично організаційних потужностей свідчить про одне — ресурси вкинуті колосальні. Це — факт.

Я не знаю, чи це чергові демонстраційні дії з метою залякування українського керівництва, чи прикриття заводу на тимчасово окуповані території додаткових сил в 1 та 2 АК, чи дійсно росіяни планують повномасштабне вторгнення. Думаю, достеменно цього не знає ніхто, окрім Володимира Путіна. Не виключаю, що це типова історія з відкритим фіналом, коли остаточні команди будуть віддані в останній момент.

Але одне я знаю точно. Це — загроза для України, на яку потрібно спокійно та структурно реагувати. Ті, хто мене знає, в курсі — я ненавиджу ці істеричні воплі про «насзливають» приблизно так само, як і переможні простирадла про завтрашню перемогу від диванних аналітиків. Війна з Росією в тій чи іншій формі ведеться вже декілька століть — і буде вестись ЗАВЖДИ. Тому що це частина соціального договору між російською владою та народом — пригноблення сусідніх народів в обмін на лояльність (в цьому сторіччі — це рейтинг).

І тут, друзі, ми підходимо до головного. Учасники російсько-української війни, ветерани оперативного резерву першої черги — це потужний фактор військового компоненту гібридної війни. Триста тисяч резервістів з бойовим досвідом — це серйозно. І повірте, цей компонент так само серйозно розглядають вже декілька років на нарадах ті самі росіяни, плануючи свої дії. Причому бойовий досвід тут важливий не стільки в розрізі вмінь та навичок. Ключове тут — це те, що ці люди бачили на власні очі, з якою підлістю воює ворог, і знають, як важливо жодної хвилини не задумуватись, чи варто по ньому стріляти. У тої частини військовослужбовців, які прийшли в ЗСУ вже далеко після активної фази бойових дій, часто-густо подібна мотивація відсутня — і їм ще доведеться її здобувати, обливаючись кров'ю. У ветеранів подібної проблеми давно нема — занадто дорого більшість з них заплатила за розуміння, що окупант розуміє під поняттями «честь», «гідність» чи навіть, прасті Господі, «слово русского офіцера».

Розуміючи це, вже дуже давно ворог веде системну роботу з інфільтрації в українське середовище своїх свідомих чи несвідомих агентів з метою максимального знецінення подвигу ветеранів та сіянню зневіри в Перемогу серед них. Певних успіхів він в цьому, безумовно, досяг.

Через підконтрольні проросійським олігархам ЗМІ сім років кожен неприємний інцидент за участю ветеранів висвітлюється максимально широко, запевняючи населення що учасник бойових дій — це вічно бухий та косноязичний злочинець, якого треба зневажати та боятись. Відсутність же дієвої (чи бодай якоїсь) державної політики в частині соціального захисту та налагодження суспільного діалогу призвело до того, що велика кількість ветеранів відчувають до широких кол народу відразу, образу за відсутність елементарної подяки та гнів на державні інституції, які через беззубу політику допустили вкорінення паростків «руської весни» в парламенті та міськрадах, хоча їх страшною ціною втоптали в землю українським берцем.

Все це — результати не тільки державної неспроможності, але і цілеспрямованої роботи величезних російських структур вкупі з їх резидентурою. І головна мета — щоб в разі активізації бойових дій постало питання «а чи йти мені туди знову заради тих, хто цього не цінить».

Що б я хотів сказати з приводу цього? ЦЕ НЕ Є ВЗАГАЛІ ПРЕДМЕТОМ ДИСКУСІЇ.

Захист Вітчизни від страшного ворога, на меті якого знищення української державності як такої, це священний обов'язок всіх громадян України, але особливо — ветеранів. Так, цей шлях важкий, невдячний, кривавий, брудний, і в кінці лише бидлан маршруточник, черга в собєзє та гірка усмішка. Так, все це так. Але так і тільки так може реагувати за загрозу своїй землі Воїн. Цей шлях тому і не для всіх — але ми з вами знаємо, що іншого немає.

Зараз потрібно дуже уважно слідкувати за інфопростором умовно «патріотичного» спрямування — агенти ворожого впливу, в тому числі і куплені за безцінь «вєтєрінари», будуть намагати вкинути нарратив про непотрібність повторної участі в бойових діях. В бій піде все — і емоції, і образи, і політичний компонент, і божевільні рекомендації «зберегти себе для руху опору» — будь що. Я закликаю усіх давати належну оцінку всім тим, хто свідомо продався ворогу чи є корисним ідіотом, та консолідованою силою давити цю гниль! Того, у кого більше нема сил та здоров'я воювати — ніхто не засудить. Але і шукати собі виправдання за допомогою російського ІПСО не треба!

Вже цими вихідними в багатьох містах України пройде тестова мобілізація ветеранів. Здорові та дієві ветеранські організації готові виставити по декілька батальйонів в кожному місті — і ми покажемо ворогу, що готові стати в стрій. Також ми маємо надсилати нашим побратимам та посестрам на фронті чіткий та внятний сигнал — МИ ГОТОВІ. Вас не кинуть самих! Протримайтесь декілька днів — і ви побачите нас в одному строю!

Це не пафосні слова. Не агітаційна речьовка. Не політичне кукурікання.

Це маніфест українського ветерана.

Ніяких сумнівів. Ніяких вагань. Ніяких роздумів. І нехай допоможе нам Бог.

Слава Україні.