Майже мільйон електронних декларацій про доходи було подано в минулому році.

Вдумайтесь в цю цифру. Майже мільйон.

Кожен сорок сьомий громадянин України люто мучився, вбиваючи дані зі своєї отриманої від ДФС довідки про доходи циферки у віконечка. Потім цей кожен сорок сьомий громадянин отримував зауваження від НАЗК, що він не вказав стриста гривень соцдопомоги та 56 грн кешбеку дружині (ознака 126, додаткове благо). І, в тих саме страшних муках, тикав виправлення (якщо дозволили), а також шукав ордер на мамину квартиру, виданий в 1988 році, бо вказана площа в 36 кв. м. невірна — правильно 35, 7.

Десь в середині цих лютих мук кожен сорок сьомий громадянин, проклинаючи долю і своє місце в ній, замислювався — якщо держава у вигляді Великого Брата все одно знає про всі надходження, і надсилає мені зауваження про ці кляті стриста гривень, про які я сто разів забув, то навіщо взагалі в цьому процесі я? Врешті решт, декларування в такому вигляді прописано ще в статті 67 Конституції України та у статті 179 Податкового кодексу, ніколи в житті я не помічав цього процесу, за що ж мені все це тепер?

І головне — судячи з усього, головною метою всіх цих процесів було що? Правильно, покарання коррупціонерів. Тобто людей, які використовуючи службове становище, коять всілякі капості, обілечують країну та її громадян, а вкрадені таким чином кошти ховають в защьочні мішечки. Так і шо там з цим, «нєгодяі в кабінєтах із кожи» більше такими речами не займаються, а якщо займаються то негайно прилітають пацантре і хапають кугутів під білі рученьки?

Не може ж бути, що мої страждання даремні! — кричить у повітря кожен сорок сьомий громадянин.

Кожен. Сорок. Сьомий.