В тому числі:

 

1. Програма «Доступні кредити 5-7-9%»

Витрачено загалом: 61,8 млрд грн.

Витрачено у 2024 (каже Мінекономіки): 18 млрд грн.

Ефект: плюс 0,422% до ВВП.

 

2. Програма «єОселя»

Витрачено:

- загалом від початку дії програми держава влила до статутного капіталу «Укрфінжитла» 70 млрд грн

- станом на жовтень, за 2024 рік видано у вигляді кредитів майже на 20 млрд грн

- чиста витрата грошей за програмами «єОселя» (каже Мінекономіки) — 1,8 млрд грн (шось тут наплутали).

Ефект: плюс 0,056% до ВВП

 

3. Субсидії на сільськогосподарську техніку.

Витрачено: 3,9 млрд грн.

Ефект: плюс 0,043% до ВВП.

 

Ну і так далі. Зимова єПідтримка, Національний Кешбек, тощо. Ефект — мізерний.

 

Нажаль, не побачив економічного ефекту від численних конференцій у Лугано, Лондоні та Києві. Було б цікаво. Хоча воно і так зрозуміло. Ефект — відсутній.

-------------------------------------

Які висновки ми можемо з цього зробити?

 

--

№1. Поверхневе розуміння. Начебто все гаразд.

 

Задекларовані Мінекономіки обсяги фінансування — мізерні у порівнянні із 7,6 трлн грн номінального ВВП України. 34,4 млрд грн — це 0,45% від номінального ВВП.

 

У межах світу, мультиплікаційний ефект подібних державних програм інколи складає менше, ніж 1. Тобто, кожен витрачений $1 може принести зростання ВВП менше, ніж на $1. Отже, отримане в Україні зростання ВВП на 0,64% — виглядає як успіх. Гадаю, саме таке хоче «продати» Мінекономіки.

 

Я розумію, коли економічні програми Джо Байдена Inflation Reduction Act, CHIPS and Science Act та Bipartisan Infrastructure Law дають мізерні прирости — умовно, від 0,1% до 0,3% ВВП. Економіка Штатів є потужною, і стимуляція на 0,1% — це вже доволі гарний результат. Але Україна має економіку, ВВП якої здатен зростати на 10% протягом двох десятиліть. Наші результати мають бути набагато більшими. Перефразуючи Алісу, інколи треба бігти швидше, аби лише стояти на місці.

 

--

№2. Більш глибоке розуміння. Лобізм.

 

Звісно, «Національний кешбек» чи «Вовина тища» — це зовсім тупе викидання грошей. Навіщо? Наприклад, аби створити враження, що влада гарно ставиться до людей. Тобто, в обмін на гроші робиться політичний капітал, особливо цінний напередодні виборів. Можливо, вирішуються також певні технічні завдання — наприклад, порахувати кількість виборців та створити юридичні передумови для перевірки структури доходів та витрат.

 

Але здебільшого мільярди витрачені на лобістські програми. Наприклад, пролобійована забудовниками через «слугу» Олену Шуляк програма «єОселя» — це не лише купівля за державні гроші квартир у новобудовах. Це також недопущення обвалення цін на квадратний метр, бо інакше забудовники мусили б скидати ціни, щоб продати дорогі квартири. А так — навіть ціни зростають.

 

До речі, лобізм — це не завжди лобізм тих, хто отримує гроші. Існує також лобізм виконавців. Велика кількість держслужбовців та державних установ зацікавлені, аби держава постійно ініціювала подібні програми. Тоді цим людям є чим займатися. Вони стають важливими, і уникають незручних розмов про скорочення державного апарату.

 

--

№3. Ще більш глибоке розуміння. Усі ці програми — ніщо у порівнянні із налагодженням нормальних економічних умов.

Хочете, аби економіка зростала — держава має працювати у інший спосіб. Вона має створювати умови для приватної економіки. Хочете зростання — приберіть у шухляду пані Свіриденко та пана Гетманцева. Припиніть вчити бізнес, як робити гроші. Просто зробіть так, аби держава зникла — і все почне зростати саме.

 

Погодьтеся, менше 1% додаткового ВВП — це багато про що каже. Виходить, що державні інвестиції в Україні не здатні стимулювати ВВП. Вони здатні лише розподіляти бюджетні кошти на потрібних виконавців. Мультиплікатор на рівні 1 означає, що в одних гроші зібрали, а іншим віддали.

Якщо по-чесному, то влада країни має займатися не розкиданням милостині з балкону по святах, а створенням реальних умов для зростання економіки. Якщо оцінити цей компонент роботи влади України — все дуже погано. І справа не у війні. Так само було до війни, так само було до повномасштабного вторгнення. Справа у структурі економіки, величезному державному апараті, реформаторах із презентаціями, силовиках-бізнесменах під прикриттям моновлади, ну і так далі.

 

Жах ситуації у тому, що насправді витрачено набагато-набагато більше. Усі підряди на відновлення, на побудову доріг, «друкування» грошей Національним Банком за програмою депозитних сертифікатів, керування арештованим та конфіскованим майном, управління державними підприємствами — це сотні мільярдів гривень на рік.

 

Якщо скласти все це до купи, то стає дуже зрозумілою економічна неефективність державної влади в Україні. Вона — ніяка.

Аби стати ефективнішою, Україна має максимально розпродати усе майно, і звести роль держави до найбільш необхідних речей. В ідеалі, ми мусимо забути про державні програми економічного розвитку.

Цього нам і бажаю.