Нещодавно зустрів у медіа, зокрема у Forbes, новини про нові іноземні інвестиції до України. Виявилося, що за два роки війни до нас прийшли $1,7 млрд.

Я впевнений, що це далеко не ті «інвестиції», що були раніше, коли під виглядом іноземців українські бізнесмени заводили раніше виведений капітал. Щоб зрозуміти, чому відбувається справжнє диво, треба зрозуміти, як мислять компанії, коли придивляються, чи вкладати у країну.

По-перше, в нас війна. Уся територія, навіть Закарпаття, потенційно є зоною обстрілу. Лише один цей факт має надійно відлякувати будь-яку міжнародну компанію.

По-друге, у день 8 марта міжнародна агенція S&P переглянула у бік пониження довгостроковий суверенний рейтинг запозичень України в іноземній валюті з рівня ССС до СС. Умовно, з «погано» на «дуже погано». Ймовірність дефолту з таким рейтингом вища за 25% лише протягом року, а протягом трьох — вже вище 40%. Це перекладається як небезпека втратити велику частину вкладених коштів, навіть якщо у ваш завод не долетить «Шахед», а ви не купували борги держави.

По-третє, дещо схоже показує їм рейтинг політичних ризиків Regional Political Risk Index, що розраховує PRS Group. Зі 100 можливих, Україна має 53-58, що на одному рівні з рф та набагато менше за середні 75 для Східної Європи. 

Таких індикаторів ще чимало. Для західного інвестора усі вони кажуть одне й те саме — «не можна». І тим не менше, як підкреслюють ЗМІ, до нас приходять нові інвестиції.

Гроші дійсно надходять, їх стає дедалі більше. За підрахунками KSE Institute, у 2022 році це були $0,5 млрд, а у 2023 році цифра зросла до $1,2 млрд.

«Під час повномасштабного вторгнення в Україну інвестували 43 глобальні компанії, серед яких – Bayer ($65 млн), Carlsberg ($40 млн) і CEMARK, що входить до групи компаній CRH ($30 млн). Ще 12 компаній анонсували інвестиції в Україну», — сказала керівниця KSE Institute Наталія Шаповал.

Тобто, на другий рік повномасштабної війни світові компанії продовжують вірити в Україну і вкладатися в нашу економіку.

І нехай за цією хвилею стоїть певний політичний елемент (підтримувати Україну — досі світовий тренд). Проте, ніхто б не став підтримувати лише на одній політиці. Справа навіть не у спільних проектах з ЄБРР та іншими міжнародними донорами. Bayer, Carlsberg, CRH — це не «Рога і копита», це потужні світові компанії з розвиненими системами ризик-менеджменту. Отже, перспективи є гарними навіть за умови надвисоких ризиків.

Наприклад, ірландська CRH — це компанія, що входить до топ-рейтингів виробників будівельних матеріалів у світі. Дохід компанії за за 2023 рік склав $34.9 млрд. Займає 435 позицію у списку найбільших світових компаній Fortune Global 500. Вже має в Україні цементні заводи, і нещодавно разом із ЄБРР заявила про наміри придбати активи італійської Buzzi в Україні. Угоду зараз розглядає АМКУ, від якого залежить, чи будуть ці інвестиції. Але схоже, що вкладеними $30 млн CRH не обмежиться, бо попереду — масштабна розбудова України.

КШЕ називає ще 12 компаній, які відкрито говорять про свої інвестиційні наміри в Україні. Звісно, що величезним позитивом є побудова заводу Baykar — це компанія, що виробляє дуже потрібні нам безпілотники Bayraktar TB2. Вони хочуть вкласти $100 мільйонів у завод, сервісний центр та штаб-квартиру у Києві. Завод, до речі, вже почали будувати.

Десь такі самі плани в німецького виробника озброєнь Rheinmetal, який планує відкрити в Україні завод. Російська пропаганда вже перетворила цей завод на чотири(!), але навіть один — це вкрай непогано.

Загалом, дуже схоже, що Україна має гарні шанси перетворитися на одного зі світових лідерів MilTech. Не від гарного життя, ми маємо полігони для дуже швидкого розроблення та випробування будь-яких прототипів зброї. Те, що починалося із збирання FPV-дронів у невеличких майстернях, може перетворитися на потужні виробництва, що встановлюватимуть нові стандарти технологій.

Надходження іноземних інвестицій позитивне не лише через те, що в Україну надходять гроші під час війни. І не лише тому, що це робочі місця та стимулювання загального економічного зростання. Не менш важливо, що ми створюємо виробничі потужності.

Це змінює статус України з пасивного отримувача техніки та набоїв — на країну, що адаптує та створює технології. Це вже інша логіка розвитку країни. Не просто «дайте нам гроші, техніку, зброю», а «ми знаємо, як виробляти найкращі зразки». Це — боротьба за власне місце на нових ринках, які раніше не були для нас відкритими. Це — вихід за межі порочного кола аграрно-айтішної економіки, яка невпинно насувалася на нас останні десять років.

Як на мене, вкрай гарний початок, сподіваюся на більше.

P.S. Як на мене, гарне зображення згенероване ШІ ;-)